Моносилан

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Моносилан
Silane-3D-balls.png
Систематична назва Силан
Інші назви силан
Ідентифікатори
Номер CAS 7803-62-5
Властивості
Молекулярна формула SiH4
Молярна маса 32,118 г/моль
Зовнішній вигляд безбарвний газ
Густина 1,313 г/л[1]
Тпл -185 °C[1]
Ткип -111,9 °C[1]
Якщо не зазначено інше, дані приведені для речовин у стандартному стані (за 25 °C, 100 кПа)
Інструкція з використання шаблону
Примітки картки

Моносила́н, сила́ннеорганічна бінарна сполука Кремнію з Гідрогеном складу SiH4, перший представник ряду силанів. Моносилан являє собою безбарвний, легкозаймистий газ. Він був вперше виділений Фрідріхом Велером з суміші силанів, що утворилися в результаті обробки кислотою зразка алюмінію з домішками кремнію.

Фізичні властивості[ред.ред. код]

Моносилан — безбарвний газ, надзвичайно легкозаймистий. Він зріджується за температури -111,9 °C і твердне при -185 °C. Як і всі силани він нерозчинний у холодній воді, проте активно реагує з гарячою водою.

Отримання[ред.ред. код]

Моносилан синтезують відновленням діоксиду кремнію алюмогідридом літію:

В лабораторних цілях використовують реакцію силіцидів металів з кислотами:

Хімічні властивості[ред.ред. код]

Моносилан вибухонебезпечний при змішуванні з повітрям, при температурах вище 400 °C він розкладається на прості речовини:

Активно взаємодіє з гарячою водою та лугами:

SiH4 проявляє відновні властивості:

Застосування[ред.ред. код]

Моносилан використовується для добування надчистого кремнію, а також як проміжна сполука у синтезах кремнійорганічних сполук.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в За тиску 101,3 кПа

Джерела[ред.ред. код]

  • CRC Handbook of Chemistry and Physics / D. R. Lide. — 86th. — Boca Raton (FL) : CRC Press, 2005. — 2656 p. — ISBN 0-8493-0486-5. (англ.)
  • Реми Г. Курс неорганической химии / А. В. Новоселова. — М. : ИИЛ, 1963. — Т. 1. — 922 с. (рос.)
  • Лидин Р. А., Молочко В. А., Андреева Л. Л. Химические свойства неорганических веществ / Р. А. Лидин. — 3-е. — М. : Химия, 2000. — 480 с. — ISBN 5-7245-1163-0. (рос.)


Аміак Це незавершена стаття про неорганічну сполуку.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.