Молдовське князівство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Молдовське князівство
рум. principatul Moldovei

князівство
Flag of Hungary (15th century, rectangular).svg
13461859


Flag of the United Principalities of Wallachia and Moldavia (1859 - 1862).svg
 
Flag of Galicia (Central Europe, 1849-1918).svg
 
Flag of Russia.svg
Flag of Moldavia.svg Coat of arms of Moldavia.svg
Прапор Герб
Moldova Stefan cel Mare.png
Молдовське князівство за Стефана Великого
Столиця Серет
(13591385)
Сучава
(13851572)
Ясси
(15721861)
Мова(и) старорумунська,
Старослов'янська,
Західноруська
Релігія православ'я
Форма правління монархія
господар
Історія
 - Васал Угорщини 1352
 - Незалежне князівство 1359
 - Васал Османської імперії 1456
 - Приєднання Бессарабії до Росії 1812
 - Об'єднання Румунії 1861

Молдовське князі́вство (рум. Principatul Moldovei, Ţara Moldovei) — держава, що існувала в XIV — XIX століттях.

Займала територію історичних земель Буковини, Бесарабії та теперішнього румунського краю Молдова (землі від Східних Карпат на заході до ріки Прут на сході), що входили до складу Київської Руси та, пізніше, Галицько-Волинського князівства.

Назва[ред.ред. код]

  • Молдова
  • Богдан, Богданія (осман. Boğdan) — в османських джерелах від імені Богдана І.

Населення[ред.ред. код]

На тлі сучасних кордонів
Молдова протягом століть.

У VIII — XI століттях землі князівства були заселені слов'янами-тиверцями, які поглинули залишки місцевого дако-скіфського населення, що не піддалося романізації, на відміну від території Дакії. В ході навал угорців, печенігів, половців, монголо-татар регіон був зайнятий кочовими народами. У XIII–XIV століттях, після ослаблення тюркських навал, землі майбутнього князівства заселило волоське населення, мігрувавши з сусідніх регіонів, зокрема з Трансільванії.

До кінця XIV століття територія Молдовського князівства розширилася, було приєднано безліч незаселених земель. До середини XV століття мережа розселення стабілізувалася. Більшість жителів розташовувалося в районах з найбільш сприятливими умовами для ведення лісового, тваринницького і землеробського господарства — в передгір'ях Карпат і горбистих лісових і лісостепових районах межиріч. Згідно з грамотами кінця XV — початку XVI століття в князівстві налічувалося близько 1700 сільських поселень, з яких на лівому березі Прута було тільки близько 13%, в ​​основному в районі Кодр і Хотинської височини. За розрахунками дослідників[1], до кінця XV століття в Молдовському князівстві проживало близько 220 тисяч осіб. Сільське населення складалося, в основному, з селян-общинників, феодалів і духовенства. Міста були населені ремісниками, торговцями, духовенством, військовими та представниками господарською адміністрації.

Етнічний склад сільського населення князівства був неоднорідним. Більшість складали волохи. Часто зустрічалися татарські села, які тут залишилися після завоювання межиріччя Прута і Дністра Молдовським князівством, а на узбережжі Чорного моря, у Бесарабії проживали буджацькі татари[2].

У Верхній Молдові (Цара-де-Сус) — переважало слов'янське населення (русини-українці), яке становило понад 60% його жителів, хоча в цілому по князівству його частка становила близько 30%. Молдовани переважали в менш густонаселених Нямцькому, Хирлевському і Бакеуському повітах Верхньої Молдови (Цара-де-Сус). Число (русинів-українців) постійно зростало за рахунок православних біженців з більш північних земель, які захопила Польща . Сюди ж, втім, прибували і романомовні волохи з Угорщини.

Пізніше з'явилися поселення росіян — липован. У ті роки в князівстві також проживали угорці (зокрема чанґо), болгари, цигани, в невеликій кількості євреї, німці, вірмени та інші етноси.

Давні часи[ред.ред. код]

Археологічні розкопки свідчать про існування у IV–VI століттях розвинутої дакської культури (культура Ботошань-Удешть), яка була складовою частиною могутньої римсько-візантійської культури.

