Монастир святого Онуфрія (Львів)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Монастир святого Онуфрія
St Onuthrius-1.jpg

церква з північно-західного боку
49°50′57″ пн. ш. 24°01′43″ сх. д. / 49.8493972° пн. ш. 24.0288167° сх. д. / 49.8493972; 24.0288167Координати: 49°50′57″ пн. ш. 24°01′43″ сх. д. / 49.8493972° пн. ш. 24.0288167° сх. д. / 49.8493972; 24.0288167
Тип споруди церква і православна церква[d]
Розташування Україна,Львів
Належність Українська греко-католицька церква
Адреса вул. Б. Хмельницького, 36
Монастир святого Онуфрія (Львів) is located in Україна
Монастир святого Онуфрія (Львів)
Монастир святого Онуфрія (Львів) (Україна)
CMNS: Монастир святого Онуфрія на Вікісховищі

Монасти́р свято́го Ону́фрія — архітектурна пам'ятка Львова, пов'язана з давньоруським Львовом. Знаходиться на вулиці Богдана Хмельницького.

Історія[ред.ред. код]

Православний період[ред.ред. код]

Монастир датують приблизно XIII століттям. Збереглось мало відомостей про ранній і зокрема княжий період (до завоювання Львова Казимиром III). Бартоломей Зиморович у своїй праці «Leopolis triplex» стверджує, що князь Лев I Данилович віддав Святоонуфріївському монастирю на зберігання ікону Богородиці, мальовану нібито самим Лукою Євангелістом, яку Владислав Опольський підступом викрав і вивіз до Ченстохови. Також існує досить специфічний документ, що стосується давнього монастиря — фальсифікована у XV столітті грамота про нібито наданий у 1292 році привілей церкві св. Миколая від короля Руси Лева Даниловича, у якому зокрема згадується Онуфріївський монастир. Цей фальсифікований привілей був підтверджений королем Казимиром IV Яґеллончиком у 1448 році. У 1460 і 1463 роках львівський міщанин Степан Дропан зробив пожертвування на монастир (дата певний час вважалась датою заснування). 1573 р. Іван Федоров заснував в монастирі друкарню, з якої вишли львівський «Апостол» та «Буквар».[1] Королівський акт від 15 жовтня 1582 року дозволяв монастиреві користуватись водогоном, що проходив його територією. 1583 року на території монастиря поховано одного з першодрукарів Івана Федорова (була надгробна плита з епітафією про те, що він у Львові «друкованіє занедбалоє обновил»[2]).

Монастир став одним «каменів спотикання» у стосунках між владикою Гедеоном (Балабаном) та Львівським братством.[3] 13 листопада 1589 року константинопольський патріарх Єремія II звільнив монастир від підпорядкування Унівському монастиреві. Від цього часу він перебував під протекторатом Львівської Ставропігії (підпорядковувався, за одними відомостями, безпосередньо Константинопольському Патріярху,[1] за іншими — митрополиту[3]).

Монастир потерпів від великої пожежі Краківського передмістя 1623 року, в 1655 р., під час турецької облоги 1672 р.

Унійний період[ред.ред. код]

З 1708 р., після переходу Львівської Ставропігії на унію, підпорядковувався Риму[1]. Від 1762 року незалежний від Стравропігії. 1767 року монастир став Василіянським.[2]

Монастир проіснував до 1946 року (ліквідований московсько-більшовицькою владою). Центральний василіянський архів і бібліотеку, що розміщувались на той час в монастирі, розподілено між державними архівами і бібліотеками.

Радянський період[ред.ред. код]

Приміщення використовувались Музеєм етнографії. 1977 року тут відкрито Музей Івана Федоровича(Федорова — за радянською версією). Того ж року на території монастиря розміщено трифігурну композицію, що зображує Івана Федоровича з двома помічниками. Скульптор А. Галян.[4] 1989 року монастир повернено василіянам. Музей перенесено до приміщень на вулиці Коперника і нині має назву Музей мистецтва давньої української книги. Скульптурну групу також перенесено.

Сучасний стан[ред.ред. код]

З 1904 року досі (з перервою на період підпільної діяльності Української Греко-Католицької Церкви в 1946—1989 рр.) монастир святого Онуфрія є осідком протоігумена Провінції Найсвятішого Спасителя в Україні Василіянського Чину святого Йосафата[5]. Станом на лютий 2011 року в монастирі проживало 22 ченці, в тому числі 14 ієромонахів[6]. Намісником монастиря з серпня 2012 року є о. Вінкентій Пелих, ЧСВВ[7].

Монастирська церква[ред.ред. код]

Едгар Ковач. Проект добудови нави, 1902 року. План актуальний до сьогодні.

