Жук Михайло Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Жук Михайло Іванович
Жук М.JPG
Автопортрет (ксилографія). Чернігів.
Народження 2 жовтня 1883(1883-10-02)
Каховка, Дніпровський повіт, Таврійська губернія, Російська імперія
Смерть 7 червня 1964(1964-06-07)[1] (80 років)
  Одеса, Українська РСР, СРСР
Поховання Друге Християнське кладовище (Одеса)
Діяльність художник
Сайт juk.pp.ua

Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Михайло Іванович Жук (нар. 2 жовтня 1883, Каховка — пом. 7 червня 1964, Одеса) — український графік, живописець, кераміст, поет, перекладач і педагог; член Асоціації революційного мистецтва України, Асоціації художників Червоної України у 1920-х роках та Спілки художників України з 1947 року; проректор Одеського художнього інституту.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 20 вересня [2 жовтня] 1883(18831002) року у місті Каховці (тепер Херсонська область, Україна) в сім'ї робітника-маляра. Рано розпочав трудове життя. З восьми років працював на сезонних роботах. У 9-річному віці його віддали «у науку» до місцевого майстра Меліхова, де він фарбував паркани, підмальовував вивіски та образи, викреслював паркети на підлогах. У 18961899 роках навчався у Київській малювальній школі у Олександра Мурашка; у 18991900 роках студіював у Московському училищі живопису, скульптури та архітектури (викладачі Костянтин Коровін, Валентин Сєров). 1904 року із срібною медаллю закінчив Краківську академію мистецтв де навчався у Станіслава Виспянського, Яна Станіславського, Юзефа Мегоффера.

У 19051916 роках викладав у Чернігівській приватній жіночій гімназіїзії (вчитель малювання) та у духовній семінарії (серед його учнів був Павло Тичина). З 1917 по 1919 рік жив у Києві; 1917 року був одним із професорів-фундаторів Української академії мистецтв. У 19191925 роках знову у Чернігові. З 1925 року в Одесі — професор, у 19251932 роках — керівник графічної та керамічної майстерень художнього інституту; у 19321955 роках, з перервами — викладач малюнку, графіки та кераміки у художньому училищі.

Помер 7 червня 1964 року в Одесі та був похований на Другому християнському кладовищі (ділянка № 14)[2].

Мистецька діяльність[ред. | ред. код]

Художня творчість[ред. | ред. код]

Працював у галузі станкового живопису, книжкової і станкової графіки (малював у техніці дереворита, офорта, ксилографії), художньої кераміки (з кінця 1930-х років), плаката, екслібриса. Створив низку графічних панно, присвячянех природі, зокрема рослиннному світу. Серед робіт:

панно
  • «Гвоздика» (1908);
  • «Каштан» (1908);
  • «Лілеї» (1908);
  • «Біле та чорне» (1912—1914, вугілля, пастель);
  • «Казка» (1914, вугілля, акварель);
  • «Чорнобривці» (1929);
  • «Хризантеми» (1929);
  • «Квіти» (1929);
плакати
  • «К. Маркс» (1920);
  • «Хто здав продподаток — обмінює лишки в кооперативі на крам» (1921);
  • «Тільки серп і молот знищуть смерть і голод» (1921);
  • «Заплати загальногромадський податок на зміцнення селянського господарства» (1922);
  • «Пятый Октябрь» (1922);

Намалював портрети відомих українських діячів літератури та мистецтва:

Ілюстрував твори українських письменників. Оформив книгу «300 кращих українських пісень» (1904). У 1928 році виконав ювілеюну поштову марку на честь Коцюбинського.

Брав участь у мистецьких виставках з 1903 року (перша відбулася у Кракові). Персональні відбулися у Києві у 1904 (в залах Міського музею) і 1987 (посмертна) роках, Одесі у 1977 і 1993 роках (посмертні).

Роботи художника зберігаються в Національному художньому музеї України, Чернігівському, Харківському та Одеському художніх музеях, Вінницькому літературно-меморіальному музеї М. М. Коцюбинського.

Літературна творчість[ред. | ред. код]

У 19051906 роках писав прозу й поезію. Перші літературні твори опублікував у «Літературно-науковому вістнику»:

  • оповідання «Мені казали: ще молодий!» (1906);
  • психологічна новела «Дора» (1907);
  • поезія «Захмарилось небо» (1908).

Друкувався у часописах «Молода Україна», «Дзвін», «Шлях», «Музагет», «Шквал». Сам виконував ілюстрації до своїх літературних творів, писав критичні статті. Автор:

  • збірки «Співи Землі» (1912, Чернігів);
  • вінка сонетів (1918; опублікований у книзі Василя Чаплі «Сонет в українській поезії», Харків; Одеса, 1930);
  • п'єс (зокрема «Легенда», 1920; «Плебейка»);
  • мистецтвознавчих статей.

Переклав драму «Троянда і Хрест» Олександра Блока, окремі п'єси Оскара Вайлда. Писав твори для дітей, зокрема збірки казок і оповідань:

  • «Ох» (1908, Чернігів);
  • «Казки» (1920, Чернігів);
  • «Дрімайлики» (1923, Чернігів);
  • «Прийшла зима» (1927, Харків);
  • «Годинник: Сценка-забава» (1928, Харків).

Написав спогади про Лесю Українку, Івана Франка, Михайла Коцюбинського.

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

2016 року в Каховці вулицю Свердлова перейменували на вулицю Михайла Жука. 2018 року, там же, відкрито меморіальну дошку на будинку, де художник провів дитячі роки (нині — клінічна лабораторія районної лікарні)[3].

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]