Мозолевський Борис Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Мозолевський Борис Миколайович
Борис Мозолевський
Борис Мозолевський
Народився 4 лютого 1936(1936-02-04)
с. Миколаївка, Веселинівський район, Миколаївська область
Помер 13 вересня 1993(1993-09-13) (57 років)
м. Київ
Поховання Байкове кладовище
Громадянство СРСР СРСР
Україна Україна
Національність українець
Alma mater Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Галузь наукових інтересів археологія
Заклад Інститут археології НАН України
Науковий ступінь кандидат історичних наук
Відомий завдяки: поет, дослідник Скіфії

Мозоле́вський Бори́с Микола́йович (* 4 лютого 1936, с. Миколаївка, Веселинівський район, Миколаївська область — † 13 вересня 1993, Київ) — український археолог і поет, дослідник скіфської старовини.

Керівник експедиції, яка, серед іншого, дослідила відомий скіфський курган Товсту Могилу та відкрила славнозвісну пектораль.

Біографія[ред.ред. код]

Народився в селянській родині. Діди й прадіди були розкуркулені. У війну батька забрали до Німеччини, де він і загинув. У сільській школі-семирічці Борис почав писати вірші. Через матеріальну скруту після закінчення школи-семирічки 1951 року п'ятнадцятирічний Борис опинився серед вихованців Одеської спецшколи Військово-повітряних сил СРСР. Після розформування школи був вихованцем однієї з частин ВМФ. Вступив до військово-морського авіаційного училища в Єйську, де навчався разом з майбутніми космонавтами СРСР Г. Шоніним і Г. Добровольським. Училище не закінчив через дострокову демобілізацію, пов'язану з радикальним скороченням радянської армії (1956).

Після демобілізації переїхав до Києва, де протягом майже 10 років працював кочегаром. Без відриву від роботи з 1958 до 1964 року заочно навчався на історико-філософському факультеті Київського університету. Продовжував писати вірші. У цей час Борис Мозолевський відкрив у собі Україну, хоч знав ціну «українського» питання, але самоідентифікація відбулася — і до останку пише українською.[1]

Ви кажете, що я не патріот, Плазуєте, безкрилі, як вужі.

Що зрадив мові я своїй і пісні? Ще й інших, бачте, ловите на слові!

Перевертні, месії горезвісні, Вже краще правду мовить на чужій, Бодай би вже заціпило вам рот! Аніж брехати, як ви, на рідній мові.

Після закінчення університету працював у 1965—1968 роках редактором у видавництві «Наукова думка» (Київ), редагуючи видання з археологічної тематики. Певний досвід у нього вже був, оскільки у 1962 році він вперше побував на археологічних дослідженнях у Південно-Українській експедиції Інституту археології АН УРСР. Однак «брежнєвський репресанс» повернув Мозолевського до кочегарки… і подружилися двоє кочегарів: Василь Стус і Борис Мозолевський. А далі коло звузилося, відчувся подих холодильника імені Берії:[1]

Чи стане сил не стати на коліна, Не впасти, не зламатись на вітрах?

Чи в Києві нову весну зустріну, Чи, може, вже в Мордовських таборах?

З 1968 р. починає працювати позаштатним співробітником Інституту археології АН Української РСР, бере участь у польових дослідженнях групи курганів Гайманова Могила у Запорізькій області. У велетенському 8-метровому кургані Гайманова Могила вдалося знайти незайману грабіжниками велику господарську нішу, де були амфори, бронзові казани, залізна жаровня та інші речі. А у вщент пограбованому склепі царя була знайдена схованка із чудовими золотими платівками від двох дерев'яних посудин, два ритони, обкладені сріблом і золотом та срібна із позолотою чаша із рельєфним зображенням скіфів.

З 1969 р. Борис Мозолевський очолює Орджонікідзівську археологічну експедицію, яка продовжила дослідження курганів у районі річок Солоної, Базавлук, Чортомлик, що є правими притоками Дніпра. Необхідність проведення тут польових досліджень виникла через зростання масштабів кар'єрного видобутку марганцю.

