Емін Микита Осипович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Мкртич Емін)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Микита Осипович Емін
Народився 1815(1815)
Ісфахан, Персія
Помер 13 грудня 1890(1890-12-13)
Москва, Російська імперія
Поховання Вірменське кладовище (Москва)
Країна Російська імперія
Національність вірмени[1][2]
Діяльність філолог, історик, педагог, перекладач
Alma mater Лазаревський інститут східних мов (1834)[1]
Імператорський Московський університетd[1]
Галузь історія, вірменознавство
Заклад Лазаревський інститут східних мов[1][2]
Q19819669?[1]
Нагороди
орден Святого Станіслава I ступеня орден Святого Володимира III ступеня орден Святої Анни II ступеня з імператорською короною орден Святого Станіслава II ступеня з імператорською короною

CMNS: Емін Микита Осипович у Вікісховищі

Мкртич (Микита Осипович) Емін (1815, Ісфахан — 13 грудня 1890, Москва) — вірменський історик, філолог, вірменознавець.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився у 1815 році в Ісфахані в Персії. Дитячі роки провів в Індії, зокрема, в місті Калькутта, де отримав початкову освіту в так званому «Людинолюбному училищі». Під враженням від розповідей родича вирішив відправитися до Росії, і весною 1829 року поїхав з Калькутти на кораблі, що прямував до Стокгольму. Дорогою побував в Азії, Африці і Європі.

Прибувши до Москви, вступив до Лазаревського інституту східних мов. Добре володіючи вірменською, перською і англійською мовами, почав вивчати російську мову, яку за 6 років опанував на високому рівні. Після переведення на філософський факультет Московського університету, у 1936 році почав перекладати на російську мову «Історію літератури середніх віків» Вільмена, цей переклад приніс йому першу відомість в літературних колах. Після завершення навчання почав викладати вірменську мову в Лазаревському інституті. З цього часу також вів численні дослідження з історії, археології і етнографії Вірменії, і загалом Сходу (писав вірменською, російською і французькою мовами).

У 1850 році обійняв посаду інспектора Лазаревського інституту, з якої пішов у 1861 році й залишився професором інституту. Надалі обійняв посаду директора спершу Володимирської, згодом 5-ї Московської гімназії. З початку 1880-х років лише викладав в Лазаревському інституті.

Був членом Паризького азіатського товариства, Товариства любителів духовної просвіти, Любителів російської словесності, Імператорського московського археологічного товариства, почесним членом Московського університету, Товариства любителів природознавства та ін.

Помер в Москві 13 грудня 1890 року.

Наукові дослідження[ред. | ред. код]

Є автором низки досліджень, присвячених історії Вірменії і вірменській літературі:

  • «Начерк релігії язичницьких вірмен» (1864),
  • «Начерк історії вірменської східної церкви» (1864),
  • «Мойсей Хоренський і стародавній епос вірменський» (1881).

Переклади[ред. | ред. код]

Переклади російською мовою з вірменської:

  • «История Армении Моисея Хоранского» (М., 1858)
  • «Всеобщая История» Степаноса Таронского (М., 1864)
  • «Всеобщая история» Вардана Великого (М., 1864)
  • «Синодальное слово Нарсеса Ламбронского» («Православное Обозрение», 1865, № 6, стр. 131–197)

Література[ред. | ред. код]

  • «Русские Ведомости», 1890, № 348, некролог.
  • «Новости и Биржевая Газета», 1890, № 351, некролог, стр. 2; за 1891 г., № 7, некролог.
  • «Всеобщий календарь» на 1892 г., некролог, стр. 535.
  • «Русский календарь» на 1892 г., некролог, стр. 380.
  • «Исторический Вестник», 1891, т. XLIII, март, некролог, стр. 897.
  • «Исторический очерк Лазаревского института восточных языков», М., 1863, стр. 75, 76, 78, 81, 104, 133, 130.
  • «Книжный Вестник», 1862 г., № 1, стр. 6; 1864, № 7, стр. 137.
  • Гр. Халатьянц, «Празднование пятидесятилетнего юбилея учено-педагогической деятельности Н. О. Эмина», Москва, 1887 (тут також наведено докладний перелік праць).
  • Гр. Халатьянц, «Два армениста», в сборнике «Братская помощь армянам» (М., 1898).

Джерела[ред. | ред. код]

  1. а б в г д Вірменська радянська енциклопедія / за ред. Վ. Համբարձումյան, Կ. ԽուդավերդյանՀայկական հանրագիտարան հրատարակչություն, 1974.
  2. а б Ով ով է. հայեր / за ред. Հ. ԱյվազյանԵրևան: Հայկական հանրագիտարան հրատարակչություն, 2005. — Т. 1.