Монумент Свободи (Рига)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Монумент Свободи
латис. Brīvības piemineklis
Monumento a la Libertad, Riga, Letonia, 2012-08-07, DD 10.JPG

56°57′05″ пн. ш. 24°06′47″ сх. д. / 56.951555555583773582° пн. ш. 24.11322222224977807° сх. д. / 56.951555555583773582; 24.11322222224977807Координати: 56°57′05″ пн. ш. 24°06′47″ сх. д. / 56.951555555583773582° пн. ш. 24.11322222224977807° сх. д. / 56.951555555583773582; 24.11322222224977807
Тип пам'ятник
Статус спадщини мистецька пам'ятка національного значення[d][1]
Країна

Латвія Латвія

Розташування Центральний район[d][1]
Архітектор Ернест Шталберг[en]
Матеріал граніт, травертин, залізобетон, мідь
Висота 42 ± 1 м
Засновано 1935[1]
Монумент Свободи (Рига). Карта розташування: Латвія
Монумент Свободи (Рига)
Монумент Свободи (Рига) (Латвія)

Монумент Свободи у Вікісховищі?

Монуме́нт Свобо́ди (латис. Brīvības piemineklis) розташований на однойменному бульварі в самому центрі Риги, неподалік Старого міста. Меморіал споруджений як данина пам'яті воїнам, що пожертвували життям під час війни за незалежність Латвії (1918—1920). Вважається символом свободи, національної єдності та незалежності згаданої балтійської країни[2]. Пам'ятник звели у рекордні строки, урочисте відкриття відбулося 18 листопада 1935 року. Монумент виготовлений з червоного та сірого граніту, травертину, залізобетону та міді. Нині площа навколо меморіалу слугує місцем для проведення численних громадських зібрань та офіційних церемоній.

Скульптури та барельєфи Монумента Свободи, об'єднанні в 13 композиційних груп, символізують собою латиську історію, культуру та духовні цінності. Архітектурна пам'ятка містить 4 розташованих один на одному яруси, що зменшуються у розмірі від основи до вершини. Центральною складовою є стела заввишки 42,7 метри, яку увінчує бронзова фігура «Свободи» — молодої дівчини, відомої серед латишів як Мілда. У високо піднятих руках вона тримає три позолочені зірки за кількістю культурно-історичних регіонів держави. Власне концепція Монумента Свободи належить видатному латиському скульптору Карлісу Залі, що переміг у державному конкурсі на кращу «меморіальну колону» з проектом «Сяє, як зірка!». Творчий задум Залі втілив архітектор Ернест Шталберг. Будівельні роботи фінансувалися за рахунок добровільних пожертвувань мешканців країни.

Після радянської окупації Латвії 1940 року висловлювались плани знесення Монумента Свободи й відновлення дореволюційної статуї Петра I, але дані пропозиції не були реалізовані. Часто порятунок пам'ятки приписують радянському скульптору Вірі Мухіній, яка обстоювала її високу художню цінність. 1963 року питання про знесення меморіалу було підняте знову, але партійні функціонери знову не наважилась на подібний крок, ймовірно, аби не спровокувати напруженість у суспільстві. Хоча символічний сенс архітектурної споруди стали тлумачити у відповідності з офіційною комуністичною ідеологією, для широкої громадськості вона продовжила залишатись символом національної незалежності. З початком Перебудови площа навколо Монумента Свободи стала місцем численних громадських зібрань. Так, 14 червня 1987 року тут відбулось перше з моменту радянської окупації покладання квітів, організоване правозахисною групою Гельсінкі-86. Мітинг зібрав близько 5000 чоловік. Даний захід значно активізував рух за незалежність, який врешті-решт завершився відновленням латвійської державності 1991 року.

