Моленіє Данила Заточника

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Рукопис «Моленія Данила Заточника». Список XVI століття

«Моле́ніє Дани́ла Зато́чника» — "Моління" або ж "Слово" (одна редакція — "Моління", друга — "Слово") Данила Заточника — видатна пам'ятка світової культурної спадщини, один з найцікавіших та найзагадковіших серед світських літературно-публіцистичних та суспільно-історичних творів давньої української писемності (давньоруська писемність), а також, одне із найвищих досягнень філософської і політичної культури княжої України.[1] Словниковий матеріал пам'ятки, особливості її змісту та багато інших ознак дають можливість припустити, що батьківщина твору знаходилася в межах Південної Русі. Найвірогідніше, це м. Переяслав (руський або Київський, нині м.Переяслав-Хмельницький Київської обл.), що має стосунок до Києво-Галицької книжної культури.[2]

Твір неодноразово був предметом різноманітних досліджень і суперечок. Твір у різні часи досліджували: М.Грушевський, П.Бессонов, Е.Моседов, І.Шляпкін, А.Ляшенко, Ф.Покровський, В.Покровська, В.Малишев, В.Гуссов, В.Істрін, П.Міндалєв, Д.Лихачов, І.Будовніц, М.Тихомиров, Д.Абрамович, М.Скрипіль, Н.Гудзій, В.Щурат, В.Бєлінський, Я.Боровський, Б.Яценко, Г.Вагнер, В.Горськиий та ін. Вчені намагалися з'ясувати як походження цього твору, так і визначити його первинну редакцію та час написання; намагались встановити постать самого автора і його соціальну приналежність, розглядали твір як літературну та філософську пам'ятку і ін.[1]

Твір було адресовано новгородському князеві Ярославові Всеволодовичу; в інших списках — князю Ярославу Володимировичу (очевидно, це Юрій Долгорукий). Написано цей твір, скоріш за все, в XIIXIII ст., проте він зберігся лише у пізніших копіях. Раніше «Моленіє» вважалося проханням гаданого автора Данила Заточника. За новими дослідженнями — це літературна форма. Твір Данила Заточеника має глибокий філософський і суспільнополітичний смисл. Має багато спільних мотивів з творами давньоукраїнської літератури. У творі виразно звучить голос особистості, індивіда, духовно розкутої людини.[2] Данило сміливо проголошує абсолютний пріоритет розуму над фізичною силою, знання над хоробрістю, мудрості над войовничістю.[2] Він звеличує духовність, стверджує самоцінність мислячої людини.[2] «Слово» рясніє цитатами й афоризмами, запозиченими з Біблійних книг, «Бджоли», «Фізіолога», «Повісті про Акіра Премудрого», літописів, «Ізборників», а також мирськими приказками. Воно справило величезний вплив на українську книжність XV — XVII століть.[2]

У творі автор звертається до князя з проханням про помилування, будучи засланим за якусь провину на береги озера Лача Новгородської землі.

Тому, пане, багатий муж усюди знаний є, і на чужинській стороні друзів має, а вбогий — у своїй зненавиджений ходить [Пр. 19,4]. Багатий промовить — усі змовкнуть та піднесуть слово його до хмар, а вбогий скаже — усі на нього кричатимуть.

Відомі дві основні редакції твору, першу з яких називають «Слово Данила Заточника», а другу — «Моленіє Данила Заточника». Відомо, що Данило Заточник справді існував, про нього згадує автор Симеонівського літопису.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Истрин В., Был ли «Даниил Заточник» действительно заточён? // «Летопись Историко-филологического общества при Новороссийском университете», т. X, 1902
  • Зарубин Н, И. Слово Даниила Заточника по редакциям XII и XIII вв. и их переделкам. — Ленинград, 1932, с. 4—119.
  • Боровський Я. Є. Про авторство «Слова» Данила Заточника // Українське літературознавство. — 1969. — Вип. VI, с. 89—92.