Голубович Михайло Васильович
| Михайло Васильович Голубович | ||||
|---|---|---|---|---|
| Ім'я при народженні |
Михайло Васильович Голубович рос. Михаил Васильевич Голубович | |||
| Народився |
21 листопада 1943 Золотоноша, Полтавська область, Українська РСР, СРСР | |||
| Помер |
9 жовтня 2023 (79 років) Луганськ | |||
| Поховання | Луганськ | |||
| Національність | українець | |||
| Громадянство |
 СРСР,  Україна | |||
| Діяльність | актор, театральний діяч | |||
| Alma mater | Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого (1967) | |||
| Роки діяльності | 1967 — 2023 | |||
| Дружина | Медведенко Валентина Федорівна, народна артистка України | |||
| Діти | Голубович Володимир Михайлович | |||
| IMDb | ID 0326744 | |||
| Нагороди та премії | ||||
|
| ||||
 Висловлювання у Вікіцитатах | ||||
Миха́йло Васи́льович Голубо́вич (*21 листопада 1943, м. Золотоноша, Черкаська область, УРСР, СРСР — 9 жовтня 2023[1], Луганськ) — радянський і український актор театру та кіно, театральний діяч, колабораціоніст з Росією, проросійський сепаратист. Заслужений артист УРСР (1972). Народний артист УРСР (1977), депутат Луганської обласної ради від Партії регіонів (2010—2014), так званий «народний артист ЛНР»[2].
Біографія[ред. | ред. код]
У 1967 р. закінчив Київський інститут театрального мистецтва, акторський факультет (у В. Харченка, А. Скибенка).
З 1967 р. — актор, з 1987 р. — художній керівник української трупи Луганського музично-драматичного театру.
Член Спілки театральних діячів і Спілки кінематографістів України. Нагороджений орденом Знак Пошани. Голова Луганської обласної організації Республіканської партії. Депутат Луганської обласної ради в 2002—2006 і з 2010 (обраний від Партії регіонів). Генерал-осавул, радник отамана управи бунчужного округу Війська Запорізького.
Володів англійською, болгарською мовами. Заслужений артист УРСР (1972). Народний артист УРСР (1977).
Начальник управління культури і мистецтв Луганської обласної державної адміністрації з 02.1996 до 2005.
Актор Луганського українського музично-драматичного театру (згодом художній керівник установи).
Помер у жовтні 2023 року, у віці 79 років, за два місяці після отримання звання «Заслуженого діяча мистецтв РФ»[3].
На службі в самопроголошеній ЛНР[ред. | ред. код]
Після початку російсько-української війни 2014 року, Голубович почав працювати на самопроголошену ЛНР директором «Луганського українського драматичного театру», за що отримав кілька нагород[2].
До листопада 2022 року був депутатом парламенту сепаратистів - так званої "Народної Ради ЛНР". Голубовича було включено до санкційних списків України, ЄС, Канади, Великобританії, Японії, Швейцарії за дії, які дестабілізують Україну та загрожують її територіальній цілісності, суверенітету та незалежності[4].
Ролі в театрі (понад 100)[ред. | ред. код]
- Апраш («Циганка Аза» Старицького),
- Микита («Дай серцю волю, заведе в неволю» Кропивницького),
- Пархоменко («Пархоменко» Вольного),
- Фердинанд («Підступність і кохання» Шіллера),
- Жухрай («Драматична пісня» за Равенським),
- Буслай («Поріг» Дударєва),
- Спартак («Остання ніч Спартака» Откаленка),
- Антоній («Антоній і Клеопатра» за Шекспіром, премія Спілки театральних діячів України ім. А.Бучми, 1995),
- Діоген («Діоген» Рацера і Константинова) та ін.