Дизайн[ред. | ред. код]

1. Свобода2. Латвія3. Лачплесіс4. Руйнівник кайданів5. Вайделотіс6. Вітчизні та Свободі7. 19058. Битва на Залізному мості9. Вартові Вітчизни10. Праця11. Вчені12. Сім'я13. Латиські стрілки14. Латвійський народ: співаки
Діаграма Монумента Свободи (для перегляду натисніть на відповідний елемент дизайну)

Скульптури та барельєфи Монумента Свободи, що об'єднані в 13 композиційних груп, символізують історію, культуру та духовні цінності латиського народу. Пам'ятник складається з 4 розташованих один на одному ярусів, які зменшуються у розмірі від основи до вершини. Сходи монумента виготовлені з червоного граніту (2,8 м у ширину та 1,8 м у висоту). На передньому ярусі розташовуються 2 барельєфи з травертину: «Латиські стрілки» (13; латис. Latvju strēlnieki) і «Латвійський народ: співаки» (14; латис. Latvju tauta – dziedātāja) висотою 1,7 м і шириною 4,5 м[2]. Вони прикрашають 3-метрові стіни комплексу, який опирається на округлу платформу 28 м в діаметрі. У передній частині пам'ятника дана платформа утворює прямокутну терасу, що використовується для проведення церемоній. Основу монумента, виготовлену з червоного граніту, утворюють два прямокутні блоки: нижній — монолітній 3,5 метра висотою, 9,2 м шириною і 11 м у довжину; верхній блок (3,5 метра висотою, 8,5 м шириною і 10 м у довжину) має округлі ніші по боках, в кожному з яких можна помітити скульптурну групу з трьох фігур. Верхній блок також облицьований травертином[3].

Монумент Свободи рясніє символами і багатозначними образами. На лицьовій стороні між скульптурними групами «Праця» (10, зображує рибалку, ремісника і фермера, який стоїть посередині й тримає косу, прикрашену дубовими листям і жолудями, що символізують силу і мужність) й «Вартові Вітчизни» (9; представляє стародавнього латиського воїна, зліва і праворуч від якого, напівприсівши, зображені сучасні бійці) можна помітити надпис скульптора Карліса Зале: «Вітчизні та Свободі» (латис. Tēvzemei un Brīvībai), висічений біля підніжжя[2]. Бокові панелі зображують барельєфи: «1905» (7; латис. 1905.gads; оповідає про зіткнення робітників з царською армією під час революції 1905 року) та «Битва з бермондтійцями на Залізному мості» (8; латис. Cīņa pret bermontiešiem uz Dzelzs tilta; відтворює вирішальну битву за латвійську столицю під час війни за незалежність). На зворотньому боці Монумента Свободи розташовуються ще дві скульптурні групи: «Сім'я» (12; латис. Ģimene; зображує фігуру матері та її синів, що символізують святість честі родини) і «Вчені» (11; латис. Gara darbinieki; відтворює балтійського язичницького священнослужителя з кривою палицею, що стоїть поміж фігурами вченого та письменника)[2]. Третій ярус, виготовлений із сірого граніту 6 м у висоту та ширину й 7,5 м в довжину, оточений чотирма 5,5-6-метровими скульптурними групами: «Латвія» (2; латис. Latvija), «Лачплесіс» (3; латис. Lāčplēsis; епічний герой з латвійського фольклору), «Вайделотіс» (5; латис. Vaidelotis; язичницький жрець у балтійських народів) й «Руйнівник кайданів» (4; латис. Važu rāvēji; зображені троє прикутих чоловіків, які намагаються звільнитися від кайданів)[3].

Верхній блок одночасно слугує основою для 19-метрової монолітної колони, яка також зменшується у розмірі від 3 м при основі до 2,5 м на вершині. Обеліск обвиває пояс із зеленого скла, який після проведеної реконструкції знову миготить у нічний час[3]. Стелу Монумента Свободи увінчує бронзова фігура дівчини, що тримає у високо піднятих руках три позолочені зірки. Вони символізують три культурно-історичні регіони: Курземе, Відземе і Латгале[4][3]. Погляд Мілди звернений лицем на південний захід, «звідки прийшла свобода»[5][6]. Всередині самого пам'ятника існує почесне приміщення, відкрите 7 листопада 2011 року. Увійти всередину можливо через задні двері, які зазвичай знаходяться під замком. Для широкої громадськості вхід до приміщення недоступний, потрапити туди можна лише за згоди Ризького агентства з пам'ятників. Колись дане приміщення використовувалось як сховище, тепер тут обладнана невелика виставка, що ознайомлює іноземних високопосадовців, що відвідують латвійську столицю, з історією монумента[7].

