Монастир святого Юра (Червоноград)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Свято-Юрський монастир ЧСВВ
Монастир святого Юра
Церква Святого Юрія.JPG
Монастир святого Юра (Червоноград), головний фасад, фото 2012 р.

50°23′12″ пн. ш. 24°13′44″ сх. д. / 50.38667° пн. ш. 24.22889° сх. д. / 50.38667; 24.22889Координати: 50°23′12″ пн. ш. 24°13′44″ сх. д. / 50.38667° пн. ш. 24.22889° сх. д. / 50.38667; 24.22889
Статус діючий
Країна

Україна Україна

Розташування Червоноград
Конфесія УГКЦ
Монастир святого Юра (Червоноград). Карта розташування: Львівська область
Монастир святого Юра (Червоноград)
Монастир святого Юра (Червоноград) (Львівська область)

Монастир святого Юра у Вікісховищі?

Свято-Юрський монастир оо. Василіян у Кристинополі (тепер Червонограді) — монастир Чину Святого Василія Великого Української Греко-Католицької Церкви в м. Червоноград Львівської області. Покровитель монастиря — святий великомученик Юрій. В монастирському храмі зберігається чудотворна ікона Пресвятої Богородиці звана Кристинопільською.

Історія[ред. | ред. код]

Заснування монастиря[ред. | ред. код]

Обитель була заснована 30 липня 1763 р. з ініціативи “малого короля на Русі” – оного з найбагатших магнатів тодішньої Речі Посполитої Франциска Салезія Потоцького(1700 – 1772). Фундації сприяв і тодішній протоархімандрита Іпатій Білинський(р. нар. невід. – перед 1777). Відомо, що причиною того, чому Ф. Потоцький забажав запросити Василіян у Кристинопіль було те, що місцевий парох о. Ілля Булянський провадив релігійні потреби вкрай недбало та незадовільно, а також вимагав від своїх прохожан за церковні послуги значну платню, аніж йому належалося. Тому воєвода, дізнавшись про це, прагнув усунути пароха з Нового Двору, до якого належав Кристинопіль[1] Велика церква у псевдокласичному стилі славилася чудотворною іконою Богоматері; цінна бібліотека зберігала до кінця XIX ст. старовинні пергаменові церковні книги з сусіднього ще княжого монастирка у Городищі Василіянському над Бугом (Городиський Апостол 12 ст., званий також Кристинопільським; Городиське, або Бучацьке, Євангеліє 12 — 13 ст.; Городиський пом'яник 1484 тощо).

Невеличка українська громада мала для своєї духовної обслуги малу дерев'яну церкву. На її місці Потоцький постановив збудувати василіянський монастир і монастирську церкву.

Проект було затверджено Протоархимандритом Іпатієм Білинським у листі з Почаєва у липні 1763 р., а у вересні Потоцький написав грамоту, котрою фундував монастир для оо. Василіян.

На саме Різдво Христове, на початку 1764 р., перейшла до Свято-Юрської церковці чернеча братія із сусіднього Волсвинського монастиря зі своїм настоятелем о. Теодозієм Грегоровичем, який і став першим ігуменом. Коли ж у 1768 р. велика пожежа сильно пошкодила церковний дах, у 1771—1775 рр. дійшло до нової будови і церкви, і монастиря, які стоять до сьогодні. Сталося це передусім завдяки новому ігуменові, о. Корнилієві Срочинському (1766—1776).

Новостворений Кристинопільський монастир почав відігравати непересічну роль у житті церкви. До нього були прилученні два сусідні монастирі у Волсвині та Городищі. З року в рік поширювалось і коло місійної та катехизаційної діяльності, яке обіймало аж три Єпархії: Холмську, Володимирську і Луцьку.

Однак, часті пожежі у містечку не щадили монастирських забудувань і з часом спричинилися до помітного зубожіння Кристинопільської обителі.

Щойно після Добромильської реформи монастир повернувся до свого давнього стану. У 1888 р. тут розміщено богословські василіянські студії, які з невеликою перервою під час Першої Світової війни, проіснували аж до 1945 р.

Із цього терену обновлений Чин черпав чи не найбільше покликань, серед яких перший Протоігумен Платонід Філяс (із Добрячина), Протоігумен Анастасій Калиш із Завишня, Віталій Градюк із Кристинополя, отці Панкратій Кандюк і Платон Мартинюк із Тартакова, брати Пасив та Петро Кисілі з Варяжа, та врешті засновник «Записок Чину св. Василія Великого» о. Йосафат Скрутень із Пархача (Межиріччя).

