Михайло Скиба

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Михайло Скиба
Народився невідомо
Помер після 1633
Томськ
Громадянство Herb Viyska Zaporozkogo (Alex K).svg Військо Запорозьке
Національність українець
Посада кошовий отаман
Термін 1618 рік
Попередник Дмитро Барабаш
Наступник Петро Одинець
Конфесія православ'я
Діти 1 син

Михайло Скиба (* д/н — після 1633) — український військовий діяч, кошовий отаман Запорізької Січі у 1618—1619 роках.

Життєпис[ред.ред. код]

Про місце та дату народження немає відомостей. Напочатку 1600-х років був вже шанованим запорозьким козаком. Брав участь у походах гетьмана Петра Сагайдачного 1612—1616 років, зокрема проти Трапезунду, Синопа та Кафи. Втім про якісь звитяги Михайла скиби в цих походах нічого невідомо.

Після позбавлення гетьманства Дмитра Барабаша у 1618 році, обирається кошовим отаманом, а гетмьаном став Петро Сагайдачний. Скиба, чолюючи безпосередньо запорозькі загони, брав активну участь у поході козаків на допомогу королевичу Владиславу (майдутньому королю Владиславу IV).

Після відходу у 1618 році основних козацьких сил, Михайло Скиба зі своїми запорожцями залишився в межах Московщини. Наприкінці того ж року за невідомих обставин потрапив у полон до московських воєвод. Його разом з товаришами заслано до Сибирі, де приписано до томських козаків. також було змінено ім'я та прізвище — на Міхалку Скибіна.

В Томському острозі (натепер місто Томськ) на чолі загону у 70 козаків займався обороною від нападу кочівників — джунгарів. Остання згадка про Михайла Скибу (Скибіна) датується 1633 роком.

Родина[ред.ред. код]

  • Федір Скибін, відносився до тобоських козаків. У 1694—1695 роках першим з московських підданців здійснив подорож до Казахського ханства, де вів перемовини з тамтешнім володарем Теух-ханом. Потім відвідав Хивінське ханства та бухарський емірат. Про свої мандрівки склав Записку (Нарики), що було відправлено до Посольського приказу.

Джерела[ред.ред. код]

  • Яворницький Д. І. Історія запорізьких козаків. — Т.ІІ. — Львів, 1992. — гл. 10