Мовна дискримінація

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Мовна дискримінація (або лінгвістична дискримінація) — несправедливе ставлення до людини, засноване виключно на використанні нею мови. Це використання мови може включати рідну мову або інші характеристики мови людини, як-от акцент, розмір словникового запасу (чи людина використовує складні та різноманітні слова), модальність та синтаксис. Це може також включати здатність людини або неможливість використовувати одну мову, а не іншу.[1] Виходячи з різниці у використанні мови, людина може автоматично формувати судження про майно, освіту, соціальний статус, характер чи інші ознаки іншої особи.

Мовне упередження[ред. | ред. код]

Націоналісти на Корсиці іноді замальовують фарбою чи знімають знаки дорожнього руху з топонімами французькою мовою, залишаючи лише корсиканські топоніми.

Можна відзначити, що використання певних акцентів, може призвести до того, що людина зазнає упереджень. Наприклад, деякі акценти мають більший престиж, ніж інші залежно від культурного контексту. Проте, велика кількість акцентів не дає можливість визначити, який з них є найбільш бажаним. . Дослідження визначило, що деякі звуки є менш приємними, ніж природні.[2] Крім того, деякі акценти, як правило, мають більше престижу в деяких суспільствах. Наприклад, у Сполучених Штатах, загальній американській мові (відсутність акценту регіонального або робочого класу), широко використовується в багатьох сферах, як-от телевізійна журналістика. Також у Сполученому Королівстві прийнятна вимова пов'язана з вищим класом і, таким чином, є більш приємною.[3] Крім престижу, дослідження показали, що певні акценти також можуть бути пов'язані з меншим інтелектом та низькими соціальними навичками[4].

Мова та становище соціальної групи[ред. | ред. код]

Заклик використовувати лише англійську мову. Плакат часів Першої світової війни

Людям природно хотіти ототожнюватися з іншими. Один зі способів — це класифікувати людей у конкретні соціальні групи. Попри те, що деякі групи можуть бути легко помітними (як-от ті, що визначені за національною ознакою або статтю), інші групи менш помітні. Лінгвіст Carmen Fought пояснює, як використання індивідуальної мови може дозволити іншій людині класифікувати у певну соціальну групу, яка в іншому випадку може бути менш очевидною. Наприклад, у Сполучених Штатах часто сприймають людей з південя як менш розумних. Належність до такої соціальної групи, як Південь, може бути менш помітною, ніж членство в інших групах, які визначаються за етнічною ознакою або статтю. Мова — це міст для упередження для менш помітних соціальних груп.[5]

Приклади[ред. | ред. код]

Мовна дискримінація часто визначається з урахуванням упереджень мови. Важливо зазначити, що, хоча є зв'язок між упередженнями та дискримінацією, вони не завжди прямо пов'язані[6]. Упередження можна визначити як негативне ставлення до індивідуума, яке базується виключно на належності до соціальної групи, тоді як дискримінація може розглядатися як діяння, спрямовані проти людини. Різниця полягає в тому, що людина може стримувати будь-яке насильство проти когось із-за використання мови, але саме упредження може базуватися на мові[7]. Нижче наведені приклади лінгвістичного упередження, які можуть призвести до дискримінації.

У Канаді[ред. | ред. код]

Квебек та англомовна спільнота[ред. | ред. код]

Хартія французької мови була створена в 1977 році і кілька разів змінювалась, оскільки її обвинувачували в дискримінації англомовного наслення. Закон робить французьку офіційною мовою Квебеку та передбачає її використання у державних установах, школах та комерційних зв'язках з громадськістю. Попри те, що частка англомовних громадян скоротилася з 1960-х років, законодавство пришвидшило це, і за результатами перепису населення 2006 року було виявлено зменшення на 180 000 носіїв англійської мови.[8]

