Михайло Вігула

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Михайло Михайлович Вігула
Фото - Михайло Михайлович Вігула.jpg
Народився 24 січня 1981(1981-01-24) (41 рік)
м. Хуст, Закарпатська обл.
Національність українець
Діяльність гітарист, композитор, педагог, музично-громадський діяч

Михайло Михайлович Вігула (24 січня 1981, Хуст, Закарпатська обл.) — гітарист, композитор, педагог, музично-громадський діяч.

Життєпис[ред. | ред. код]

Батько[1] — Михайло Олександрович Вігула — Заслужений артист України (1999), диригент, композитор, викладач по класу домри, цимбал Ужгородського музичного фахового коледжу ім. Д. Є. Задора[2], мати[3] — Валентина Іванівна Вігула — Заслужений працівник культури України (2019), викладач диригентських дисциплін Ужгородського інституту культури і мистецтв, керівник народного фольклорного ансамблю «Маки».[4]


Грі на класичній гітарі Михайло Вігула починає навчатись з 7-річного віку в Ужгородській дитячій школі мистецтв ім. Ш.Петефі. 1994 р. — виборов першу премію на обласному конкурсі індивідуальних виконавців на народних інструментах. 1996—2000 р. — продовжив навчання в Ужгородському державному музичному училищі ім. Д. Є. Задора спочатку у кл. викладача Віктора Романа, пізніше у класі Ференца Смерічки. 2000 р. — отримав ІІ премію на Всеукраїнському конкурсі «Таланти рідного краю» у м. Рівне. 2000—2005 р. — навчався і здобув вищу освіту у Львівській Державній музичній академії ім. М. В. Лисенка, як гітарист (у класі Вікторії Сидоренко), оркестровий диригент (у класі Леоніда Дражниці), а також факультативно займався композицією (у класі Богдани Фроляк).[5]

2003 р. — перший досвід участі у міжнародному конкурсі — м. Руст (Іспанія).

2005 р. — переїжджає до Угорщини. Отримує посаду педагога у мистецькій школі «Фазекаш» та посаду гітариста у Національному Театрі м. Мішкольц. Стає активним учасником культурного осередку Державного самоврядування українців в Угорщині.

Після переїзду до Угорщини продовжує активну гітарну діяльність, успішно бере участь у ряді міжнародних фестивалів: у м. Клуж-Напока (Румунія, 2007), м. Енсхеде (Голандія, 2010), двічі грав концерти на фестивалі «Осінні фарби» у м. Рівне (Україна, 2012, 2013). Особливим був концерт на фестивалі нової сучасної музики VOX ELEKTRONICA у Львові, де Михайло виконував програму композиторів епохи модерну: Giacinto Scelsi, Остапа Мануляка, Terukaku Yamashita.

Продовжує популяризувати українську гітарну музику закордоном. Щороку виконує прем'єри своїх власних композицій, а також прем'єри творів відомих українських композиторів: Остапа Мануляка, Богдана Лісовича, Андрія Андрушка[6], Юрія Стасюка.

З 2006 р. є постійним учасником щорічного міжнародного гітарного фестивалю в м. Балатонфюред (Угорщина), в рамках якого двічі брав участь у встановленні світового Рекорду Гіннесса в категорії «Найдовший гітарний концерт» (186 годин, 216 годин). Брав активну участь у чисельних майстер-класах відомих гітаристів сучасності: Р. Дйенс, Д. Азабагіч, М. Дилла, М. Тамайо, Фр. Бунгатен, Казухіто Ямашита.

У 2008 році став переможцем Міжнародного конкурсу ім. І.Кальмана в м. Шіофок (Угорщина). 2010 та 2012 роках отримував відзнаку від мерії міста Мішкольц (Угорщина), як кращий музичний виконавець краю. 2012 р. — отримує орден св. Георгія від Світового Конгресу Українців та пам'ятний знак до 200-х річчя з дня народження Т. Г. Шевченка, за внесок у популяризацію української музики за кордоном. 2013 році виборов II Премію на Міжнародному конкурсі композиторів «Nobil Art» у Будапешті за написання Сюїти «Allati» тв. 94. 2015 р. — нагороджений премією «PRO CULTURA MINORITATUM HUNGARIE» (за вагомий внесок у розвиток та популяризацію національної культури меншин в Угорщині, а також за благодійну і педагогічну діяльність).[7]

З 2017 року є засновником і організатором щорічного Міжнародного конкурсу-фестивалю «Жайворонок» (PACSIRTA)[джерело не вказане 424 дні].

З 2018 року є постійним членом журі на міжнародних конкурсах: Магія струни, Таланти світу[джерело не вказане 424 дні].

Творчість[ред. | ред. код]

  • 3 опери: «Оля» (2015—2016), «Давня легенда» (2017), «Клеймо Каїна» (2019),
  • Кантата «Наша чарівна Батьківщина» (2018),
  • Ода «Храм націй — це наш світ» (2018),
  • Твори для оркестру українських народних інструментів
  • 35 камерно-інструментальних творів для різних складів інструментів,
  • хорові твори на слова сучасних угорських поетів,
  • 150 творів для гітари соло та гітарних ансамблів,
  • пісні та музика до театру.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Вігула Михайло Олександрович — Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. Архів оригіналу за 28 листопада 2020. Процитовано 9 квітня 2021. 
  2. Народні інструменти | «Ужгородський музичний фаховий коледж імені Д. Є. Задора». muzdepartament.uz.ua. Архів оригіналу за 9 квітня 2021. Процитовано 9 квітня 2021. 
  3. Ужгородський інститут культури і мистецтв. institute-culture.uz.ua. Процитовано 9 квітня 2021. 
  4. Ужгородський інститут культури і мистецтв. institute-culture.uz.ua. Архів оригіналу за 15 травня 2021. Процитовано 9 квітня 2021. 
  5. Definition of Free Cultural Works logo notext.svg  Ця стаття містить текст, що поширено за вільною ліцензією (твердження про ліцензію або дозвіл у Вікісховищі): Моя історія , Михайло Вігула[ангажоване джерело]
  6. Andriy Andrushko és Vihula Mihajlo Szegeden (2013, M1 TV, Rondó) (uk-UA). Процитовано 8 березня 2021. 
  7. Vihula Mihajlo - Pro Cultura Minoritatum Hungarie (DUNA TV, Rondó, 2015) (uk-UA). Процитовано 8 березня 2021.