Монастир Ахпат

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Монастир
Ахпат
вірм. Հաղպատ
Церква Сурб Ншан
Церква Сурб Ншан
Країна Вірменія Вірменія
Місто с. Ахпат
марз Лорі
Конфесія Вірменська апостольська церква
Дата заснування Х століття
Будівництво 976 р.—991 р.
Статус діючий
Ахпат is located in Земля
Ахпат
Ахпат

Координати: 41°05′41″ пн. ш. 44°42′43″ сх. д. / 41.0949111° пн. ш. 44.7120917° сх. д. / 41.0949111; 44.7120917

Ахпат (вірм. Հաղպատ) — діючий монастир в однойменному селі Ахпат на півночі Вірменії за 10 км від міста Алаверді. Ахпатський монастир — значна пам'ятка містобудування середньовічної Вірменії, відрізняється єдністю й компактністю асиметричного планування, миловидним силуетом на гористому рельєфі місцевості. Монастирі Ахпат і Санаїн у 1996 році внесено до списку об'єктів Всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО[1].

Історія[ред.ред. код]

Монастир розташований на невеликому плато, оточеному ущелинами. Заснований в 976 р. за Ашота III Милостивого. В заснуванні монастиря значну роль зіграла цариця Хосровануш[2]. У X–XIII ст. був одним із центрів духовної культури Вірменії. У володінні монастрия знаходились великі земельні угіддя з селами і селянами. З другої пол. XII ст. — резиденція церковного предстоятеля Ташир-Дзорагетського (Лорійського) царства. Сюди із Санаїн а була перенесена усипальниця царського роду Кюрікідів-Багратидів. У 1081 в Ахпаті був висвячений в католикоса вірменського єпископ Анійський і Ширакський Барсег. З кін. XI ст. Ташир-Дзорагет піддавався набігам турків-сельджуків, в 1105 Ахпат і Санаїн були розграбовані еміром Кзилом, в 1111 або 1113 царство полягло. Однак незабаром його територія була звільнена від сельджуків і приєднана до Грузії її царем Давидом Будівельником. З другої пол. XII ст. Ахпат належав вірменському князівському роду Арцруні, потім Захарянам (Захарідам). У XV–XVII ст., після ослаблення роду Захарянів, в монастирі перебували владики («парон-тер»), які поєднували княжу і духовну владу. Протягом XVII–XVIII ст. з-за частих нападів лезгінів предстоятелі Ахпата перебували в Тифлісі. У другій половині XVIII ст. кілька років у монастирі жив Саят-Нова. У пізнє середньовіччя архієпископу Ахпата підпорядковувалися уділи Вірменської Церкви на території Грузії, Імеретії, Абхазії, Борчалу та Касах у, окрім Санаїнського. У 1822–1826 рр. через загострення російсько-іранських відносин в Ахпат з Ечміадзину переїхав Католікос Єфрем. Після приєднання Східної Вірменії до Росії монастир став духовним центром Сомхіт у (Борчалу)і Касаху, йому належали великі угіддя, села з селянами, рудники та ін. На поч. XX ст. монастир спорожнів, позбувся більшої частини своїх володінь, його споруди зберігалися як пам'ятка архітектури. В наш час[Коли?] є діючим монастирем (знову відкритий за католикоса Вазгена I.

Комплекс монастиря[ред.ред. код]

План комплексу Ахпат

Церква Сурб Ншан(Св. Знамення, 972–991, 1016) з притвором (1185, 1209), найдавніша збережена будівля монастиря, заснована царицею Хосровануш, дружиною царя Ашота III Багратуні. Вважається, що керівником будівництва церкви Сурб Ншан був архітектор Трдат[3]. Інтер'єр храму являє собою величний купольний зал. Збереглися фрагменти розпису початку XIII ст. у вівтарі, розписи містять вірменські й грузинські написи. На східному фасаді знаходиться скульптурне зображення синів Ашота — Смбата та Кюріке (Гургена), котрі тримають у руках модель храму[4]. Головний убір Кюріке схожий на мітру[5], а чалма Смбата, є арабською регалією, що показує його право на трон[6]. У 1313 була створений за вказівкою видного політичного діяча, парона Садуна розпис північної стіни. Тоді ж на південній стіні був виконаний портрет сина Садуна Хутлубугі[7]. Перед церквою Сурб Ншан знаходиться жаматун (притвор), побудований у 1185 р. який служив усипальницею Кюрікянів[8].

