Мокін Борис Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мокін Борис Іванович
Народився 3 січня 1943(1943-01-03) (76 років)
Уманський район, Київська область, Українська РСР, СРСР
Громадянство
(підданство)
Flag of Ukraine.svg Україна
Діяльність політик
Alma mater Криворізький національний університет
Посада ректор Вінницького національного технічного університету
Науковий ступінь доктор технічних наук
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Заслужений діяч науки і техніки України — 1995

Борис Іванович Мокін (*3 січня 1943, Старі Бабани) — в минулому ректор Вінницького національного технічного університету, академік Академії педагогічних наук України, доктор технічних наук, професор. Народний депутат України 1-го скликання.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 3 січня 1943 року в селі Старі Бабани Уманського району Черкаської області. В шкільні роки проживав у селі Нестерівка Маньківського району цієї ж області, куди після закінчення Уманського педагогічного училища була розподілена на роботу учителькою його мати, і де у 1957 році він закінчив семирічну школу.

Після закінчення середньої школи зі срібною медаллю він пішов працювати електриком на цукровий завод у місті Жашкові Черкаської області. В грудні того ж року, попрацювавши декілька місяців на цукровому заводі, по закінченню сезону цукроваріння за комсомольською путівкою Борис Мокін поїхав на новобудови Кривого Рогу. Протягом 1960–1961 рр. він працював бетонярем, монтажником-верхолазом, електрозварником — будував другу чергу Південного гірничо-збагачувального комбінату, аглофабрику Новокриворізького гірничо-збагачувального комбінату, прокатний цех «Блюмінг-2» заводу «Криворіжсталь».

Після вступу у 1961 році на електротехнічний факультет Криворізького гірничорудного інституту для навчання на стаціонарі, у зв'язку з відсутністю дворічного трудового стажу, перші півтора роки Борис Мокін навчався за вечірньою системою, суміщаючи навчання з роботою електрослюсарем в електроремонтному цеху заводу «Криворіжсталь». Повернувшись у 1962 році на стаціонар, уже через рік Борис Мокін став Ленінським стипендіатом і активним учасником наукових досліджень на кафедрі основ електротехніки Криворізького гірничорудного інституту.

Після дострокового (на півроку) закінчення у 1966 році Криворізького гірничорудного інституту і отримання диплому з відзнакою за спеціальністю «Електропривод і автоматизація промислових установок» був залишений в інституті для наукової роботи на кафедрі основ електротехніки. Першу половину 1967 року працював математиком-програмістом ЕОМ кафедри основ електротехніки Криворізького гірничорудного інституту. Потім ще рік — асистентом на тій же кафедрі.

У 1968 році поступив в очну аспірантуру при цій же кафедрі за спеціальністю «Автоматизація технологічних процесів». Під час навчання в аспірантурі у 1968–1971 рр. Борис Мокін займався автоматизацією об'єктів гірничо-збагачувального комплексу і металургійного виробництва. Після закінчення аспірантури у 1971 році за розподілом був направлений у Вінницький філіал Київського політехнічного інституту, на базі якого у 1974 році було створено Вінницький політехнічний інститут. У цьому інституті Борис Мокін пройшов шлях від асистента до професора, від завідувача кафедри до ректора.

У 1971 році Борис Мокін у спеціалізованій раді Київського політехнічного інституту захистив кандидатську дисертацію за спеціальністю «Автоматичне управління та регулювання», у 1974 році отримав вчене звання доцента. У 1979 році Борис Мокін був обраний завідувачем кафедри електричних систем та мереж Вінницького політехнічного інституту. У 1984 році, будучи завідувачем кафедри електричних систем та мереж, у спеціалізованій раді Київського політехнічного інституту Борис Мокін захистив докторську дисертацію на стику двох наукових спеціальностей — «Технічна кібернетика і теорія інформації» і «Автоматичне управління та регулювання (в електроенергетиці)».