І навпаки, закон розглядається як спосіб запобігання мовної дискримінації французькомовного населення, як частина більш широкої мети закону — збереження французької мови від посилення соціального та економічного домінування англійської мови. Робота англійською мовою суттєво співвідноситься із збільшенням заробітку, а французькомовні отримують значно менше.[9] Незважаючи на це, закон вважають успішним щодо підвищення статусу французької мови в переважно англомовній економіці.[10][11]

В Європейському Союзі[ред. | ред. код]

Рівень позбавлення прав через мову[ред. | ред. код]

Рівень мовної децентралізації в ЄС може значно відрізнятися в різних країнах. Для жителів двох країн ЄС, які є носіями спільної мови або володіють англійською мовою як іноземною, рівень позбавлення пенвих громадянських прав дорівнює нулю. У своєму дослідженні «Багатомовна комунікаціяː для кого. Мовна політика та чесність у Європейському Союзі» Мішель Газзола прийшла до висновку, що нинішня багатомовна політика ЄС не є абсолютно найефективнішим способом інформування європейців про ЄС; в деяких країнах додаткові мови можуть бути корисними для мінімізації лінгвістичного виключення.[12]

У 24 вивчених країнах використання лише англійської мови виключело би 51 % до 90 % дорослого населення. Мовна політика, що базується на англійській, французькій та німецькій мовах, позбавить прав від 30 % до 56 % жителів, тоді як політика, заснована на шести мовах призведе до зменшення частки виключеного населення до 9-22 %. Після Brexit темпи лінгвістичного відторгнення, пов'язані з одномандатною політикою, з трьохмовним та гексанінговим режимом, швидше за все, будуть зростати.[13]

В Україні[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. The Legal Aid Society-Employment Law Center, & the ACLU Foundation of North California (2002). Language Discrimination: Your Legal Rights. http://www.aclunc.org/library/publications/asset_upload_file489_3538.pdf
  2. Bresnahan, M. J., Ohashi, R., Nebashi, R., Liu, W. Y., & Shearman, S. M. (2002). Attitudinal and affective response toward accented English. Language and Communication, 22, 171—185.
  3. http://www.indiana.edu/~hlw/PhonProcess/accents.html
  4. Bradac, J. J. (1990). Language attitudes and impression formation. In H. Giles & W. P. Robinson (Eds.), Handbook of language and social psychology (pp. 387—412). London: John Wiley.
  5. Jaspal, R. (2009). Language and social identity: a psychosocial approach. Psych-Talk, 64, 17-20.
  6. Schütz, H.; Six, B. (1996). How strong is the relationship between prejudice and discrimination? A meta-analytic answer. International Journal of Intercultural Relations 20 (3–4): 441–462. doi:10.1016/0147-1767(96)00028-4. 
  7. Whitley, B.E., & Kite, M.E. (2010) The Psychology of Prejudice and Discrimination. Ed 2. pp.379-383. Cencage Learning: Belmont.
  8. Richard Y. Bourhis & Pierre Foucher, "Bill 103: Collective Rights and the declining vitality of the English-speaking communities of Quebec ", Canadian Institute for Research on Linguistic Minorities, Version 3, November 25, 2010
  9. Louis N. Christofides & Robert Swidinsky, «The Economic Returns to the Knowledge and Use of a Second Official Language: English in Quebec and French in the Rest-of-Canada»[недоступне посилання з 01.12.2017], Canadian Public Policy — Analyse de Politiques Vol. XXXVI, No. 2 2010
  10. Richard Y. Bourhis & Pierre Foucher, "Bill 103: Collective Rights and the declining vitality of the English-speaking communities of Quebec ", Canadian Institute for Research on Linguistic Minorities, Version 3, November 25, 2010
  11. Мовна політика Квебеку – Портал мовної політики. Портал мовної політики (uk-UA). 2015-08-08. Процитовано 2018-10-25. 
  12. Michele Gazzola, Multilingual communication for whom? Language policy and fairness in the European Union, European Union Politics, 2016, Vol. 17(4) 546—569
  13. Michele Gazzola, Multilingual communication for whom? Language policy and fairness in the European Union, European Union Politics, 2016, Vol. 17(4) 546—569