Розташування[ред. | ред. код]

Нічний вигляд

Монумент Свободи розташований у центрі латвійської столиці на Бульварі Свободи (латис. Brīvības bulvāris), що неподалік Старого міста[4]. 1990 року 200-метрову ділянку вулиці навколо архітектурної пам'ятки, що між бульварами Аспазіяс та Райніса, закрили для руху транспорту та зробили цілковито пішохідною. Таким чином, утворилася нинішня площа Свободи. Вона включає міст через ризький канал, що колись був частиною міських укріплень[8]. У середині XIX століття фортифікаційний мур, що вже втратив колишнє призначення, знесли, а його залишки використали для спорудження нових будівель, зокрема розташованого на північ від Монумента Свободи Бастіонного пагорба і прилеглої паркової зони[9][2].

На схід від Бульвару Свободи розташовуються декілька державних установ, освітніх закладів та амбасад, найближчими з яких є посольства Німеччини та Франції, Латвійський університет та Ризька міська гімназія № 1[10]. На південь від Монумента Свободи можна помітити будівлю Національного оперного театру та фонтану перед ним[11]. Навпроти нього в західній частині площі розміщені невелике кафе та годинник «Лайма». Годинник спорудили ще 1924 року, а 1936-го його прикрасили рекламою латвійського кондитерського бренду; нині це популярне місце для зустрічей[12].

Первинний варіант будівництва Монумента Свободи також передбачав, що навколо підніжжя пам'ятника буде споруджена площа еліптичної форми, встановлені садові лавки. Цю територію планували обгородити 1,6-метровою гранітною стіною, а навколо зовнішньої сторони мали б висадити туї. Втім, даний проект не знайшов підтримки в 1930-х роках. Подібна ініціатива, висунена у 1980-х, також не була реалізована[2].

Будівництво[ред. | ред. код]

Мідна фігура Свободи широким планом

Дискусія щодо будівництва меморіалу, що увіковічнював би солдат, які загинули в роки Першої світової війни та подальшої війни за незалежність, вперше зародилась у 1921 році. 27 липня 1922 дану пропозицію схвалив прем'єр-міністр Зігфрід Анна Маєровіц, який доручив розробити правила конкурсу на кращу «меморіальну колону». Згадане рішення викликало сплеск активності серед скульпторів. Першим став проект латвійського архітектора Ейженса Лаубе, одного із найвідоміших представників ризького югендстилю. Він запропонував спорудити посеред центру столиці гранітний обеліск, проте ця ідея не була втілена, частково через нестачу коштів[13].

1923 року відбувся державний конкурс, переможцем якого стала схема Кришяніса Барона та Атіса Кронвальдса, які запропонували звести 27-метрову колону із зображенням офіційних латвійських символів та прикрашену барельєфами. Втім, через протест 57 митців даний проект відхилили[2]. У жовтні 1923 оголосили новий конкурс, на якому вперше використовувався термін «Монумент Свободи». У березні 1925 з усіх представлених робіт відібрали 2 найкращі, однак через розбіжності серед журі конкурс вкотре закінчився нічим[2].