У XII ст. згадується про існування молдовського політичного формування, названого «Цара брондічилор».

Торговельний шлях по річці Серет, який з'єднує північ Європи з гирлом Дунаю, відігравав важливу роль в економічному і політичному розвитку краю. Серед адміністративно розвинутих населених пунктів у 1300 згадується Бая («civitas Moldavias»).

В історичних документах XIV ст. згадуються державні формування у Північній Молдові — «республіка» Кимпулунг і воєводство Шепеніц, розташоване між Лозиною і Дністром, що включає могутню фортецю Хотин.

Легенда про заснування Молдовського князівства[ред.ред. код]

Згідно з легендою, яка вперше зустрічається у молдовському літописі «Cronica Anonimă a Moldovei» (Анонімна хроніка Молдови), походження назви «Молдова» має наступну історію. Воєвода Марамурешу, Драґош (Dragoş) вполював якось на зубра. Ця тварина була незвичайною тим, що мала зірку на лобі. Драґоша супроводжував його улюблений пес на ім'я Молда. Полювання завело воєводу на береги невідомої річки.

На її берегах він і наздогнав зубра та вбив його, проте в боротьбі загинув і пес. Згідно з легендою, Драґош назвав річку Молдова в пам'ять про нього. З того часу герб Молдови має зображення голови зубра із зорею на лобі. Драґош став першим володарем Молдови в 13521353 після об'єднання феодально роздроблених воєводств.

Герб Молдови, висічений на стіні церкви у монастирі Четацуя (Mãnãstirea Cetatuia) в Яссах.

Історія заснування[ред.ред. код]

В другій половині XIII — першій половині XIV століття південно-східна частина Дністровсько-Карпатських земель входила в склад Золотої Орди. Райони карпатських передгірь безпосередньо не входили в володіння Орди, але, знаходились в васальній залежності від неї.

Молдовське князівство за Штефана чел Маре (бл. 1500)

В XIV столітті Золотя Орда почала занепадати. В середині 1340-х років угорці розгромили золотоординське війско. Землі в басейні ріки Молдова опинилась під владою угорських королів. На цій території утворилось Молдовське князівство — спочатку як васальне князівство Угорського королівства.

Першим намісником Молдови (бл. 13511353) був Драгош, волоський воєвода з Мармарощини, з іменем якого пов'язують виникнення Молдовського князівства. Після Драгоша Молдовою управляли його сини — Сас (13541358) і Балк (1359).

У 1359 році, в результаті повстання проти угорського панування, князівство стало незалежним. Першим правителем незалежного Молдовського князівства став Богдан I (13591365), який до того був воєводою в Марамуреші і васалом угорського короля.

Невдовзі після цього у татар було відвойовано межиріччя Прута і Дністра.

Роман I Мушат (1392–1394) відсуває кордони на півдні до гирла Дунаю і Чорного моря; південна частина території між Лозиною і Дністром, названа Бессарабією за ім'ям першого її власника — представника династії Басарабів з Валахії, разом з фортецями Килія і Четатя Албе входить у природні кордони історичної Молдови. Сам Роман І гордо називав себе великим господарем, єдиним владикою Землі Молдови від гір до моря.

У 1400 році до князівства була включені і фортеця Білгород (сучасний Білгород-Дністровський). Східним кордоном князівства була ріка Дністер. Західний кордон проходив по вершинах Карпатських гір, південний — по Чорному морю, рікам Дунай, Серет и Мілків. На півночі природного кордону не було, Покуття довший час було спірною територією, через яку вели війни Молдовське князівство й Польща.

Таким чином, історична Молдова охоплювала територію між Східними Карпатами (лісистими Карпатами), Дністром, Чорним морем і Дунаєм, поділяючись на три історичні землі-Цара-де-Сус,Цара-де-Жос та Бессарабію. Те, що Молдова знаходилася на перетині інтересів Австрії, Росії і Туреччини, які змагалися за першість у Південно-Східній Європі, значною мірою пояснює подальші територіальні захоплення великих імперських держав.

