Могила Лесі Українки

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Могила Лесі Українки

Леся Украинка Байково кладбище.jpg

50°24′57″ пн. ш. 30°30′45″ сх. д. / 50.41600200002777399° пн. ш. 30.51269600002777693° сх. д. / 50.41600200002777399; 30.51269600002777693Координати: 50°24′57″ пн. ш. 30°30′45″ сх. д. / 50.41600200002777399° пн. ш. 30.51269600002777693° сх. д. / 50.41600200002777399; 30.51269600002777693
Країна Flag of Ukraine.svg Україна
Розташування Голосіївський район
Тип могила

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі
Загальний вигляд
Grave of Lesya Ukrainka 02.jpg

«Моги́ла поете́си і грома́дської дія́чки Ле́сі Украї́нки» — пам'ятка історії національного значення, 1913 року, охоронний номер 260003/80-Н.[1] Розташована в Києві на Байковому кладовищі (старому), дільниці № 3.

Спільна огорожа охоплює також надгробки Михайла Косача (1869—1903) — математика, письменника, брата Лесі, Петра Косача (1841—1909) — батька Лесі і Ольги Косач (Олени Пчілки) (1849—1930) — письменниці, матері Лесі.

Леся Українка (справжнє ім'я: Лариса Косач-Квітка; 1871—1913) — українська письменниця, перекладач, культурний діяч.

Похорон[ред. | ред. код]

1 серпня 1913 між першою і другою годиною ночі Леся Українка померла. У той же день, 1 серпня, мати письменниці, телеграфувала з Сурамі у Київ, до редакції «Ради»:[2]

Тяжко прибиті великим горем мати й інша родина посилають звістку на Україну, що 19 липня [за старим стилем] вдосвіта померла на Кавказі в Сурамі Леся Українка /Лариса Квітка, урождена Косачівна/. Поховають у Києві. Олена Пчілка.

6 серпня Михайло Кривинюк заплатив 3 руб. за копання могили за № 1447, яка була придбана у третій дільниці цвинтаря ще 9 жовтня 1903 року для поховання Михайла Косача, брата письменниці.[2]

7 серпня близько 11 години ранку на Київський вокзал прибув поїзд з домовиною Лесі Українки. Близько третьої години труну з її прахом встановили на катафалк і траурна процесія рушила з вокзалу до Байкового кладовища по вулицях Безаківській, Маріїнсько-Благовіщенській, Кузнечній і Діловій[2].

Поліція не дозволила ні промов, ні співів і супроводжувала похоронну процесію нарядом кінноти. За труною йшов багатотисячний натовп.

Могила[ред. | ред. код]

Поет Павло Тичина 30 травня 1920 писав у своєму щоденнику[3]:

Торік хоч хрест був на могилі Лесі Українки, — цього ж року й його хтось на дрова зніс. Зате яка шовкова трава в ограді! Вирвав собі трохи додому.

У 1939 на могилі встановлений надгробний бронзовий пам'ятник на гранітному постаменті, скульптор Галина Петрашевич[4].

На пам'ятнику є напис із некролога в більшовицькій газеті російською мовою: «Стоя близко к освободительному движению вообще и пролетарскому в частности, отдавала ему все силы, сеяла разумное, доброе, вечное. „Рабочая Правда“, 1913 год.»

З 1951 могила є пам'яткою історії національного значення.

В 1971 встановлені меморіальні плити Михайлу, Петру і Ользі Косачам.[5]

25 лютого 2008, у день народження Лесі Українки, біля її надгробка відбулися меморіальні читання «Теперішні вірші для вічно живих». Організував акцію поет Сергій Пантюк, свої вірші читали також Світлана Поваляєва, Анатолій Дністровий, Борис Гуменюк і Роман Скиба.[6]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Жадько Віктор Байковий некрополь. — К.,2004.-С.53-54
  • Жадько Віктор Український некрополь. — К.,2005.- С.315
  • Жадько Віктор У пам'яті Києва. — К.,2007. — С. 11, 23, 47, 75, 305
  • Жадько Віктор. Некрополь на Байковій горі. — К.,2008.-С.12,24.37,48, 254
  • Жадько Віктор. Енциклопедія некрополезнавства. — К.,2013.-С.655