Львівський дослідник Володимир Вуйцик припускав, що церква спочатку була дерев'яною і знаходилась дещо ближче до Замкової гори. Над головним вхідним порталом церкви розміщено дату 1518. Близько 1550 року на кошти князя Костянтина Острозького завершене будівництво двох нових мурованих церков на нинішньому їх місці. Це були церкви св. Онуфрія і св. Трійці, що прилягали одна до одної, але фактично функціонували окремо, кожна — із власним входом. Однак дослідження 1993 року, проведені Костянтином Присяжним, Миколою Бевзом, А. Мартинюк та студентами В. Романюком, В. Рижим та В. Накопало, показали, що кладка з коленого каменю, збережена аж до вінцевого карнизу основної нави, має давніше походження. За новою версією 1550 року скоріш за все проведено лише реконструкцію, під час якої збоку прибудовано другий храм (св. Трійці). Водночас у самої церкви св. Онуфрія розібрано чільну стіну фасаду, храм видовжено і перемуровано склепіння. Відповідно постав ряд наразі нерозв'язаних питань про те, якими були первісні склепіння, чи існували бані.[8]

Після пожежі 1623 р., нападу 1655 р., турецько-татарської облоги 1672 року храм відбудовано і наново освячено 10 жовтня 1680 єпископом Йосифом Шумлянським. 1770 року невідомий почаївський архітектор виконав проект повністю нової церкви і монастиря у барокових формах, котрий однак не був реалізований. Автором проекту був, ймовірно, Готфрід Гофман. 1776 року церкви з'єднали в один об'єм під керівництвом архітектора Франциска Кульчицького. 1777 року було розібрано стіну, що відділяла наву від презбітерію, мала проходи на місці царських і дияконських врат іконостасу. Дана стіна — архаїчний архітектурний елемент, характерний для українських церков XVXVI ст. Одночасно підлогу вівтарної частини піднято на дві сходинки. 1821 р.[9]/1824 року за проектом Франца Трешера (молодшого[9]) добудовано притвор. У 1902 р. за проектом Едґара Ковача будівничий Іван Левинський спорудив північну наву, у результаті чого пам'ятка має вигляд тринавного храму. Сучасний вигляд церкви — це конгломерат різночасових нашарувань. 1906 року храм розписаний художником Йозефом Балою поверх стінопису Мартина Яблонського 1854 року.

Про іконостас церкви відомо, що 1777 року він був перебудований за зразком іконостасу церкви св. Миколая, львівським різьбярем Іваном Щуровським. До нашого часу не зберігся. 1820 року новий іконостас виконаний Лукою Долинським. 1908 року його замінено новим, з іконами Модеста Сосенка, із різьбою на зразок краснопущанського іконостаса[10].

Дзвіниця[ред.ред. код]

Будівництво первинної дзвіниці почато 1554 року, вимурувано на невелику висоту. Дзвіниця водночас була головною[11] брамою (мала наскрізний прохід). 1681 року зроблено дерев'яну надбудову. Точну локалізацію дзвіниці не встановлено. Відомо, що вона мала оборонне значення — на ній було розміщено гармати. У 1820 році збудовано нову дзвіницю за проектом Франца Трешера, що збереглась донині. Зовні на дзвіниці було зроблено розписи Лукою Долинським: образи Ісуса Христа, св. Василія, Антонія і Теодозія печерських, св. Йосафата.

Келії[ред.ред. код]

1688 р. розібрано дерев'яний паркан, на місці якого протягом 16931698 років було вибудувано мур довкола території монастиря. На північній межі із володіннями вірменського монастиря св. Анни муру не було, під час ворожих набігів монастирі утворювали єдиний оборонний комплекс (відіграло роль під час татарського нападу на Львів 1695 р.[9]). Сходи до брами збудовано у 1780 р.[11] У 18151819 роках проведено надбудову другого поверху келій. Це було пов'язано із переселенням групи василіян із скасованого монастиря при соборі святого Юра. У 1820-х роках Францом Трешером також було спроектоване крило монастиря, що повинно було примикати до дзвіниці з півночі, однак з невідомих причин не реалізоване. 1854 року проект розбудови монастиря авторства Йозефа Енґеля також не реалізовано[12]. У 1990-х роках збудовано додатковий корпус келій з каплицею за проектом групи архітекторів інституту «Укрзахідпроектреставрація» під керівництвом Уляни Піхурко та Миколи Гайди.

Пам'ятні таблиці[ред.ред. код]

Зліва та справа від головного входу є дві, також 2 містяться справа та зліва біля входу всередині храму.