Незважаючи на перемоги, здобуті над турецькими і татарськими, угорськими і польськими полчищами, що нападали одне за одним на Молдову, Стефан III Великий (Штефан чел Маре), національний герой Молдови, змушений був зрештою поступитися султану Баязіду II влітку 1484 р. південною частиною Молдови — Бессарабією — разом з Килією і Четатя Албе.

У 1513 р., через кілька років після смерті Стефана III, Молдова змушена прийняти режим отоманського сюзеренітету. Цей режим був закріплений серією двосторонніх договорів, що передбачали взаємні зобов'язання і якими Молдова визнавалася не завойованою силою зброї, а такою, яка «підкорилася» туркам. Так, замість того, щоб виплачувати султану данину, Молдова мала право жити за власними законами, проводити власну зовнішню політику, обирати власного господаря, використовувати молдовську мову в школі і церкві, а Отоманська імперія зобов'язувалася захищати цілісність Молдови.

Coat of arms of Romania.svg

Історія Румунії

Доісторичний час
Трипільська культура
Культура Хаманджія
Бронзовий вік у Румунії
Дакія
Війни Траяна з даками
Римська Дакія
Етногенез румун
Раннє Середньовіччя
Середньовіччя
Історія Трансильванії
Утворення Волощини
Князівство Волощина Flag of Wallachia.svg
Утворення Молдови
Молдовське князівство Flag of Moldavia.svg
Новий час у Румунії
Князівство Трансильванія Flag of Transylvania before 1918.svg
Фанаріоти
Дунайські князівства
Національне відродження
Органічний регламент
Молдавська революція, 1848
Волоська революція, 1848
Об'єднане князівство Волощини і Молдови Flag of the United Principalities of Romania (1862 - 1866).svg
Війна за незалежність Румунії
Королівство Румунія Flag of Romania.svg
Румунська кампанія (1916—1917)
Унія Трансильванії і Румунії
Унія Бессарабії і Румунії
Велика Румунія
Бессарабсько-буковинський похід 1940
Румунія у Другій світовій війні
Соціалістична Республіка Румунія Flag of Romania (1965-1989).svg
Радянська окупація Румунії
Румунська революція 1989
Румунія

З цього моменту і до 1711 р. (останнє антиосманське повстання Кантемира) господарі Молдови, проте, як і Валахії, намагаються звільнитися від сюзеренітету Порти і повернути незалежність як військовим, так і дипломатичним шляхом.

У травні 1600 р. господар Волощини (Мунтенії) Михайло Хоробрий (Міхай Вітязул) також на короткий час стає господарем Молдови, об'єднавши таким чином три князівства: Волощину, Трансильванію і Молдову.

У договорі, підписаному в Москві 7 травня 1654 р. господарем Молдови Георге Штефаном і великим князем московським Олексієм Михайловичем, Росія зобов'язувалася «шанувати честь і порядки Молдови… тобто жодним чином не втручатися у політику й управління», відвоювати фортеці Четатя Албе, Тігина і Килію разом з регіоном Буджака, які були захоплені і безпосередньо управлялися Високою Портою, і «повернути їх Молдовському князівству назавжди».

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • У середньовічних джерелах Молдовське князівство називали «Росовлахія» (тобто Валахія у Русі), «Молдославія», «Мала Валахія». В турецьких джерелах її називали Богданія за іменем першого правителя Богдана I, чи Кара-Іфлака.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Історія Республіки Молдова. З найдавніших часів до наших днів = Istoria Republicii Moldova: din cele mai vechi timpuri pină în zilele noastre / Ассоциация учёных Молдовы им. Н. Милеску-Спэтару. — изд. 2-е, переработанное и дополненное. — Кишинів: Elan Poligraf, 2002. — С. 39. — ISBN 9975-9719-5-4.
  2. Кантемір Д. Опис Молдови = Descriptio antiqui et hodierni status moldaviae. — Кишинёв, 1973.


Історія України Це незавершена стаття з української історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Прапор Молдови Це незавершена стаття про Молдову.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.