Мокрицький Аполлон Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Мокрицький Аполлон Миколайович
Mokrickiy Appolon. Self-portret.jpg
Народився 12 серпня 1810(1810-08-12)
Пирятин, Полтавська область
Помер 8 березня 1870(1870-03-08) (59 років)
Москва, Московська губернія, Російська імперія
Громадянство (підданство) Flag of Ukraine.svg Україна
Діяльність художник
Alma mater Петербурзька академія мистецтв
CMNS: Медіафайли на Вікісховищі
Картина Мокрицького. Музей Таганрога

Мокри́цький Аполло́н Микола́йович (*28 липня 1810, Пирятин, Полтавська губернія, Російська імперія — †26 лютого 1870, Москва, Російська імперія) — український живописець і педагог. Був учнем Карла Брюллова та Олексія Венеціанова.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився на Полтавщині в м. Пирятині, у небагатій дворянській родині поштмейстера. У 1818 хлопчика влаштували до Полтавського будинку виховання бідних дворян, де він перебував до 1824, а згодом навчався в гімназії вищих наук у м. Ніжині.

Закінчивши Ніжинську гімназію, переїжджає до Петербурга для вивчення медицини, але зазнавши невдачі, він йде на державну службу, в департамент гірничих і соляних справ; працює писарем при журналісті експедиції Позичкової скарбниці Санкт-Петербурзької опікунської ради, займається перекладами. Одночасно юнак як вільний слухач з вересня 1831 відвідує Академію мистецтв. У цей самий період Мокрицький знайомиться з видатним російським живописцем О. Венеціановим, який незабаром стане його вчителем. Систематичні заняття Венеціанова з Мокрицьким відбуваються протягом 1832-1833.

Наприкінці 1833 через матеріальні нестатки молодий художник змушений залишити навчання. Він повертається на батьківщину, працює живописцем, створює цілу галерею портретів на замовлення місцевих поміщиків.

У листопаді 1834 знову повертається до Петербурга, щоб продовжити навчання і остаточно присвятити себе живопису. Значну роль у подальшій долі художника відіграло його близьке знайомство з конференц-секретарем Академії мистецтв В. Григоровичем, який був земляком А. Мокрицького.

У грудні 1835 за портрет С. Пузино отримав срібну медаль 2-го ступеня і став пенсіонером Академії мистецтв. Однак, незважаючи на підтримку Академії та грошову допомогу від Товариства заохочення художників, Аполлон переживає велику скруту, йому доводиться писати багато портретів на замовлення й давати уроки, щоб заробити на життя.

Завдяки підтримці В. Григоровича, А. Мокрицький стає учнем портретного та історичного класу Академії під керівництвом К. Брюллова, який у травні 1836 (після багаторічного перебування в Італії) повернувся в Росію.

Навчання в Академії було досить успішним. 2 жовтня 1838 його нагородили великою срібною медаллю за картину "Святий Себастьян" та "Портрет, писаний з натури", а 24 вересня 1839 художнику присудили малу золоту медаль за картину "Римлянка, що годує грудьми батька". Мокрицький закінчив Академію зі званням "вільного художника", не отримавши поїздки за кордон.

У кінці 1839 художник повертається до Пирятина, звідки 2 серпня 1841 на власні кошти, виручені за написані портрети та одержані від лотереї (в якій було розіграно його конкурсну картину), вирушив до Італії.

В Італії вивчав пам'ятки мистецтва, багато писав з натури, працював портретистом та пейзажистом. Творча праця була дуже успішною, і Академія мистецтв призначила йому грошову допомогу на утримання за кордоном терміном на два роки. В Росію художник повернувся у 1849, а у вересні цього ж року був удостоєний звання академіка за "Портрет преосвященного Никанора, митрополита Новгородського і Санкт-Петербурзького" та за інші відомі Академії роботи.

З 1851 прийнятий на службу до московського Училища живопису і ліплення. Він викладав живопис в етюдному класі та малювання в натурному, а з 1861 — навчав малюванню в класі "античних фігур". Крім служби в Училищі, вів курс малювання в Констянтинівському інституті та в 2-й московській гімназії, викладав у Строганівському училищі. Серед учнів були й такі митці, як Іван Шишкін, К. Трутовський, І. Прянишніков.

26 лютого 1870 у віці 59 років художник помер у Москві.

Творчість[ред.ред. код]

Найкращою в творчому доробку художника є галерея портретів сучасних йому письменників Гоголя, Гребінки, Кольцова, Кукольника, скульпторів – Ставассера, Рязанова, а також портрети Федорова, Прокоповичевої, Андрєєвої, Тарновської, Свєчина. Портрети, які художник писав пізніше, позначені впливом брюлловської школи, в них помітне певне романтичне забарвлення. Проте раннім і пізнішим творам Мокрицького властиві чіткий реалістичний малюнок, міцна композиційна побудова і дещо монохромний живопис.

Як зазначає Ігор Шаров, портрет Гребінки відомий у двох варіантах – 1933 і 1840 років. На одному зображено молодого чоловіка у чорному козакині, прикрашеному золотим шнуром. Постать змальована на синьому нейтральному тлі. Другий портрет майже точно повторює композицію першого, молодий письменник у чорному сюртуку, у білій сорочці та чорній шийній хустці. Можливо, цей другий портрет є авторським повторенням вдалого розв'язання першого твору.

Серед численних портретів Мокрицького переважна більшість погрудні. Є й на повний зріст і, що особливо цікаво, композиційні. Так, портрет "Дівчина на карнавалі" примітний потягом як найточніше змалювати вдачу людини, обличчя якої несе відбиток схвильованих почуттів і поетичних думок.

Роботи[ред.ред. код]

  • «Святий Себастіан»,
  • портрет Епінгера,
  • портрет новгородського митрополита Никандра.
  • «Воспоминание о А. Г. Венецианове и учениках его».

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]