Усипальниця[ред.ред. код]

В підземеллях ховали шляхтичів та багатших міщан-русинів. Також тут був похований страчений на львівському пранґері молдавський господар Стефан VII Томша.

Монастирський цвинтар[ред.ред. код]

На місці теперішнього монастирського саду з кінця XVI століття був цвинтар ченців монастиря і парафіян Успенської церкви. Окрім Івана Федоровича, тут були поховані: Арсен Радкевич (17591821), Модест Гриневецький (17581823), Теофан Голдаєвич (1822).

Настоятелі монастиря[ред.ред. код]

До Добромильської реформи:

Від початку реформи і до закриття монастиря радянською владою:

Новітній період:

  • Протоігумен провінції Василь Мендрунь був одночасно і настоятелем монастиря св. Онуфрія у Львові;
  • 1998 (з 17 серпня): Теодор Тарас Пилявський (ігумен);
  • 2001 (з 3 травня): Віталій Володимир Дудкевич;
  • 2004 (з 17 лютого): Дам'ян Зиновій Кастран (ігумен);
  • 2005 (з 2 грудня): Михайло Микола Лучків (настоятель);
  • 2007 (з 7 серпня): Корнилій Віктор Яремак (настоятель);
  • 2010 (з 29 січня): Юстин Юрій Кучер (намісник);
  • 2012 (з 21 лютого): Макарій Віктор Солюк (намісник);
  • 2012 (з 3 серпня): Вінкентій Василь Пелих (намісник);
  • 2016: Йоаким Ігор Ошуст (намісник).

Намісники[ред.ред. код]

  • Никанор Микола Краєвський (1858—1861)[13]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в Вечерський В. Українські монастирі… — C. 328.
  2. а б Вечерський В. Українські монастирі… — С. 328—329.
  3. а б Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. V. — С. 563.
  4. Трегубова Т. О., Мих Р. М. Львів. Архітектурно-історичний нарис. — Київ : Будівельник, 1989. — С. 258. — ISBN 5-7705-0178-2..
  5. З історії Провінції Найсвятішого Спасителя в Україні оо. Василіян
  6. Catalogus Ordinis Basiliani Sancti Iosaphat. — Romae : Apud Curiam Generalem Ordinis, 2011. — С. 134—138.
  7. Інтернет-представництво оо. Василіян в Україні
  8. Мартинюк А. Храми давнього Львова // Галицька брама. — № 15, 1996. — С. 14—15.
  9. а б в Вечерський В. Українські монастирі… — С. 330.
  10. Вуйцик В. С. Скульптор Іван Щуровський // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Праці Комісії образотворчого та ужиткового мистецтва. — Львів, 1998. — Т. CCXXXVI. — С. 307—309.
  11. а б Вечерський В. Українські монастирі… — С. 331.
  12. Бірюльов Ю. О. Енґель Йозеф // Енциклопедія Львова / За редакцією А. Козицького та І. Підкови. — Львів : Літопис, 2007. — Т. 2. — С. 234—235. — ISBN 978-966-7007-69-0..
  13. S. 196 (przyp.)

Джерела[ред.ред. код]

  • Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст. — Львів : Центр Європи, 2008. — С. 54. — ISBN 978-966-7022-77-8..
  • Бобкова С. 99 відсотків вірогідності, що перепоховали останки Івана Федоровича // Високий замок. — Львів, 2014. — № 188 (5252) (19—21 грудня). — С. 1, 5.
  • Вечерський В. Українські монастирі. — Київ, Харків : ТзОВ «Інформаційно-аналітична аґенція „Наш час“», ВАТ «Харківська книжкова фабрика „Глобус“», 2008. — 400 с., іл. — (Невідома Україна). — ISBN 978-966-1530-06-4, ISBN 966-8174-12-7.
  • Вуйцик В. С. Монастир святого Онуфрія у Львові // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — № 14, 2004. — С. 48—59. — ISBN 966-95066-4-13.
  • Вуйцик В. С. Дзвіниця церкви святого Онуфрія Василіянського монастиря у Львові // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — № 14, 2004. — С. 60—63. — ISBN 966-95066-4-13.
  • Монастир святого Онуфрія у Львові. Сьомі наукові драганівські читання / Упорядник Лев Скоп. — Львів : Місіонер, 2007. — 304(+4 с. вкл.) с. — ISBN 978-966-658-123-8..
  • Скленар І. Сторінки історії та сучасності львівського монастиря св. Онуфрія.
  • Orłowicz M. Ilustrowany przewodnik po Lwowie ze 102 ilustracjami i planem miasta. — Lwów—Warszawa, 1925. — 276 s. — 173—174 s. (пол.)

Посилання[ред.ред. код]