Монгольська народна революція

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Монгольська народна революція
Зображення
Держава Зовнішня Монголія
Місце розташування
Дата й час 1921

Монгольська народна революція, також Аратська революція (монг. Монголын ардын хувьсгал) відбулась в 1921 році. В ході революції права абсолютної богдо-ханської монархії були сильно обмежені і було проголошено народне правління.

Передумови[ред. | ред. код]

Зовнішня Монголія, що проголосила в 1911 році незалежність від Китайської республіки, фактично втратила підтримку з боку Росії після Жовтневої революції 1917 року. У цих умовах китайський уряд Дуань Ціжуя взяв курс на ліквідацію новопроголошеного монгольського ханства. У 1919 році китайський корпус під командуванням генерала Сюй Шучженя окупував столицю країни, Ургу. У наступні півроку всі інститути автономної Монголії були розформовані; монгольський монарх, Богдо-геген VIII був позбавлений влади.

Китайська окупація країни викликала невдоволення широких верств монгольського суспільства, на відміну від частини колаборантськи налаштованої вищої знаті. Найбільше невдоволення проявляли буддійське духівництво і штат державних і армійських службовців, що залишився без роботи після ліквідації державності Монголії. Саме з цієї соціальної страти вийшли перші монгольські революціонери.

Історія[ред. | ред. код]

Сухе-Батор
Бодоо Доґсомін
Данзан Солан

У 1919—1920 роках в Урзі утворилося дві підпільні антикитайські групи, що пізніше отримали назви «Консульський пагорб» (монг. Консулин денж) і «Східне хуре» ( монг. Зуун хүрее ). Першу з них очолював Бодоо Доґсомін, високоосвічений 35-річний лама, який працював при Богдо-хані в російському консульстві в Урге, та Чойбалсан Хорлоґійн[1][2].

1-3 березня 1921 року в Кяхті відбувся I З'їзд МНП. Потай від китайців, на першій сесії зустрілися 17 осіб, на другий — 26. Було вирішено створити армію на чолі з Сухе-Батором. Був обраний ЦК МНП на чолі з Данзану Солану, керівником групи «Східного хуре» і одним представником комінтерну від радянського уряду. Був прийнятий маніфест партії, написаний бурятським діячем Цибеном Жамцарано (монг. Жамсрангійн Цевеен)[3].

13 березня було оголошено тимчасовий уряд у складі семи осіб, який невдовзі очолив Бодоо. 18 березня монгольська армія, збільшилася до 400 чол. завдяки добровольцям і агітації, розбила китайський гарнізон поблизу аулу Маймачен. Північ країни заповнили листівки МНП із закликом до знищення Азійську дивізії на чолі з білогвардійським Унґерн-Штернберґом[4]. Богдо-ханський уряд переконував населення у тому, що революціонери намагаються знищити Монгольську держави і руйнують основи «жовтої віри»[5].

У березні-квітні радянські і далекосхідні війська сконцентрувалися біля кордону з Монголією. Чисельність монгольської армії зросла до 800 чол. В кінці травня Унґерн-Штернберґ атакував Кяхту, але був розбитий із тяжкими втратами. Дізнавшись про поразку Унґерн-Штернберґа, на бік революціонерів перейшов Хата-Батор Максаржав. Проте контратака військ Сухе-Батора 11 червня не вдалася і дивізія Унґерна пішла в рейд на радянську Бурятію. 19 серпня Унґерн був схоплений монголами Бішерельту-гуна, та передали радянській стороні більшовику П. Е. Щетинкіну. 21 вересня генерала було засуджено і розстріляно в Іркутську[6].

28 червня 1921 року радянсько-монгольські частини перетнули кордон Монголії та 6 липня увійшли в залишену білогвардійцями столицю Ургу. 9 липня 1921 року Богдо-хан отримав лист, в якому революційні вожді повідомили йому про те, що устрій в країні, за винятком релігії, буде переглянутий і реформований. На наступний день ЦК видав розпорядження про формування нового уряду на чолі з Бодоо, в той час як Богдо-хан проголошувався обмеженим монархом — 11 липня він був знову церемоніально реінтронізірований. Після смерті Богдо-ґеґена 17 квітня 1924 року, монархія в країні була ліквідована остаточно, а 26 листопада заснована Монгольська Народна Республіка[7].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Thomas E. Ewing chronicled the history of these two groups in The Origin of the Mongolian People's Revolutionary Party: 1920, Mongolian Studies (Bloomington, Ind., 1978-79), pp. 79-105.(англ.)
  2. Kh. Choibalsan, D. Losol, D. Demid, Mongolyn ardyn ündesnii khuv'sgal ankh üüseg baiguulagdsan tovch tüükh [A short history of the Mongolian revolution] (Ulaanbaatar, 1934), v. 1, p. 56. (монг.)
  3. Mongolyn ardyn khuv'sgalt namyn negdügeer ikh khural [First congress of the Mongolian People's Revolutionary Party], (Ulan Bator, 1971) (монг.)
  4. Thomas E. Ewing, Ch'ing Policies in Outer Mongolia 1900—1911, Modern Asian Studies, pp. 145—157 (1980).(англ.)
  5. Ts. Nasanbaljir, Revolyutsionnye meropriyatiya narodogo pravitel'stva Mongolii v. 1921—1924 gg. (монг.)
  6. Thomas E. Ewing, Ch'ing Policies in Outer Mongolia 1900—1911, Modern Asian Studies, pp. 145—157 (1980).(англ.)
  7. Owen Lattimore; Sh Nachukdorji. Nationalism and Revolution in Mongolia. Brill Archive. pp. 171–. GGKEY:4D2GY636WK5(англ.)