У 1906 р. в Кристинопільському монастирі відбулася перша капітула Чину після його реформування.

Не можна також не згадати, що під проводом цього монастиря розвинулося Згромадження Сестер Служебниць НДМ, засноване у 1892 р. в недалекому Жужелі о. Єремією Ломницьким, ЧСВВ.

У літературі за 1902 рік знаходимо свідчення про зберігання у Кристинопільській церкві мощей святого Василія Великого, великомученика Юрія, покровителя церкви, а також священномученика Йосафата Кунцевича.

У 1892 р. було засноване братство Апостольства Молитви або ж Пресолодкого Серця ГНІХ, яке до 1902 року нараховувало десять з половиною тисяч членів.

У цьому ж таки 1892 р. Андрей Шептицький склав у Кристинополі урочисті монаші обіти. Доля його і пізніше була пов'язана з цим монастирем: між професорами, що викладали тут богослов'я, був і Кир Андрей.

28 травня 1909 року, відбулося перенесення образу Святого Апостола Петра, як дарунок отців-василіан Кристинопільського монастиря святого Юра новозбудованому храму святих апостолів Петра і Павла у Сокалі[2].

Закриття монастиря радянською владою[ред. | ред. код]

З приходом на Західні землі Червоної армії починається нова трагічна історія Кристинопільської обителі.

У 1946 році радянська влада припинила діяльність монастиря. Священики і брати, взявши зі собою чудотворну ікону Матері Божої, церковний посуд та велику бібліотеку монастиря, виїхали до Варшави у василіянський монастир Успіння Божої Матері.

Після ліквідації монастиря у монастирських приміщеннях розмістилася спочатку міліція, пізніше приміщення передали під школу механізації та головній пошті міста, а на початку 80-х років відкрили музей історії релігії та атеїзму. Незважаючи на прихід радянської влади, священики-василіяни, такі як Мар'ян Чернега, Дам'ян Богун, Маркіян Когут, Ігнатій Янтух та ін., працювали в підпіллі, виконуючи душпастирську працю.

Відновлення діяльності[ред. | ред. код]

У листопаді 1989 року оо. Василіяни домоглися відкриття церкви св. Юрія і на свято Введення в храм Пресвятої Богородиці була відслужена перша Свята Літургія після довгих років запустіння. Першим ігуменом після виходу з підпілля став о. Мар'ян Чорнега. У цьому монастирі діяв і творив о. Маркіян Когут, церковний письменник, творець численних акафістів, довголітній політв'язень.

У 1994 році при монастирі було засновано духовний ліцей для юнаків, які здобували повну середню освіту. Багато з них отримали покликання до священства і трудяться у Василіянському Чині.

Стараннями оо. Василіян та при допомозі громади м. Червонограда монастирські приміщення були реставровані, а в даний час облагороднюються та набувають первісної краси.

У квітні 1994 р. на празник Благовіщення до монастиря повернулась чудотворна ікона Божої Матері, яку зустрічало ціле місто. Цього ж дня було зафіксовано нове чудо оздоровлення смертельно хворої дитини.

Новітня історія обителі[ред. | ред. код]

При парафії св. Юрія діють:

  • Апостольство Молитви (360 членів), які активно беруть участь у різних моліннях та зібраннях.
  • Катехитична недільна школа, яку провадять Сестри Служебниці Непорочної Діви Марії.
  • Два церковні хори.

Парафія св. Юрія є постійним організатором Хресних ходів вулицями нашого міста, в яких беруть участь інші парафії та конфесії.

У 2009 р. при парафії була проведена Міжнародна Проща Вервиці за участі трьох Владик на чолі з Кир Михаїлом Колтуном. Також одночасно відсвятковано 20 річницю виходу УГКЦ з підпілля. З цієї нагоди було виготовлено та вручено ювілейні грамоти та медалі тим, які змагалися за легалізацію УГКЦ на Арбаті у Москві 1988 р. та за героїчну працю в підпіллі.

Від 2007 р. настоятелем монастиря є о. Ігнатій Москалюк, ЧСВВ. У монастирі проживають 6 священиків 1 диякон і 2 брати. Священики монастиря обслуговують, крім місцевої парафії, також парафії в с. Бендюга і с. Межиріччя.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Чернецький, Василь (1893). Літопись монастиря оо. Василіян у Кристинополі од его заснування 1763 до 1890 р. Львів. с. 5. 
  2. Історія храму: Катедральний храм свв. Апп. Петра і Павла м. Сокаль