Однак над українцем-патріотом згущувались хмари, загроза мордовських таборів була вже реальною. В етюді «Шлях до себе» Борис Мозолевський писав: «І коли зашморг вже зовсім мав зійтися навколо моєї шиї, збагнув я, що врятувати мене може тільки відкриття світового значення. Так вимріяв і вистраждав я собі свою Товсту Могилу. Зухвальство моє було винагороджене царською пектораллю. Замість Мордви я потрапив до Інституту археології АН УРСР, до якого мене поспішили зарахувати заднім числом».

21 червня 1971 року експедиція під керівництвом Б. Мозолевського під час археологічних досліджень Товстої Могили зробила найсенсаційнішу знахідку ХХ століття — багате скіфське поховання, серед скарбів якого була славнозвісна Пектораль. Одягнувши її на шию і замаскувавши старою тілогрійкою, Мозолевський інкогніто доставив безцінну знахідку до Києва.[2] Тут він пішов до Олеся Гончара, з допомогою якого кандидата на відправку до Мордовії прийняв перший секретар ЦК КПУ Петро Шелест, у кабінеті були голова Інституту археології Федір Шевченко та президент АН УРСР Борис Патон. В результаті Борис Мозолевський став молодшим науковим співробітником Інституту археології АН УРСР, отримав трикімнатну квартиру, зарплату 200 крб., 500 крб. премії (кажуть, що її змусили віддати у фонд миру) і, незважаючи на тиск Москви, скарб залишився в Києві.

Після розкопок Товстої Могили Борис Мозолевський став одним із найавторитетніших дослідників скіфських курганів. Він блискуче захистив 1980 року кандидатську дисертацію, тема якої — скарби з Товстої Могили. 3 1986 р. і до кінця життя працював завідувачем відділу, потім — сектора скіфської археології Інституту археології НАНУ. Був прийнятий до Спілки письменників України.

А за кордоном було видрукувано лист Мозолевського до Стуса: Прости мене, Василику, мій брате, За всі твої печалі і жалі, Що ти один ламав холодні ґрати, Коли я їв свій кусень у теплі.

Багаторічний досвід польових досліджень допоміг Борисові Мозолевському визначити характерні ознаки для візуального розпізнання скіфських курганів без розкопок. Це дало змогу йому під час розвідок у 1984—1985 pp. та 1989 р. на території Миколаївської, Кіровоградської, Дніпропетровської, Запорізької, Херсонської, Кримської областей оглянути понад 60 курганів, висотою від 8 м та вище, виявити серед них 23 царських скіфських кургани.

Особливе місце в дослідженнях Б. Мозолевського посідають розкопки кургану Соболева Могила влітку 1991 р. У ньому знайшли на глибині 10 м багате поховання скіфського жерця, дівчинки і хлопчика. Похований можновладець мав масивну золоту гривну, браслети, футляр для лука і стріл, нагайку, меч, набір ритуального посуду — ріг, келих, кубок. За головою небіжчика лежали чотири списи та п'ять сагайдаків зі стрілами. У боковій камері серед господарських речей з-поміж срібного намиста лежало набірне кістяне веретено. Це знаряддя для виготовлення ниток було символом жрецтва, покликання якого здійснювати зв'язок між людьми, світами й часом. Так відбулось відкриття поховання, яке раніше не траплялось. Глибоке осмислення цих знахідок в умовах розпаду СРСР та перших місяців незалежності України привело Бориса Миколайовича Мозолевського до несподіваних висновків про сутність суспільно-політичних процесів на українській землі — неминуча загибель деспотії, незважаючи на її численні злочини та жертви. Він прагнув все це відобразити не тільки в періодичних виданнях, а й у своїй докторській дисертації. Однак плани Бориса Миколайовича не здійснилися через важку хворобу (рак). У 1993 р. він був удостоєний пам'ятного диплома «Золотий скіф» Інституту археології АН України і Ради Київської академії Євробізнесу.

