Михайло Кіруларій

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Михайло Кіруларій
Michael Keroularios.jpg
Народився 1005[1]
Константинополь, Візантійська імперія[1]
Помер 21 січня 1059
Константинополь, Візантійська імперія[1]
Громадянство
(підданство)
Byzantine imperial flag, 14th century, square.svg Візантійська імперія
Місце проживання
Діяльність священик
Посада Константинопольський патріархат
Конфесія православ'я

Михайло I Керуларій (грец. Μιχαήλ Α΄ Κηρουλάριος; * близько 1000, Константинополь — † 1059, в морі, дорогою на заслання) — Патріарх Константинопольський з 1043 по 1059, народився в Константинополі, відомий завдяки конфлікту з папою Левом IX щодо церковних канонів, якими римська церква почала відрізнятися від православної, особливо щодо вживання прісного (незаквашеного) хліба в Причасті.

Роль у церковному розколі[ред. | ред. код]

Кіруларій закрив римські церкви у Візантії. 1054 року кардинал Гумберт Мурмутьєрський видав буллу про екскомунікацію (вилучення з церкви) щодо Кіруларія (у відповідь на його дії щодо церкви в південній Італії), незважаючи на смерть папи Лева три місяці до цього (Римська церква причислила Лева IX до сонму святих) і недійсність екскомунікації. Кіруларій в свою чергу екскомунікував кардинала й папу, започатковувавши Великий церковний розкол. Розкол привів до кінця союзу між візантійським імператором і папством, і змусив пізніших пап вступити в союз з норманами проти імперії.

Фактичне правління Візантією[ред. | ред. код]

Піля розколу Кіруларій на деякий час став найсильнішою людиною в Константинополі. Коли Феодора обійняла владу (10561056), він «намагався правити імператрицею»[2]. Наступний імператор Михайло VI (1056–1057) не був достатньо покірливим, так що Кіруларій започаткував революцію, скинув його, сам пішов обтяти його волосся, і закрив його в монастирі. На його місце він встановив Ісаака Комніна (10571059). Ісаак добре знав, кому він завдячував трон, і спочатку був слухняним. У цей час Кіруларій досяг апогею своєї влади. Він призначив всіх службовців держави і був справжнім правителем імперії. Він так мало скривав цей факт, що почав носити пурпорове (багряне) взуття, яке завжди було прерогативою імператора. «Втративши весь сором,— говорить Михайло Пселл,— він поєднав царство і священство в собі; в своїх руках він тримав хрест, тоді як імперські закони виходили з його уст»[3].

Повергнення[ред. | ред. код]

Ісаак втомився бути лялькою патріарха і хотів правити сам. Кіруларій почав сваритися з імператором щодо конфіскації церковного майна. Він був таким розлюченим, що планував повстання аби скинути імператора і вимагав імператорський трон для себе. Але Ісаак діяв на випередження, використавши Михайла Пселла, щоби звинуватити його. Кіруларія звинуватили в зраді, язичництві й чаклунстві, визнали «безбожним, тиранічним, вбивчим, святотатським, негідним». Його засудили до заслання на Мадит у Геллеспонті. Дорогою туди взимку 21 січня 1059 року корабель зазнав аварії, в результаті чого Кіруларій раптово загинув.

Вшанування[ред. | ред. код]

Як тільки Кіруларій помер, почалося його обоження. Спочатку імператор стверджувв, що він був покараний Богом за спробу узурпації світської влади, але згодом висловив жаль з приводу того, що сталося. Тіло патріарха повернули до Константинополя і поховали з великою пишністю в церкві Святих Ангелів. Михайло Пселл, який виносив звинувачення в його адресу, тепер проповідував панегерик в його честь, описуючи його, як найкращого, наймудрішого, найсвятішого, і найбільш невірно зрозумілого серед людей. Того ж року імператор Ісаак захворів, склав свої імператорські повноваження, постригся в ченці (і помер монахом через 2 роки) та призначив настуника. Ним став Костянтин X Дука.

Ануляція взаємних екскомунікацій часів Кіруларія[ред. | ред. код]

В 1956 році, взаємні екскомунікації були анульовані Папою Павлом VI і константинопольським патріархом Афінагором, коли вони зустрілися на Другому Ватиканському Соборі. Хоча екскомунікація, видана кардиналом Гумбертом, не була дійсною, цей жест представляв важливий крок щодо відновлення спілкування між Римом і Константинополем.

Виноски[ред. | ред. код]

Джерела та посилання[ред. | ред. код]

Англійською:

Російською:

  • Ларионов А. В. Михаил Пселл как богослов и историк Церкви // Мир Православия. Сб. статей. Вып. 6. Волгоград: Изд-во ВолГУ, 2006. С. 45-46.