Могильницький Іван

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Іван Могильницький
Могильницький Іван.jpg
Народився 19 серпня 1778(1778-08-19)
Улюч, нині Польща
Помер 24 червня 1831(1831-06-24) (52 роки)
Перемишль, нині Польща
Поховання
 : 
зображення місця поховання
Громадянство Flag of Russia.svg Росія
Національність українець
Діяльність священик, філолог, педагог
Alma mater Віденський університет

отець Іва́н Могильни́цький (19 серпня 1778, Улюч — 24 червня 1831, Перемишль) — український освітній і церковний діяч, вчений-філолог, крилошанин Перемишльської капітули УГКЦ з 1817 р., опікун шкіл Перемишльської єпархії, один з провісників національного відродження в Галичині.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився 19 серпня 1778 року в с. Улюч, нині Польща.

Студіював богослов'я у Львові. Навчався на богословському факультеті Віденського університету.

Священича діяльність[ред.ред. код]

Висвячений на священика в 1800 р. Був парафіяльним священиком у с. Дроздовичі (з 1800 до 1815 р.) і деканом у містечку Нижанковичі (нині Старосамбірський р-н, Львівська обл).

Просвітництво[ред.ред. код]

Надгробок Могильницького, Перемишль

У Дроздовичах 1806 р. за клопотанням Могильницького було організовано першу в окрузі народну школу.

З 1816 — ректор новозаснованого дяко-вчительського інституту в Перемишлі. Того року заснував першу на західноукраїнських землях культурно-освітню громадську організацію «Товариство галицьких греко-католицьких священиків для поширення письмами просвіти і культури серед вірних», яка ставила собі за мету видання українських загальноосвітніх та релігійних книжок (організація проіснувала до середини 1817 р.; припинила існування під тиском католицького духівництва). Уклав «Статут» товариства — «важливий документ для історії нашого національного розвитку» (І. Франко).

З 1817 — інспектор шкіл Перемишльської єпархії УГКЦ. Входив до гуртка українського духівництва на чолі з кардиналом Михайлом Левицьким та Іваном Снігурським.

Підготував і видав низку підручників українською мовою для народних шкіл:

  • «Буквар славено-руського язика» (вид. 1816, 1817, 1819, 1826, 1827 рр.),
  • «Катехізис малий» (1817 р.).

Створив першу в Галичині граматику української мови — підручник «Граматика язика словено-руського» (1823 р.). У передмові — статті «Відомість о руськім язиці» (видана в 1829 р. у польському перекладі «Rozprawa o języku ruskim») першим серед західноукраїнських мовознавців обґрунтував положення про самостійність і самобутність української мови. Цим спростовував поширені у той час помилкові уявлення про українську мову як діалект польської або російської мови та аргументовано визначив її як одну з реально існуючих східнослов'янських мов. Підкреслював зокрема її «урядовий» характер за часів польсько-литовського панування, відмінність від «інших гілок слов'янських мов, особливо від церковнослов'янської, польської та великоросійської», спільні риси у вжитку «в усіх руських землях, відомих колись під ім'ям Малої та Червоної Русі», необхідність розвитку літератури народною мовою тощо. Цією статтею «відбив нову атаку намісництва проти вживання української мови» (І. Франко).

Під час інспекторської діяльності домагався поширення мережі українських народних шкіл.

Помер під час епідемії холери 24 червня 1831 р. Похований на головному цвинтарі Перемишля.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]