У 1223 р. монастирський комплекс Ахпата за наказом Іване Захарян а був обнесений кріпосними стінами з вежами. До нього увійшли:

  • Церква Сурб Григор Лусаворіч ( Святого Григорія Просвітителя), побудована 1005 року і потім перебудована 1211 рокуу,
  • Невелика купольна церква Сурб Аствацацин або Хатунашен, побудована в 1025 р.,
  • Гавіт Амазаспа (1257) — просторий зал з 4 колонами, найбільший серед подібних у Вірменії,
  • Усипальниця роду Уканянц з каплицями, увінчаними хачкар ами, серед яких за виконанням виділяється Аменапркіч (Всеспаситель, 1273),
  • Книгосховище (середини XI століття, перебудоване в 12581262),
  • Трапезна (сер. XIII ст.)
Монастирі Ахпат та Санаїн
Monasteries of Haghpat and Sanahin *
* Назва в офіційному англомовному списку

World Heritage Logo global.svg    Світова спадщина    Прапор ЮНЕСКО
Haghpat Monastery, Armenia.jpg

Монастир Ахпат
Координати: 41°05′37″ пн. ш. 44°42′43″ сх. д. / 41.09371600000000058° пн. ш. 44.71207299999999663° сх. д. / 41.09371600000000058; 44.71207299999999663
Країна Вірменія Вірменія
Тип Культурний
Критерії ii, iv
Об'єкт № 777
Регіон ЮНЕСКО Європа і Північна Америка
Історія реєстрації
Зареєстровано: 1996 (20 сесія)
Монастир Ахпат is located in Вірменія
Монастир Ахпат

CMNS: Монастир Ахпат на Вікісховищі

Окремо стоїть триярусна дзвіниця (1245) з семигранною ротондою-дзвіницею, яка послужила зразком для пізніх дзвіниць, наприклад у Карсі.

У XI–XV ст. широку популярність у Вірменії отримали скрипторій і школа, засновані в Ахпаті в X ст. першим настоятелем монастиря — відомим переписувачем вардапетом Симеоном. Видатні діячі вірменської науки і культури Ованнес Саркаваг (Імастасер), Самуель Анеци, Єремія Андзревік, Давід Кобайреци, Ованес Ерзнкаци та інші викладали тут граматику, риторику, філософію, богослов'я, музику та ін. У монастирі рукописи не тільки створювалися, але і реставрувалися, велася текстологічна робота, зокрема досліджувалися Псалми та «огласительні й тайноводственні повчання» Кирила I Єрусалимського. Ахпат славився своєю школою мініатюристів, тут була створена знаменита пам'ятка мініатюри «Ахпатське євангеліє» (1211 р.).

У XI ст. при монастирі біля ц. Сурб Ншан була побудована бібліотека, що стала найбагатшою збіркою вірменських середньовічних рукописів, пізніше з метою більшого збереження вони були перенесені в довколишні печери, де були влаштовані читальні. В Ахпаті зберігалося знамените Мугнійське Євангеліє (в даний час в Матенадаран і). Серед втрачених рукописів особливу цінність представляв «Котук» (перекази монастиря Ахпат), згадується список Біблії 951 р. В 1931 р. з Ахпата в Єреван було привезено лише 12 манускриптів, інші вважаються втраченими.

За огорожею монастиря — невелика каплиця тринадцятого століття[8], чудово архітектурно оформлене джерело (XIII ст.). Пам'ятки Ахпата відрізняють компактність, сувора строгість форм, витонченість нечисленних декоративних деталей, дотепність рішень простору, конструкцій.

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. http://whc.unesco.org/en/list/777
  2. Вардан Великий. Загальна історія: «Благочестива дружина його, Хосровануйш, вибудувала чудові монастирі Санахін і Хахпат …»
  3. К. Л Оганесян Зодчий Трдат. — Видавництво АН Вірменської РСР, 1951. — С. 59-83.
  4. Вестник общественных наук, выпуски 1–4. — 1979. — С. 82.
  5. Vrej Nersessian, British Library, Manoukian Charitable Foundation Treasures from the ark: 1700 years of Armenian Christian art. — British Library, 2001. — 240 с.
  6. Dickran Kouymjian. An Interpretation of Bagratid and Artsruni Art and Ceremony // Journal of the Society for Armenian Studies 18:2. — 2009. — С. 111—131.
  7. Дурново Л. А.[ru] Очерки изобразительного искусства средневековой Армении. — Искусство, 1979. — С. 152.
  8. а б Dominique Auzias, Jean-Paul Labourdette Le Petit Futé Arménie. — 5. — Petit Futé, 2009. — С. 251-252. — ISBN 9782746925342.

Література[ред.ред. код]

  • Халпахчьян О. Х. Архитектурные памятники Ахпата // Архитектура республик Закавказья. М., 1951;
  • Mnazaganian S. Hakhpat. Mil., 1968;
  • Кафадарян К. Ахпат. Ереван, 1963;
  • Кримеци Иован. История знаменитого Ахпатского монастыря С. Ншан. Вена, 1965 (на арм. яз.).
  • Афанасьев Кирилл Николаевич О соразмерности в архитектурных ансамблях Армении (Санаин, Ахпат, Гошаванк): [Доклад]. II Междунар. симпоз. по арм. искусству. — Ереван : Изд-во АН АрмССР, 1978. — С. 152.
  • Isabelle Auge i altres. Armenia Sacra. Musee du Louvre. Paris, 2007. ISBN 978-2-35031-068-8
  • Murad Hasratyan, Zaven Sargsyan. Armenia 1700 years of Christian Architecture. Moughni Publishers. Erevan, 2001. ISBN s/d

Посилання[ред.ред. код]