Зрештою, в жовтні 1929 відбувся останній відбірковий етап. Його переможцем став проект «Сяє, як зірка!» (латис. Mirdzi kā zvaigzne!) скульптора Карліса Зале, який користувався успіхом і в попередніх номінаціях. Після незначних виправлень, зроблених автором під наглядом архітектора Ернеста Шталберга, 18 листопада 1931 року почалося будівництво меморіалу, що відбувалось за рахунок приватних пожертвувань[2]. Спорудження архітектурної споруди йшло у рекордні строки, об'єм робіт вимірюється у розмірі 308000 людино-годин. Готовий пам'ятник встановили біля входу в Старе місто на місці колишньої бронзової статуї російського імператора Петра Великого на коні[14]. Загальна вага використаних матеріалів склала близько 2500 тонн: для перевезення такої кількості матеріалів знадобилося б близько 200 вантажних вагонів при транспортуванні залізницею. Урочисте відкриття Монумента Свободи відбулося 18 листопада 1935 року, латвійський президент Альбертс Квіесіс з невеликими труднощами зірвав з нього біле полотно під мелодію державного гімну[3].

Реставрація[ред. | ред. код]

Елемент рельєфу із травертину, що зазнав тривалого впливу погоди

Як і будь-який пам'ятник, Монумент Свободи зазнавав кліматичного впливу морозу, дощу, а також забрудненого повітря[15]. Чималої шкоди архітектурній споруді завдала прокладена в радянський час тролейбусна лінія, яка внаслідок транспортних вібрацій розгойдувала підмурівок пам'ятника[2]. Біля монумента дослідники виявили високі концентрації двоокису азоту та діоксиду сірки, які при взаємодії з водою викликають корозію[15]. Окрім того, вода спричинила розтріскування залізобетонного сердечника та іржавіння його сталевої арматури і кріплення, які також зазнавали постійних вібрацій, викликаних рухом трафіку[5].

Пористий травертин поступово розсипався, а його пори заповнились сажею і частками піску, внаслідок чого матеріал почорнів і став середовищем проживання для дрібних організмів, таких як мохи і лишайники[15]. Нерегулярне технічне обслуговування та невміле виконання відновлювальних робіт також сприяли вивітрюванню пам'ятника. Щоб запобігти його подальшому розпаду, деякі кріплення були замінені поліуретановим наповнювачем, а під час реставрації у 2001 році спеціалісти провели гідроізоляцію. З того часу кожні 2 роки проводиться технічне обстеження монумента[5].

Пам'ятник двічі реставрувався в радянський період (1962 і 1980—1981 роки). Після відновлення незалежності відповідно до традиції реставрації та обслуговування кошти на фінансування частково надходять за рахунок добровільних пожертвувань[2]. Під час проведення відновлювальних робіт у 1998—2001 роках статую «Свободи» та її зірки очистили, відреставрували і заново покрили позолотою. Відновили також підмурівок монумента, обеліски, щаблі й внутрішню частину. Використаний камінь очистили, відновили шви та провели інші заходи, аби запобігти осіданню архітектурної споруди. Пам'ятник повторно відкрили 24 липня 2001 року[16]. Хоча реставратори запевняли, що Монумент Свободи витримає ще 100 років без необхідності нових додаткових робіт, вже через декілька років з'ясувалося, що через неправильно обрану техніку почала псуватися позолота зірок. Навесні 2006 фахівці усунули дефекти попередньої роботи, однак реставрацію вкотре квапили, тому спеціалісти попередили, що не можуть гарантувати належну якість своєї праці[17][18].

Почесна варта[ред. | ред. код]

Зміна Почесної варти
Однострій латвійського чатового

З моменту відкриття пам'ятника і до 1940 року біля нього розміщувалась охорона Почесної варти, що поряд із самим монументом уособлювала собою латвійську державність[2]. Утім, дану традицію перервала радянська окупація, після здобуття балтійською республікою самостійності звичай відновили. Почесна варта періоду вже незалежної Латвії заступила на перше своє чергування 11 листопада 1992 року[19]. До складу церемоніального підрозділу входять солдати Товариства Почесної варти штабного батальйону Національних Збройних Сил (латис. Nacionālo Bruņoto spēku Štāba bataljona Goda sardzes rota). Караул чергує біля підніжжя Монумента постійно, за винятком непогоди, коли температура знижується до -10 °C або підіймається вище 25 °C, а також у випадку сильного вітру та опадів[20][21].