Борис Мокін є одноосібним автором або співавтором більше 60 винаходів та понад 350 наукових праць, опублікованих в наукових виданнях України, Росії, Литви, Естонії, Білорусі, Польщі, Бельгії, Італії, Австрії, Хорватії, Фінляндії. Він є також ключовим співавтором і науковим редактором таких монографій, як:

  • «Математичні моделі детермінізації процесів в системах електропостачання» (2005);
  • «Математичне та комп'ютерне моделювання процесів оптимізації центрування електричних мереж» (2005);
  • «Математичні моделі та системи технічної діагностики основних електротехнічних систем міських трамваїв» (2005);
  • «Математичні моделі та методи комп'ютерного моделювання процесу екстрагування цукру в похилому дифузійному апараті» (2004);
  • «Soft Computing: идентификация закономерностей нечеткими базами знаний» (2002);
  • «Стратегія пошуку оптимального співвідношення лабораторного практикуму та наукових досліджень в навчальному процесі інженерних спеціальностей» (2002);
  • «Математичні моделі та програми для оцінювання якості річкових вод» (2000);
  • «Моделі та системи технічної діагностики високовольтних вимикачів» (1999);
  • «Математичні моделі робастної стійкості та чутливості нелінійних систем» (1999);
  • «Математические модели и информационно-измерительные системы для технической диагностики» (1997);
  • «Математические модели контроля и управления в энергетике» (1990) — ця монографія опублікована також одночасно у Польщі польською мовою;
  • «Автоматические регуляторы в электрических сетях» (1985).

Борис Іванович є головним редактором таких періодичних наукових видань як «Вісник Вінницького політехнічного інституту» та «Наукові праці Вінницького національного технічного університету». Він входить до складу редколегій таких періодичних наукових видань як «Оптико-електронні інформаційно-енергетичні технології» та «Інформаційні технології і комп'ютерна інженерія». Усі ці видання входять до переліку видань, публікації в яких зараховуються Вищою атестаційною комісією України при захисті кандидатських та докторських дисертацій.

У 1985 році Борис Мокін був призначений проректором з навчально-методичної роботи Вінницького політехнічного інституту, а у 1987 році — отримав вчене звання професора і запрошений на роботу в Мінвуз УРСР, де протягом більше двох років керував навчально-методичним кабінетом з вищої освіти. У 1989 році Борис Мокін взяв участь у перших виборах ректора Вінницького політехнічного інституту і здобув перемогу — за нього проголосували дві третини членів Конференції трудового колективу. Під його керівництвом у 1994 році Вінницький політехнічний інститут було реорганізовано у Вінницький державний технічний університет, який у 2003 році отримав статус національного. У цьому ж році Конференцією трудового колективу Бориса Мокіна обрано на посаду ректора Вінницького національного технічного університету на термін до 2010 року.

З 1992 року Борис Мокін є академіком Академії педагогічних наук України, з 2002 року — членом її президії. Він є також академіком таких громадських академій, як Академія гірничих наук України (Кривий Ріг), Академія інженерних наук України (Київ) та Міжнародна академія наук вищої школи (Москва).

У 1990 році Бориса Мокіна було обрано народним депутатом України по мажоритарному виборчому округу № 11, який охоплював виборців Ленінського району міста Вінниці. Тож у період з 1990 по 1994 рік Борис Мокін суміщав виконання обов'язків ректора Вінницького політехнічного інституту з виконанням обов'язків народного депутата спочатку Верховної Ради УРСР 12-го скликання, а після 1991 року — Верховної Ради України 1-го скликання. Останній рік депутатської каденції виконував обов'язки голови підкомісії з вищої освіти парламентської Комісії з питань народної освіти і науки.

Борис Мокін є членом Національної спілки журналістів України з 2001 року, з 2002 року — членом президії її Вінницького відділення.

Нагороди і відзнаки[ред. | ред. код]

  • третя премія Міносвіти за найкращу наукову роботу року (1987), перша премія за найкращу науково-методичну роботу (1991);
  • 2 золоті медалі міжнародних виставок винаходів (IFIA, 1994, 1997);
  • почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України (11.1995)»;
  • почесне звання «Людина досягнень» (Кембриджський біографічний інститут, 1995);
  • лауреат конкурсу «Людина року — 2000» в номінації «Наука» (Вінниця);
  • орден «За заслуги» ІІІ ст. (11.2000);
  • медаль «К. Д. Ушинський» (05.2006, Академія педагогічний наук України).

Посилання[ред. | ред. код]