Мова богослужіння

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Мова богослужіння (також літургійна мова, церковна мова)мова богослужіння, що застосовується в ході богослужіння, написанні церковної літератури, веденні церковного діловодства (тобто фактично як робоча мова церкви ), застосовується також і в релігійній освіті.

Мовні особливості[ред. | ред. код]

Мови богослужіння зазвичай виявляють схильність до використання консервативних, часами конче архаїчних мовних форм у лексиці, синтаксисі, фонетиці, спираючись при цьому на мовні норми попередніх поколінь, епох, формацій. Тому літургічна мову, навіть якщо вона споріднена розмовній мові, зачасту малозрозумілий простим парафіянам-сучасникам без певної підготовки, створюючи таким чином атмосферу таїнства, релігійної величності і навіть благоговейного страху.

Історія[ред. | ред. код]

Історично у різних державах і різних народів спостерігалась розбіжність між розмовною мовою і мовою богослужіння. У Середні віки часто формувались ситуації багатомовності, коли функції розмовних, державних, процесуальних, торгівельних (лінгва франка) і літургічних мов виконували різні (іноді навіть абсолютно неспоріднені) мови або ідіоми. Однак, з початком формування сучасних націй у XVIII столітті, і особливо впродовж XX століття, активне втручання держави у мовну політику, посилення ролі ЗМІ у процесі національного будівництва при різкому падінні спільної релігійності населення привело до спрощення мовних ситуацій у більшості регіонів світу і зближенню мови церкви з мовою народу.

Приклади[ред. | ред. код]

Давньоруська держава[ред. | ред. код]

Прикладом церковної мови на території східнослов'янських країн, які раніше входили до складу Давньоруської держави, буластарослав'янська мова — південнонослав'янска за походженням, а розмовним і почасти літературним — древньоруська мова. Спостерігався взаємовплив цих близькоспоріднених мов: вплив древньоруського до освіти особливої форми церковнослав'янської мови на теренах Русі, а сама древньоруська ввібрала у себе південнослов'янські синтаксичні конструкції і значну кількість лексики, перетворившись у сучасну руську мову. В даний час спостерігається тенденція до поступової русифікації церковнослав'янскої мови руської православної церкви на теренах Росії і країн СНГ. При цьому до виникнення писемності на церковнослав'янскій мові, південні славяне деякий час користувалися давньогрецькою, а відтак також і візантійською (середньогрецькою) мовами.

Романські народи[ред. | ред. код]

Схожа була мовна ситуація у романських народах Європи, де класична латинь продовжувала функціонувати у церкві і в письмі. З часом її відрив від вульгарної латини регіонів ставав понад очевидним і почав ускладнювати взаєморозуміння, через що у Галлії в Середньовіччя відбулося становлення незалежних романских мов, але класична латинь

справила на них суттєвий вплив в області лексики (мовні дублєти) і грамматики.

Східно-романський ареал[ред. | ред. код]

Трохи відмінна ситуація була у східно — балкано-романському регіоні, де до початку XVIII валахи користувалися церковнослав'янською мовою, якою, схоже, добре володіли і на разговорном рівні. У результаті глибокий слав'янський вплив виявляються і у сучасних румунських і молдовських мовах. Скорочення використання церковнославянскою мовою пояснювалося посиленням впливу греків-фанаріотів, котрі прагнуть замінити слав'янські мови грецькими і турецькими.

Приклади літургічної мови у багатомовній середі[ред. | ред. код]

З іншого боку, західні слов'яни і частина південних (хорвати, словенці) користувалися латиною для проведення церковних служб і записів текстів. До Реформації латинь також була мовою літургії і літописів у більшості германських народів Європи, а також венгрів, литовців і т. д. У средньовічній Англії класична латинь була мовою церкви і формальних історичних документів; англо-нормандська мова (англо-французька) використовувалась як офіційна мова рутинного діловодства, міських реєстрів і юриспруденції, як розмовна мова при королівському дворі, а також як мова викладання у престижних школах для дворян; самі ж селяни продовжували спілкуватись на староанглійському просторіччі. Як результат взаємовпливу цих трьох компонентів виникла сучасна англійська мова.

Східні цивілізації[ред. | ред. код]

У рядах східних громад ситуація була ще більш складною. У середньовічній Монголії функції мови богослужіння на себе брали санскрит, відтак тибетська мова і китайська. За цих причин пояснення мови сучасної монгольской літератури немислимо без знання тибетської мови, китайської і почасти маньчжурської. Також, вивчення фарси немислимо без знайомства з класичною арабською мовою.

Деякі відомі мови богослужіння[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]