Мокра Калигірка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Мокра Калигірка
Mokra kalygirka gerb.png
Герб
Країна Україна Україна
Область Черкаська область
Район/міськрада Катеринопільський район
Рада/громада Мокрокалигірська сільська громада
Код КОАТУУ 7122283701
Облікова картка картка 
Основні дані
Населення 1975
Територія 40,59 км²
Поштовий індекс 20540
Телефонний код +380 04742
Географічні дані
Географічні координати 48°50′09″ пн. ш. 31°13′05″ сх. д. / 48.83583° пн. ш. 31.21806° сх. д. / 48.83583; 31.21806Координати: 48°50′09″ пн. ш. 31°13′05″ сх. д. / 48.83583° пн. ш. 31.21806° сх. д. / 48.83583; 31.21806
Середня висота
над рівнем моря
171 м
Відстань до
обласного центру
100 км
Найближча залізнична станція Шпола
Відстань до
залізничної станції
20 км
Місцева влада
Адреса ради с. Мокра Калигірка, тел. 91-2-42
Сільський голова Пипа Вікторія Вікторівна
Карта
Мокра Калигірка. Карта розташування: Україна
Мокра Калигірка
Мокра Калигірка
Мокра Калигірка. Карта розташування: Черкаська область
Мокра Калигірка
Мокра Калигірка

Мокра Калигі́рка — село в Україні, центр Мокрокалигірської сільської територіальної громади Катеринопільського району Черкаської області. Населення становить 1975 осіб.

Географія[ред. | ред. код]

Село Мокра Калигірка (давня назва — Велика Калигірка, Великий Калавур) розташоване за 90 км від обласного центру та за 20 км від найближчої залізничної станції Шпола. До районного центру Катеринополя — 22 км.

Історія[ред. | ред. код]

В історичних джерелах Мокра Калигірка згадується на початку XVIII ст., тоді як належала панам Любомирським. Поселення виникло від втікачів-кріпаків, коли дана територія відносилася до Брацлавського воєводства. Після визвольної війни Богдана Хмельницького ця територія, хоч і належала польським магнатам, проте контролювалася військом запорізьким і Росією, згідно з угодою «Вічного миру». Коли ж Портою (Туреччиною) було тимчасово захоплено степову частину України, та виникло необхідність виставити прикордонні пости, що називалися калавурами/калаурками.

Походження назви села в документах не знайдено. За переказами старожилів, назва поселення могла піти з 1674 p., коли російські війська і лівобережні козаки здійснювали похід проти турецького війська, возз'єднали десять правобережних полків з лівобережною Україною в складі Російської держави. З історичних джерел відомо, що в селищі стояв великий колавур (від тюркськ. "караул", тобто пост), а в сусідньому — малий, звідси й назва сіл «Большая Калавурия» (Мокра Калигірка) та «Малая Калавурия» (Суха Калигірка) з поступовою зміною на Калигірку. Частина жителів до сьогодні називає своє село Великою Калигіркою.

Є припущення, що корегування у назвах Мокрої Калаурки та сусідньої Сухої Калаурки на, відповідно, Мокру/Суху Калигірку відбулося після переходу земель цієї місцевості у 1860-ті роки у володіння офіцера грецького походження Бернардакі: обидва селища розташовані на зручних і красивих підвищеннях-гірках (грец. κάλλος "гарний" та Όρος "гора") і внаслідок співзвуччя обох назв.[1]

Границя пограничних постів лежала уздовж вододілу річки Велика Вись, за якою починався степ з назвою Дике поле. Крім представлених до охорони границь козаків, пости, в разі необхідності, поповнювалися бранцями з поселення. Найближчим пунктом прийому сигналів було нинішня Сигнаївка. Сигнали постові передавали, запалюючи смоляні бочки на сторожових вежах або вершниками.

Після падіння Порти сторожові пости втратили значення і поселення набуло назви Калигірка.

У 1760 році зведена дерев'яна Покровська церква, якій належало 36 десятин землі.

1793 року, після возз’єднання правобережних земель з лівобережними у складі Російської імперії, містечко перейшло до поміщиків Лопухіних. 1804 року тут налічувалося 512 кріпосних лише чоловічої статі.[2]

Виникнення промислових підприємств, розгортання торгівлі, особливо хлібної, сприяло припливу населення до містечка. Якщо перед реформою 1861 року тут було 226 дворів і мешкало 1164 жителі, то на початку XX ст.— 539 дворів і 3263 осіб населення.

У 1860-х роках відставний майор Адріан Федорович Лопухін продав свій маєток, що включав Мокру Калигірку разом з іншими навколишніми землями та населеними пунктами, поручику Дмитру Єгоровичу Бенардакі.[3][4]

У 1847 в Мокрій Калигірці проживало 395 євреїв, в 1897 - 1 677 евреєв (54%), в 1923 - 156 євреїв, в 1939 - 115 євреїв (0,5%).

