Мневська Галина Іванівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мневська Галина Іванівна
Псевдо Галина Орлівна
Народилася 16 листопада 1895(1895-11-16)
Каланденці Полтавської губернії
Померла 21 березня 1955(1955-03-21) (59 років)
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union (1924–1955).svg СРСР
Діяльність письменниця
Мова творів російська
Нагороди
медаль «За трудову доблесть» медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»

Галина Іванівна Мневська (літературний псевдонім Галина Орлівна; 16 листопада 1895(18951116), с. Каланденці Полтавської губернії — 21 березня 1955) — українська письменниця доби Розстріляного відродження, перекладач, актриса, педагог. Дружина письменника Клима Поліщука.

Жертва сталінських репресій.

Життєпис[ред. | ред. код]

Галина Мневська з чоловіком Климом Поліщуком та донькою Лесею.

Галина Мневська народилась в селі Каланденці на Полтавщині в інтелігентній родині. Її матір працювала вчителем, а батько — чиновником. Батько помер рано, коли їй йшов шостий рік, мати ж постійно хворіла.

Галина навчалась в Лубенській і Московській гімназіях, потім на Вищих жіночих курсах у Москві, та в Ольгинському університеті у Київі. Проте останній курс в Києві не закінчила через нестачу коштів.

В подальшому Галина Мневська працює актрисою у Вінницькому театрі імені Івана Франка під керівництвом Гната Юри. Також вона починає пробує свої сили в літратурі. 1921 року у львівському видавництві «Русалка» побачила світ її збірка «Шляхом чуття».

Після поразки українських національно-визвольних змагань. Мневська опиняється на еміграції в Західній Україні, що на той час була захоплена Польщею. Мешкала вона тут у Львові.

1921 року вона вийшла заміж за ще одного втікача з УНР, Клима Поліщука. Незабаром у них народилася донька Леся. Львівський період був особливо плідним у творчості Галини Орлівни. Вже у 1922 році вийшла друком її збірка «Перед брамою». Її оповідання та новели друкувалися в часописах Львова, Праги, Відня. Письменниця писала також оповідання для дітей, п'єси. Крім того, вона займалася перекладацькою діяльністю. В її перекладах публікувалися «Робінзон Крузо» Даніеля Дефо, «Прекрасними сабінянками» Леоніда Андреєва та багато інших.

1925 року Галина Мневська разом з родиною переїхала до УСРР. Схоже, що ініціатором цього переїзду була саме Галина Мневська[1]. У Харкові, де оселилася родина, Галина Мневська поринає в літературну творчість. 1925 року вона стає членом літературної організації «Плуг». Найпомітніші твори цього періоду «Улішва», «Скарб діда Якова», «Нове поле», «Бабський бунт», «Емігранти», «Жага», «Сибірка» та інші, що публікувалися в часописах «Червоний шлях», «Глобус», «Життя і революція», «Всесвіт». Про її творчість схвально відгукувались Богдан Лепкий, Володимир Сосюра, Мирослав Ірчан, Петро Голота, Олександр Копиленко. Галина Орлівна намагалась проникати в психологію героїв, реалістично змальовувала тогочасні процеси в суспільстві, а це викликало незадоволення, її критикували за те, що вона описувала колгоспний рух як кріпаччину.

1930 року родина Мневської отримала житло у письменницькому будинку «Слово» — квартиру 27[2], а вже 20 січня 1931 року її, чи не першою серед жителів будинку, було заарештовано. За звинуваченням в українському націоналізмі вона отримала 5 років заслання. Її чоловіка було арештовано невдовзі після неї, засуджено 2 січня 1931 року до 10 років таборів. У 1937 році його було розстріляно. На засланні в Актюбинську їй доводилось важко працювати на залізниці. Після закінчення терміну їй було заборонено повертатись в Україну, тому вона працювала вчителькою Мартунської середньої школи в Актюбинській області, стала відмінником народної освіти Казахстану. У роки війни працювала в тилу, була нагороджена медалями «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні» та «За трудову доблесть».

На засланні Галина Мневська вийшла заміж за волинянина Якова Захаровича Возного, з яким прожила 21 рік. У ці роки вона продовжувала писати, проте її твори не публікували. Померла Мневська 21 березня 1955 року, після тяжкої невиліковної хвороби. За заповітом її було поховано на батьківщині другого чоловіка у селищі Голоби на Ковельщині.

Видання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Олег Коцарев: Фатальна помилка Клима Поліщука[недоступне посилання з червень 2019]
  2. Наталка Дукина ДОДОМУ, ДО «СЛОВА», АБО ХТО, ДЕ, КОЛИ?. Архів оригіналу за 24 лютий 2015. Процитовано 8 грудень 2010. 

Посилання[ред. | ред. код]