Мокрицький Аполлон Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Картина Мокрицького. Музей, Таганрог

Мокри́цький Аполло́н Микола́йович (*28 липня 1810, Пирятин — †26 лютого 1870, Москва) — український і російський живописець і педагог. Був учнем Карла Брюллова та Олексія Венеціанова.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився на Полтавщині в м. Пирятині, у небагатій дворянській родині поштмейстера. У 1818 р. хлопчика влаштували до Полтавського будинку виховання бідних дворян, де він перебував до 1824 р., а згодом навчався в гімназії вищих наук у м. Ніжині.

Закінчивши Ніжинську гімназію, А. Мокрицький переїжджає до Петербурга для вивчення медицини, але зазнавши невдачі, він йде на державну службу, в департамент гірничих і соляних справ; працює писарем при журналісті експедиції Позичкової скарбниці Санкт-Петербурзької опікунської ради, займається перекладами. Одночасно юнак як вільний слухач з вересня 1831 р. відвідує Академію мистецтв. У цей самий період Мокрицький знайомиться з видатним російським живописцем О. Венеціановим, який незабаром стане його вчителем. Систематичні заняття Венеціанова з Мокрицьким відбуваються протягом 1832—1833 рр.

Наприкінці 1833 р., через матеріальні нестатки, молодий художник змушений залишити навчання. Він повертається на батьківщину, працює живописцем, створює цілу галерею портретів на замовлення місцевих поміщиків.

У листопаді 1834 р. А. Мокрицький знову повертається до Петербурга, щоб продовжити навчання і остаточно присвятити себе живопису. Значну роль у подальшій долі художника відіграло його близьке знайомство з конференц-секретарем Академії мистецтв В. Григоровичем, який був земляком А. Мокрицького.

У грудні 1835 р., за портрет С. Пузино А. Мокрицький отримав срібну медаль 2-го ступеня і став пенсіонером Академії мистецтв. Однак, незважаючи на підтримку Академії та грошову допомогу від Товариства заохочення художників, Аполлон переживає велику скруту, йому доводиться писати багато портретів на замовлення й давати уроки, щоб заробити на життя.

Завдяки підтримці В. Григоровича, А. Мокрицький стає учнем портретного та історичного класу Академії під керівництвом К. Брюллова, який у травні 1836 р. (після багаторічного перебування в Італії) повернувся в Росію.

Навчання А. Мокрицького в Академії було досить успішним. 2 жовтня 1838 р. його нагородили великою срібною медаллю за картину "Святий Себастьян" та "Портрет, писаний з натури", а 24 вересня 1839 р. художнику присудили малу золоту медаль за картину "Римлянка, що годує грудьми батька". Мокрицький закінчив Академію зі званням "вільного художника", не отримавши поїздки за кордон.

У кінці 1839 р. художник повертається до Пирятина, звідки 2 серпня 1841 р. на власні кошти, виручені за написані портрети та одержані від лотереї (в якій було розіграно його конкурсну картину), вирушив до Італії.

В Італії А. Мокрицький вивчав пам'ятки мистецтва, багато писав з натури, працював портретистом та пейзажистом. Творча праця Аполлона Миколайовича була дуже успішною, і Академія мистецтв призначила йому грошову допомогу на утримання за кордоном терміном на два роки. В Росію художник повернувся у 1849 р., а у вересні цього ж року був удостоєний звання академіка за "Портрет преосвященного Никанора, митрополита Новгородського і Санкт-Петербурзького" та за інші відомі Академії роботи.

З 1851 р. А. Мокрицький був прийнятий на службу до московського Училища живопису і ліплення. Він викладав живопис в етюдному класі та малювання в натурному, а з 1861 р. — навчав малюванню в класі "античних фігур". Крім служби в Училищі, Мокрицький вів курс малювання в Констянтинівському інституті та в 2-й московській гімназії, викладав у Строганівському училищі. Серед учнів Аполлона Миколайовича були й такі митці, як І. Шишкін, К. Трутовський, І. Прянишніков.

26 лютого 1870 р. — у віці п'ятдесяти дев'яти років художник помер у Москві.

Роботи[ред.ред. код]

  • «Святий Себастіан»,
  • портрет Епінгера,
  • портрет новгородського митрополита Никандра.
  • «Воспоминание о А. Г. Венецианове и учениках его».

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Дневник художника А. Н. Мокрицкого. — М. : Изобраз. искусство, 1975. — 271 с.
  • Гаврилова С. 3 ніжинської плеяди // Деснян. правда. — 1990. — 5 верес.
  • Алексеева Т. В. Художники школы Венецианова. — М. :Искусство, 1982. — 419 с.
  • Рубан В. В. Забытые имена : рассказы об укр. художниках XIX — начала XX века. — К. : Наук, думка, 1990. — 287 с.