Основні заняття єврейського населення Мокра Калигірка в 19 - поч. 20 ст. - ремесла і торгівля. У 1896 році діяла єврейська богадільня. У 1914 євреям належали аптека, булочна і 52 лавки (в т. ч. 13 мануфактурних, 2 бакалійні).[5]

Радянську владу в містечку було встановлено в січні 1918 року. Але вже в березні 1918 року його тимчасово захопили австро-німецькі окупанти. Багато жителів пішло у повстанські загони. Адміністративний відділ гетьманського міністерства внутрішніх справ, характеризуючи дії повстанців у Київській губернії станом на 18 червня 1918 року, відзначав, що в селах Мокрій Калигірці, Коротаному, Єлисаветці, Антонівці (Мокрокалигірська волость) вони збирали принесену з фронтів імперіалістичної війни зброю, залучали населення до своїх загонів. Населення Мокрої Калигірки активно підтримало Звенигородсько-Таращанське повстання, що вибухнуло проти німецьких інтервентів. Селяни надавали притулок повстанцям, які переховувалися від переслідувань. У липні 1918 року розрізнені повстанці збиралися знову в загони в районі Мокрої Калигірки.

Боротьба проти окупантів, а пізніше проти буржуазно-націоналістичної Директорії, завершилася відновленням Радянської влади. В Мокрій Калигірці в квітні 1919 року почав діяти ревком, створено сільську Раду. Та мирний перепочинок виявився нетривалим — восени 1919 року містечко захопили денікінські війська. Землю, худобу, інвентар повертали поміщикам і багатіям, грабували населення. На початку 1920 року в Мокрій Калигірці остаточно відновлено Радянську владу.[6]

31 січня 1920 року у Мокрій Калигірці під час Зимового походу зупинявся на 2-годинний відпочинок Кінний полк Чорних Запорожців Армії УНР[7].

Загальні відомості[ред. | ред. код]

Село Мокра Калигірка — адміністративно-територіальна одиниця, до якої входить село Любисток, колишній відділок Ярошівського цукрорадгоспу.

Населення с. Мокра Калигірка та с. Любисток станом на 01.01.2008 р. становить 2012 осіб, у тому числі дітей віком до 18 років — 358 осіб, багатодітних — 13 сімей, в них виховуються 47 дітей, 19 неповних сімей, в яких виховуються 32 дитини, дітей-інвалідів віком до 18 років — 4 особи, дітей, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС — 263 особи, старших осіб працездатного віку — 876.

На території села розміщені загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, професійно-аграрний ліцей, дитячий дошкільний заклад «Ромашка», дільнична лікарня, психоневрологічний інтернат на 135 місць. Будинок культури, сільська бібліотека.

Населення села користується послугами поштового відділення зв'язку, відділення «Укртелекому». відділення Ощадбанку. У 2005–2006 pp. введені в експлуатацію станції мобільного зв'язку «Kyivstar» та «UMC», встановлено банкомат «ПриватБанку». Працює магазин Райст, 8 магазинів підприємців села та працюють два підприємці з обслуговування та ремонту легкових автомобілів.

На території села діють промислове підприємство ТОВ «Сиророб» та сільськогосподарське — ТОВ «Кочубій».

Розміщення на території села професійно-аграрного ліцею та психоневрологічного інтернату для інвалідів, що фінансуються з обласного бюджету, дає працівникам даних установ гарантовану оплату праці та робочі місця. Введення нових спеціальностей у ліцеї дає приплив молоді в село і ймовірність залишитися на роботі та на проживання в селі. 21 травня 2000 р. населення Мокрої Калигірки відзначало 300-річчя з дня першої згадки про село. В травні 2008 року в місцевому парку було проведено незабутній День села з виставками народної творчості, виступами аматорських колективів та змаганням між вуличними округами на найкраще представлення.

З 2014 року розпочато промислову розробку Мокрокалигірського родовища бурого вугілля поблизу села Лисяча Балка Катеринопільського району. Зольність вугілля становить майже 12 відсотків, і його використовуватимуть для виготовлення паливних брикетів. Першими звернули увагу на поклади корисних копалин в цій місцевості німецькі геологи під час нацистської окупації у роки Великої Вітчизняної війни. У нинішніх розробників родовища зберігається ксерокопія старої місцевості Мокра Калигірка — Лисяча Балка, на якій німецькою мовою позначено «Не бомбити!». Після війни розвідку корисних копалин у Катеринопільському районі розпочали вітчизняні геологи, однак у кризові 80-ті роки минулого століття її довелося згорнути.[8]

Пам'ятки[ред. | ред. код]

Окрасою села є пам'ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення «Парк», статус якої затверджений рішенням Черкаського облвиконкому № 367 від 26.06.1972 року.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Інформація на порталі who-is-who.com.ua[недоступне посилання з квітень 2019]
  • [1]
  • Бурій В. Мокра Калигірка // Бурій, В.М. Вибрані розвідки, статті та замітки. Вип. 2: Катеринопільщина : події, факти, персоналії / Валерій Бурій. - Черкаси : Вертикаль, 2016. - С. 45-63.
  • Бурій В. М. Вибрані тексти : статті, розвідки та замітки. Вип. 3 / Валерій Бурій. — Черкаси: Вертикаль, 2018. — 247 с. : іл. - Бібліогр.: с. 245 - 246.
  • Бурій В. М.  Проблеми вшанування учасників Української революції 1917 – 1921 рр. у пам’ятках природи місцевого значення та новітній топоніміці / Валерій Михайлович Бурій // Краєзнавство Черкащини : збірник.  — Черкаси : Вертикаль, 2017. - С.4; 288-292; 318; 323.

Посилання[ред. | ред. код]