Мовна дискримінація

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Мовна дискримінація (або лінгвістична дискримінація) — відмінність, виключення, обмеження або перевага, що заперечує або зменшує рівне здійснення прав, засноване виключно на використанні людини або групи людей певної мови. Поняття охоплює дискримінацію, пов'язану з рідною мовою та будь-якими характеристиками мови та мовленняː акцент, розмір словникового запасу, модальність та синтаксис; може також включати здатність людини або неможливість використовувати одну мову, а не іншу.[1]

Мовне упередження[ред. | ред. код]

Націоналісти на Корсиці іноді замальовують фарбою чи знімають знаки дорожнього руху з топонімами французькою мовою, залишаючи лише корсиканські топоніми.

Акцент може бути одною з причин упереджень. Деякі акценти мають більший престиж, ніж інші залежно від культурного контексту. Проте, велика кількість акцентів не дає можливість визначити, який з них є найбільш бажаним. Дослідження визначило, що деякі звуки мовлення є менш приємними, ніж природні.[2] Крім того, престижність акценту залежить від суспільства. Наприклад, у Сполучених Штатах, загальна американська мова (відсутність регіонального акценту або акценту робочого класу) широко використовується в багатьох сферах, як-от телевізійна журналістика. Також у Великій Британії безакцентна вимова означає приналежність до вищого класу.[3] Крім престижу, дослідження показали, що певні акценти також можуть бути пов'язані з упередженням щодо інтелекту та соціальних навичок[4].

Мова та становище соціальної групи[ред. | ред. код]

Заклик використовувати лише англійську мову. Плакат часів Першої світової війни

Людям природно хотіти ототожнювати себе з іншими. Один зі способів — це класифікувати людей у конкретні соціальні групи. Попри те, що деякі групи можуть бути легко помітними (визначені за національною ознакою або статтю), інші групи менш помітні. Лінгвіст Кармен Файт[5] пояснює, як використання мови може віднести людину до певної соціальної групи, яка в іншому випадку може бути менш очевидною. Мова  — це причина упередження щодо менш помітних соціальних груп[6].

Приклади[ред. | ред. код]

Існує зв'язок між упередженнями та дискримінацією, однак вони не завжди прямо пов'язані[7]. Упередження можна визначити як негативне ставлення до індивідуума, яке базується виключно на належності до соціальної групи, тоді як дискримінація може розглядатися як діяння, спрямовані проти людини.[8]. Нижче наведені приклади лінгвістичного упередження, які можуть призвести до дискримінації.

У Канаді[ред. | ред. код]

Квебек та англомовна спільнота[ред. | ред. код]

Хартія французької мови була написана в 1977 році й кілька разів редагувалась, оскільки її положення дискримінували англомовне населення. Закон робить французьку офіційною мовою Квебеку та передбачає її використання у державних установах, школах та комерційних зв'язках з громадськістю. Частка англомовного населення з 1960-х років до 2006 року скоротилася на 180 000 носіїв англійської мови.[9]

І навпаки, закон розглядається як спосіб запобігання мовної дискримінації французькомовного населення, як частина ширшої мети закону  — збереження французької мови від посилення соціального та економічного домінування англійської мови. Робота англійською мовою суттєво співвідноситься зі збільшенням заробітку.[10] Попри це, закон вважають успішним щодо підвищення статусу французької мови в переважно англомовному середовищі.[11][12]

В Європейському Союзі[ред. | ред. код]

Рівень позбавлення прав через мову[ред. | ред. код]

Рівень мовної децентралізації в ЄС може значно відрізнятися в різних країнах. Для жителів країн ЄС, які є носіями двох мов або володіють англійською мовою як іноземною, не має жодних обмежень у громадянських правах. У своєму дослідженні «Багатомовна комунікаціяː для кого. Мовна політика та чесність у Європейському Союзі» Мішель Газзола прийшла до висновку, що нинішня багатомовна політика ЄС не є абсолютно ефективним способом інформування європейців про ЄС; в деяких країнах додаткові мови можуть бути корисними для мінімізації лінгвістичного виключення.[13]