Окрім наукових праць, залишив у спадок значний поетичний доробок. Писати вірші почав ще з дитячих років. Свою першу збірку поезій «Начало марта» видав 1963 року. У кінці 60-х років Б. Мозолевський почав писати українською мовою, створивши книги поезій, в яких осмислена історія України та сучасність: «Червоне вітрило» (1976), «Веретено» (1980), «Кохання на початку осені» (1985), «І мить як вік» (1986), «Дорогою стріли» (1991). Він також є автором популярної книги про археологічні знахідки України «Скіфський степ» (1983), ліричної повісті «Думи про степ», яку писав у 60-ті роки і яка навіть одержала другу премію в конкурсі «Євшан-зілля», однак не була надрукованою аж до 1996 року.

Могила Бориса Мозолевського

У своїй поезії відкрив найтонші ліричні переживання й роздуми над долею України у ракурсі її історичного минулого. Приятелював з художником Миколою Трегубом і кобзарем Миколою Товкайлом, які також були співробітниками Інституту археології НАНУ і зробили значний внесок у розвиток науки і мистецтва.

Помер 13 вересня 1993 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі.

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Вулиці Бориса Мозолевського є в Дніпрі, Нікополі[3], Краматорську[4], Миколаєві, Херсоні, Кривому Розі.

  • Також у Покрові є парк імені Бориса Мозолевського[5].

Праці[ред.ред. код]

Наукові праці[ред.ред. код]

  • Мозолевський Б. М., Товста Могила — видатна пам'ятка Скіфії // Археологія. — 1972. — № 5. — С. 72-82.
  • Мозолевський Б. М., Синтез скіфо-античної думки. До інтерпретації пекторалі з Товстої Могили // Всесвіт. — 1978. — № 2.
  • Мозолевський Б. М., Товста Могила. — К.: Наукова думка, 1979. — 251 с.
  • Мозолевский Б. Н., Скифские курганы в окрестностях г. Орджоникидзе на Днепропетровщине // Скифия и Кавказ. — Киев: Наукова думка, 1980.
  • Мозолевський Б. М., Скіфський степ. — К.: Наукова думка, 1983.
  • Мозолевський Б. М., Кургани вищої скіфської знаті і проблема політичного устрою Скіфії // Археологія. — 1990. — № 1.
  • Бидзиля В. И., Болтрик Ю. В., Мозолевский Б. Н., Савовский И. П., Курганный могильник в урочище Носаки // Курганные могильники Рясные Могилы и Носаки. — Киев: Наукова думка, 1977.
  • Тереножкин А. И., Мозолевский Б. Н. Мелитопольский курган. — Киев: Наукова думка, 1988.
  • Мозолевський Б. М. Знак Скіфії // Розбудова держави. — 1992. — #4.
  • Мозолевський Б. М. Скіфський степ. — К.: Темпора, 2005.

Поетичні збірки[ред.ред. код]

Російською мовою[ред.ред. код]

  • Мозолевский Б., Начало марта: стихи / Б. Мозолевский; вступ. Статья Л. Вишеславского. — К.: Радянський письменник, 1963. — 105 с.
  • Мозолевский Б., Шиповник: стихи / Б.Мозолевский . — К.: Молодь. 1967. — 94 с.
  • Мозолевский Б., Зарево: стихи / Б.Мазолевский. — К.: 1971.

Українською мовою[ред.ред. код]

  • Мозолевський Б., Веретено: поезії / Б. М. Мозолевський. — К.: Молодь. 1980. — 96 с.
  • Мозолевський Б., Кохання на початку осені: вірші, поеми / Б. Мозолевський. — К.: Радянський письменник, 1985. — 134 с.
  • Мозолевський Б., І мить як вік: поезії / Б. Мозолевський; передм. В.Забаштанського. — К.: Дніпро, 1986. — 173 с.
  • Мозолевський Б., Дорогою стріли: поезії / Б. Мозолевський. — К.: Радянський письменник, 1991. — 159 с.
  • Мозолевський Б., Поезії / Б. Мозолевський. — К.: Темпора, 2007. — 584 с.
  • Мозолевський Б., Червоне вітрило: поезії / Б.Мозолевський. — К.: Радянське письменник, 1976. — 102 с.
  • Мозолевський Б., Пектораль. — Рубанівське: [б. в.], 2011. — 47 с.: кольор. іл.

Примітки[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]