Перейти до вмісту

Мови Болівії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

У Болівії налічується 43 живі мови; офіційний статус за конституцією 2009 року мають 37: іспанська та 36 індіанських мов, з яких найпоширеніші кечуа та аймарська.[1][2] Індіанські мови страждають від нестачі друкованих матеріалів, проте їх використовують у школах, а програми, спрямовані на покращення їхнього становища, отримують державну підтримку.

Список

[ред. | ред. код]
Території, на яких мешкають корінні народи Болівії
Відсоток осіб, у яких рідна мова — іспанська

Найбільші народи країни — кечуа, аймара, гуарані, кальявайя, чіпая[en] і чикітано.[3] На додаток до рідної мови багато індіанців володіють іспанською.[3] Нащадки болівійських менонітів, яких налічується близько 60 000, розмовляють німецько-платською.[2] Глухі в Болівії користуються місцевим діалектом американської жестової мови.[2]

Мова Офіційна? Кількість носіїв Рік перепису
Аймара так 1 702 000
Айорео так 1700 2006
Араона[en] так 110 2006
Бауре так 980 2006
Бороро[en] ні 2
Гуарані так 60 000 2014, 2002
Гуараю[en] так 5930 2004
Іспанська так 9 380 000 (4 450 000 якк перша мова)
Ітене[fr] так 75 2007
Ітонама[en] так 5 2007
Кавіненья[en] так 1680 2006
Кальявайя так 0
Канічана[en] так 1550 2001
Каювава[en] так 4 2007
Кечуа (болівійська кечуа[es]) так 2 300 000—3 000 000[2][4]
Леко[en] так 20 2001
Мовіма[en] так 1450 2004
Мосетен[en] так 5320 2004
Мохеньйо-ігнасіано[es] так 4500 2004
Мохеньйо-тринітаріо[es] так 5500 2000
Німецько-платський діалект ні 60 000 2007
Ноктен[en] так 1810 1994
Пакауара[en] так 17 2004
Паунака[en] ні 0
Паусерна[en] так 0
Піро[ru] так 140 1994
Пукіна так 0
Реєсано[en] так 250 2007
Саравека[en] ні 0
Сиріоно[ru] так 0
Такана[en] так 1820 2004
Тапієте[es] так 70 2004
Тоба-ком[en] ні 0
Торомоно[ru] так 0
Уру[en] ні 2 2004
Чакобо[en] так 550 2000
Чикітано[en] так 5860 2004
Чипая[en] так 1200 1995
Есе-ехха[en] так 500 2007
Юкі[en] так 120 2004
Юракаре[en] так 2680 2004
Ямінава[en] так 200 2001

За конституцією[es] 2009 року всі державні організації зобов'язані вибрати додаткову до іспанської індіанську мову роботи. Більшість обрала кечуа та аймара[2].

Соціолінгвістика

[ред. | ред. код]

Іспанською і кечуа розмовляють в Андах, на південному сході Альтіплано; аймарською — переважно на пагорбах навколо озера Тітікака, а на гуарані — в низовинах на південному сході на кордоні з Парагваєм.[5] Загалом іспанською як першою мовою володіє близько половини населення, близько 50-60 % населення володіє нею вільно.[6][7]

Кечуа була мовою імперії інків, які воювали з аймара і незадовго до іспанського наступу завоювали деякі землі. Аймарську і кечуа почали вивчати в XVI столітті; колоніальний уряд фінансував лінгвістичні дослідження в цій галузі. Найвизначніший письменник того періоду, який працював з аймарською, — Лудовіко Бертоніо[es].[8] Найдавнішу книгу з кечуа написав у 1650-х роках місіонер Домінго де Санто Томас[en].[8] У 2000-х роках на кечуа розмовляло близько 3 млн, аймарською — 2 млн, на гуарані — 60 тис. осіб.[9]

Освіта, література, ЗМІ

[ред. | ред. код]

Рівень грамотності оцінюють у 95 %,[2] проте до 1994 року єдиною мовою, якою викладали в школах, була іспанська, і багато дітей із глибинки не цілком розуміли, що їм казали вчителі.[10] Після проведення освітньої реформи запроваджено двомовне навчання аймарською, гуарані та кечуа; результати реформи оцінюють як позитивні.[11]

Література Болівії представлена як іспанською, так і індіанськими мовами; перші неіспаномовні публікації з'явилися в XIX столітті: записано найважливіші оповідання на кечуа та аймарською. З цими мовами працювали також письменник і літературний критик Хесус Лара, який вивчав кечуанську літературу, та Артеміс Касерес (ісп. Artemis Caceres), який створив збірку з 56 оповідань, заснованих на фольклорі аймара.[12] У XX столітті індіанські цінності залишалися однією з головних тем літературних творів, проте навіть у 2010-х роках розвитку літератури індіанськими мовами заважають бідність та мала кількість перекладів іншомовних творів; видавництва переважно працюють із іспанською, а держава погано задовольняє літературні потреби 60 % неіспаномовного населення країни.[13] З 2010 року існує конкурс літературних творів індіанськими мовами, першим переможцем став автор-аймара Федеріко Торрес Маркес (ісп. Federico Torres Márquez).[14]

Майже всі друковані ЗМІ виходять іспанською, є дві газети англійською.[15] Така ж ситуація з радіомовленням. 2006 року за підтримки президента Ево Моралеса успішно пройшла ініціатива якомога більше поширити в Болівії радіомовлення; державна радіомовна мережа Patria Nueva додала мовлення індіанськими мовами: кечуа, аймарською та іншими.[16]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Constitución Política del Estado de Bolivia. Artículo 5 (ісп.). República de Bolivia Asamblea Constituyente Honorable Congreso Nacional. 2009. Архів оригіналу за 14 жовтня 2017. Процитовано 17 жовтня 2017.
  2. 1 2 3 4 5 6 Bolivia in Ethnologue. 20th Edition (англ.). SIL International. Архів оригіналу за 30 вересня 2017. Процитовано 17 жовтня 2017.
  3. 1 2 Galván, 2011, с. 10.
  4. ↑ Moseley, Christopher. Atlas of the World’s Languages in Danger (англ.). UNESCO Publishing. Архів оригіналу за 9 жовтня 2017. Процитовано 18 жовтня 2017.
  5. ↑ Gritzner, 2004, с. 11.
  6. ↑ Galván, 2011, с. 92, 127.
  7. ↑ Lonely Planet Bolivia. — Lonely Planet, 2010. — С. 361.
  8. 1 2 Galván, 2011, с. 77.
  9. ↑ Gritzner, 2004, с. 11, 71.
  10. ↑ Galván, 2011, с. 66.
  11. ↑ Galván, 2011, с. 67.
  12. ↑ Galván, 2011, с. 76.
  13. ↑ Galván, 2011, с. 83—84.
  14. ↑ Galván, 2011, с. 89.
  15. ↑ Galván, 2011, с. 96.
  16. ↑ Galván, 2011, с. 102.

Література

[ред. | ред. код]
  • Javier A. Galván. Culture and customs of Bolivia. — ABC-CLIO, 2011. — ISBN 978–0–313–38363–2.
  • Mandy Lineback Gritzner, Jason M. Gritzner. Bolivia. — Chelsea House Publishers, 2004. — ISBN 0-7910-7481-1.