У 24 вивчених країнах використання лише англійської мови виключило б від 51 % до 90 % дорослого населення. Мовна політика, що базується на англійській, французькій та німецькій мовах, позбавить прав від 30 % до 56 % жителів, тоді як політика, заснована на шести мовах призведе до зменшення частки виключеного населення до 9-22 %.[14]

В Україні[ред. | ред. код]

Див. також: Російська мова в Україні
Цей розділ потребує доповнення. (жовтень 2018)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ The Legal Aid Society-Employment Law Center, & the ACLU Foundation of North California (2002). Language Discrimination: Your Legal Rights. http://www.aclunc.org/library/publications/asset_upload_file489_3538.pdf [Архівовано 4 вересня 2012 у Wayback Machine.]
  2. ↑ Bresnahan, M. J., Ohashi, R., Nebashi, R., Liu, W. Y., & Shearman, S. M. (2002). Attitudinal and affective response toward accented English. Language and Communication, 22, 171—185.
  3. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 14 червня 2008. Процитовано 25 жовтня 2018.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  4. ↑ Bradac, J. J. (1990). Language attitudes and impression formation. In H. Giles & W. P. Robinson (Eds.), Handbook of language and social psychology (pp. 387—412). London: John Wiley.
  5. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 25 жовтня 2018. Процитовано 25 жовтня 2018.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  6. ↑ Jaspal, R. (2009). Language and social identity: a psychosocial approach. Psych-Talk, 64, 17-20.
  7. ↑ Schütz, H.; Six, B. (1996). How strong is the relationship between prejudice and discrimination? A meta-analytic answer. International Journal of Intercultural Relations. 20 (3–4): 441—462. doi:10.1016/0147-1767(96)00028-4.
  8. ↑ Whitley, B.E., & Kite, M.E. (2010) The Psychology of Prejudice and Discrimination. Ed 2. pp.379-383. Cencage Learning: Belmont.
  9. ↑ Richard Y. Bourhis & Pierre Foucher, "Bill 103: Collective Rights and the declining vitality of the English-speaking communities of Quebec " [Архівовано 29 жовтня 2013 у Wayback Machine.], Canadian Institute for Research on Linguistic Minorities, Version 3, November 25, 2010
  10. ↑ Louis N. Christofides & Robert Swidinsky, «The Economic Returns to the Knowledge and Use of a Second Official Language: English in Quebec and French in the Rest-of-Canada» [Архівовано 31 травня 2020 у Wayback Machine.], Canadian Public Policy — Analyse de Politiques Vol. XXXVI, No. 2 2010
  11. ↑ Richard Y. Bourhis & Pierre Foucher, "Bill 103: Collective Rights and the declining vitality of the English-speaking communities of Quebec " [Архівовано 29 жовтня 2013 у Wayback Machine.], Canadian Institute for Research on Linguistic Minorities, Version 3, November 25, 2010
  12. ↑ Мовна політика Квебеку – Портал мовної політики. Портал мовної політики (uk-UA) . 8 серпня 2015. Архів оригіналу за 26 жовтня 2018. Процитовано 25 жовтня 2018.
  13. ↑ Michele Gazzola, Multilingual communication for whom? Language policy and fairness in the European Union [Архівовано 10 грудня 2018 у Wayback Machine.], European Union Politics, 2016, Vol. 17(4) 546—569
  14. ↑ Michele Gazzola, Multilingual communication for whom? Language policy and fairness in the European Union [Архівовано 10 грудня 2018 у Wayback Machine.], European Union Politics, 2016, Vol. 17(4) 546—569
Види, форми та прояви дискримінації
Види
Форми
Прояви
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Мовна_дискримінація&oldid=39426551