Монадологія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Монадоло́гія (Monadologie, 1714) — одна із праць Ґотфріда Лейбніца, що найкраще визначає його філософію — монадизм. Написана під кінець його життя щоб підтримати метафізику простих субстанцій. Монадологія, таким чином, — праця про формальні атоми — не фізичні, а метафізичні.

Обґрунтування[ред.ред. код]

Раціональне обґрунтування монад Ляйбніцем містить п’ять рівнів:

  1. Математичний, через нескінченно мале числення і його антиатомістичні висновки (проти матеріалістів на кшталт Епікура, Лукреція і Ґасенді).
  2. Фізичний, через теорію живих сил і критику Декартової динаміки, експериментальні помилки якої Лейбніц показав безпосередньо.
  3. Метафізичний, через принцип достатньої підстави, який, як бритва Оккама, не може бути нескінченно помножений і потрібує початку у кожній дії.
  4. Психологічний, через постулювання вроджених ідей, особливо у Нових Пробах про Людську Здатність розумінти, які надихнули Кантову Критику Чистої Рації.
  5. Біологічний, через теорію преформізму тіл і їх функціонального поділу в органічному розвитку.

Текст[ред.ред. код]

Монадологія написана короткими логічними параграфами, шо витікають кожен наступний із кожного попереднього, що сягають кількості 90 штук. Її назва виникла як факт імітації Лейбніцом Marsilio Ficino, Джордано Бруно і Anne Conway. Лейбніц хотів поєднати значення «monas» («єдиність») і «logos» («трактат» або «наука»). Тому, Монадологія стала трактатом про монади або наукою про єдиність.

Посилання[ред.ред. код]

Джерела/[ред.ред. код]