Молодотурки

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Святкування Молодотурецької революції, на картині зображено її провідників, Мідхат-пашуПринца СабагаддінаФуад-пашу і Намика Кемаля, військових лідерів Ніязі Бея і Енвер-пашу, і лозунг: Свобода, рівність, братерство ("hürriyet, müsavat, uhuvvet")

Молодоту́рки — політичний рух в Османській імперії, який мав за мету систематичну політичну, військову та економічну модернізацію країни, що перебувала на той час у стані деградації й розпаду. Рух виник 1876 року, спочатку нелегально, а 1889 року легалізувався із заснуванням партії «Іттігат ве Тераккі» («Єднання і прогрес» — тур. İttihat ve Terakki Cemiyeti). [1][2]

Причини появи[ред.ред. код]

З 1870-х років Туреччина поступово перетворюється на напівколонію, рівень життя населення падає, але наростання гострих межимпериалистических протиріч на Балканах та Близькому Сході завадило остаточному розділу турецьких земель. Економіка Туреччини розвивалася однобоко. Росли іноземні концесійні підприємства, відкривалися філії закордонних банків. Іноземці інвестували в видобувну промисловість і в галузі обробної промисловості, що займались переробкою експортних культур. За рівнем промислового розвитку Туреччина перебувала на останньому місці в Європі і на одному з останніх місць в Азії. Кількість робочих, зайнятих в промисловості і на транспорті, не перевищувало 40-50 тис. чоловік.

У зв'язку з національно-визвольними повстаннями 1870-х років в Боснії і Герцеговині, Болгарії і фінансовим банкрутством Туреччини, побоюючись нового втручання держав, державний діяч Туреччини Мідхат-паша долучився до «нових османів» і разом з деякими іншими членами уряду організував державний переворот, це сталось 30 травня 1876 року. В результаті цього правління султану Абдул-Азіза, що керував в 1861-1876 роках, було повалено, а фактична влада перейшла до Мідхат-паші і «нових османів», що співпрацювали з ним. Султан Абдул-Гамід II (правив в 1876-1909 роках) затвердив розроблений Мідхат-пашею і Намиком Кемалем проект конституції, а 23 грудня 1876 року «конституцію Мідхата» було урочисто оприлюднено.

Однак уже на початку 1877 року султан змістив Мідхат-пашу з посади великого візира і піддав репресіям більшість «нових османів», а в лютому 1878 року розпустив обраний згідно з конституцією парламент і встановив самодержавний деспотичний режим («зулюм»).

Після російсько-турецької війни 1877-1878 років турецьке панування на Балканах фактично закінчилось. Берлінський конгрес 1878 року визнав незалежність більшості балканських народів. У 1881 році Франція захопила Туніс, в 1882 році Великобританія окупувала Єгипет, який 1914 року було оголошено британським протекторатом. У 1881 році іноземні кредитори змусили султана дати згоду на заснування ними Управління Оттоманського державного боргу, у відання якого перейшли найістотніші доходи Туреччини і контроль над її фінансами. Іноземний вплив проник також до армії, жандармерії, флоту, митного та інштх відомств Туреччини.

Прагнучи утримати підвладні народи в покорі, Абдул-Хамід II жорстоко переслідував найменші прояви вільнодумства, розпалював національну і релігійну ворожнечу, провокував зіткнення між мусульманами і християнами. У 1890-х роках, за указом Абдул-Хаміда II, в Самсуні та інших Округах Малої Азії, а також в Стамбулі, були організовані жорстокі вірменські погроми, під час яких загинуло кілька сот тисяч вірменів. Однак «зулюм» не міг зупинити зростання революційних сил в країні.

Листівка Молодотурків з гаслом «Нехай живе батьківщина, нехай живе нація, нехай живе свобода» французькою та турецькою мовами.

Діяльність[ред.ред. код]

Турецька політична партія «Єднання і прогрес», заснована Мідхадом-пашою у 1889 р. Вона мала за мету повалення султанату та створення незалежної національної турецької держави. У ширшому сенсі молодотурками називають усіх учасників революційного руху в Туреччині на початку XX століття, а їх політичним лідером Мустафу Кемаля Ататюрка. [3]

У результаті керованої ними Молодотурецької революції 1908 року прийшли до влади, але не змінили ладу Османської імперії. Після поразки Туреччини у Першій світовій війні організація молодотурків самоліквідувалася, це сталось 1918 року.

Геноцид проти християнських народів[ред.ред. код]

Молодотурецькою владою під проводом Ататюрка здійснено геноцид проти грецького та вірменського населення Понтійської області (див. Геноцид понтійських греків та Геноцид вірмен у Туреччині).

Колишній посол Сполучених Штатів в Османській імперії в 1914—1916 роках Генрі Моргентау на Версальської конференції 1919 року засвідчів, що з 2,5 млн вірмен в імперії за кілька місяців було вбито або загинуло від нестерпних умов близько половини. Решта — позбулися батьківщини і майна, стали жебраками біженцями. Та ж долятоді спіткала в Османській імперії інші християнські народи — ассирійців, які говорили різними діалектами стародавньої арамейської мови, а також греків. За підрахунками пана Моргентау, сумарно число загиблих перевищує два мільйони людей з трьох цих народів.[4] [5]

Джерела[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]

  1. Bulletin of the School of Oriental and African Studies Vol. 68 Issue 01. journals.cambridge.org. Процитовано 2016-07-26. 
  2. Kinzer, Stephen (2001). Crescent and Star: Turkey Between Two Worlds (англійська). ISBN 0-374-52866-7. 
  3. The Isis Press Istanbul. www.theisispress.org. Процитовано 2016-07-26. 
  4. Ternon, Yves (2002). Empire ottoman : Le déclin, la chute, l'effacement (французька). ISBN 2-86645-601-7. 
  5. Андрій Зубов: Обыкновенный геноцид. — «Новая Газета», № 40 17.04.2015

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]