Фільмографія[ред. | ред. код]
Кіно[ред. | ред. код]
- отаман Коцур («Комісари». 1969)
- Базіль—Василь Порик («В'язні Бомона», 1970)
- Годун («Розлом», 1971)
- Зла людина (Сатана і п'ять його братів) (Пропала грамота, 1972) (роль озвучив актор Павло Морозенко)
- Коста («Червона заметіль», 1973, Державна премія Молдавської РСР)
- Карпенко («Дума про Ковпака», 1973—1976)
- Артем Корчагін («Як гартувалась сталь», 1975)
- Бирюк («Бирюк», 1977)
- Синцов («Вороги», 1978)
- Василь Головин (««Мерседес» втікає від погоні», 1980) (роль озвучив актор Павло Морозенко)
- («Солом'яні дзвони», 1987)
- Василь Сорока («Десь гримить війна»)
- кошовий отаман («Дорога на Січ», 1995)
- Васюра («День переможених», 2009)
- Охоронець («Люблю, і крапка», 2011)
- Іслам-Герей («Гетьман», 2015)
Телефільми[ред. | ред. код]
- Іван Хміль («Юркові світанки», 4 серії)
- матрос Польовий («Кортик», 3 серії)
- Скажений Джо («Мустанг-іноходець»)
- командарм Сорокін («Ходіння по муках», 13 серій)
- генерал Гурко («Шлях до Софії», 5 серій)
- Василь («Дубровський», 4 серії)
- комбат Гранатуров («Берег», 2 серії),
- Вухатий («Буран», Японія),
- Парамонов («Мужність», 7 серій),
- Німий («Легенда про княгиню Ольгу»),
- Сигидин («Високий перевал», 2 серії),
- старший лейтенант Сьомушкін («Ветерани»),
- Іван («Пашки хліб»),
- Сотников («Колесо історії»),
- Роже («Щастя», Франція),
- Тарас Бульба («Дума про Тараса Бульбу», 2009) та ін.
Нагороди[ред. | ред. код]
- Відзнака Президента України — ювілейна медаль «20 років незалежності України» (19 серпня 2011)[5]
- Орден князя Ярослава Мудрого IV ст. (30 листопада 2013)[6], V ст. (15 грудня 2011)[7]
- заслужений артист рф (2023)[3]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Помер актор із фільму «Пропала грамота», Gazeta.UA, 09.10.2023
- ↑ а б Неостанній яничар: як народний артист України керує театром окупантів у «ЛНР». Архів оригіналу за 26 вересня 2018. Процитовано 26 вересня 2018.
- ↑ а б Помер відомий український актор-зрадник: менше двох місяців він прожив у званні "заслуженого митця РФ". РБК-Украина (укр.). Процитовано 19 жовтня 2023.
- ↑ Помер Михайло Голубович — український актор-зрадник, який отримав нагороду від Путіна. 09.10.2023, 19:18
- ↑ Указ Президента України № 822/2011 від 19 серпня 2011 року «Про нагородження відзнакою Президента України − ювілейною медаллю „20 років незалежності України“» (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 27 січня 2013. Процитовано 25 серпня 2011.
- ↑ Указ Президента України № 655/2013 від 30 листопада 2013 року «Про відзначення державними нагородами України з нагоди річниці підтвердження всеукраїнським референдумом Акта проголошення незалежності України 1 грудня 1991 року». Архів оригіналу за 18 серпня 2021. Процитовано 7 листопада 2016.
- ↑ Указ Президента України № 1126/2011 від 15 грудня 2011 року «Про відзначення державними нагородами України працівників Луганського обласного академічного українського музично-драматичного театру». Архів оригіналу за 25 червня 2021. Процитовано 7 листопада 2016.
Джерела[ред. | ред. код]
 Зовнішні відеофайли
| |
|---|---|
|
Михаил Голубович: «Никогда не предам луганскую землю!» на YouTube // НТС Севастополь. — 2020. — 14 вересня. (рос.) |
- Politicians.com.ua Політики України [Архівовано 10 березня 2007 у Wayback Machine.]
- Михайло Голубович на сайті «Кіно-Театр.ру» [Архівовано 4 травня 2018 у Wayback Machine.] (рос.)
|
- Народились 21 листопада
- Народились 1943
- Уродженці Золотоноші
- Померли 9 жовтня
- Померли 2023
- Померли в Луганську
- Поховані в Луганську
- Випускники Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого
- Кавалери ордена «Знак Пошани»
- Народні артисти УРСР
- Заслужені артисти УРСР
- Кавалери ордена «За заслуги» I ступеня
- Кавалери ордена «За заслуги» II ступеня
- Кавалери ордена «За заслуги» III ступеня
- Кавалери ордена князя Ярослава Мудрого
- Кавалери ордена «За заслуги»
- Нагороджені ювілейною медаллю «20 років незалежності України»
- Кавалери ордена князя Ярослава Мудрого IV ступеня
- Кавалери ордена князя Ярослава Мудрого V ступеня
- Почесні громадяни Луганська
- Заслужені діячі мистецтв Росії
- Радянські актори
- Українські актори
- Персоналії:Луганський український музично-драматичний театр
- Українські театральні актори
- Депутати Луганської обласної ради
- Фігуранти бази «Миротворець»
- Відмічені в українофобії
- Українські колаборанти з Росією (з 2014)