Солдати Почесної варти працюють у двотижневі зміни, чергують 3 або 4 парами, які поперемінно змінюють одна одну на спеціальній церемонії, яку очолює начальник караулу[20][21]. Окрім власне вартових, у кожній зміні є 2 солдати у звичайному військовому однострої, які покликані дбати, аби туристи та звичайні громадяни не порушували громадський порядок поблизу історичної пам'ятки.[21][22] Зазвичай зміна варти відбувається щогодини упродовж від 9:00 до 18:00. Вільний час до наступної зміни чатові проводять у приміщеннях Міністерства оборони[21]. Відповідно до встановленого у вересні 2004 року порядку несення служби караул через кожні півгодини стройовим кроком марширує від підніжжя Монумента Свободи до протилежних сторін пам'ятного комплексу, а потім знову повертається на своє місце[23]. Вимоги для охочих потрапити до складу Почесної варти високі: солдат повинен мати хорошу фізичну форму та висоту не менше ніж 1,82 метра[19][20].

Політичне значення[ред. | ред. код]

Пам'ятник Свободи замінив статую Петра I

Після завершення Другої світової війни висловлювались плани знесення пам'ятника, який для радянської влади був ідеологічно небажаним та незручним[14]. 29 вересня 1949 року Рада Народних Комісарів Латвійської РСР запропонувала здійснити реставрацію статуї Петра Великого. Хоча дана ініціатива прямо не передбачала руйнування Монумента Свободи, іншого способу відновлення статуї російського імператора в первинному вигляді, окрім знесення нового пам'ятника, просто не існувало. Результати дискусії не зафіксовані в архівних джерелах, але оскільки Монумент Свободи досі стоїть, дана пропозиція ймовірно була відхилена[14]. Іноді порятунок історичної пам'ятки приписують радянському скульптору Вірі Мухіній (1889—1953), яка є дизайнером іншої монументальної скульптури Робітник і колгоспниця. Тим не менш, не існує жодних письмових свідчень на користь подібних заяв. Існують лише спогади її сина, котрий стверджував, що Віра Мухіна брала участь у засіданні, на якому обговорювалася доля архітектурної споруди[24]. За його словами, вона обстоювала збереження монумента з огляду на його високу художню цінність, тоді як його знищення могло зашкодити «священним почуттям латиського народу»[14].

Монумент Свободи уцілів, але його змістове навантаження стали тлумачити у відповідності з державною комуністичною ідеологією. Жінка на вершині обеліску у радянський час символізувала «Мати-Росію», а 3 зірки, що вона тримає у руках, — 3 соціалістичні балтійські республіки: Латвійську, Литовську та Естонську РСР. Як стверджувалось офіційною пропагандою, монумент нібито збудували після Другої світової війни на знак вдячності радянському керівнику Йосипу Сталіну за звільнення балтійських країн від нацистської окупації[3][14]. У середині 1963 року, коли питання про знесення було підняте знову, партійні діячі вирішили, що руйнування споруди такого художнього та історичного значення, збудованої завдяки пожертвуванням мешканців усієї Латвії, призведе тільки до глибокого обурення і спровокує напруженість у суспільстві[14]. Втім, і в даному випадку не збереглися конкретні письмові свідчення, що така ініціатива справді висувалась. У період Перебудови від старої, явно неправдивої, інтерпретації Монумента Свободи відмовилися. Автори Enciklopēdija Rīga 1988 року, виданої у дусі комуністичної традиції, стали притримуватися версії, що обеліск споруджений на честь «звільнення від рабства царського самодержавства та німецьких баронів». Особливий акцент робився на соціальному походженні Карліса Зале, який, як стверджувалось, черпав своє натхнення з проекту Пам'ятника Свободи у Москві[6]. Хоча змістове навантаження пам'ятки справді стало точнішим, проте ігнорувалась та суттєва обставина, що Червона Армія та пробільшовицькі латиські стрільці також були супротивниками латвійської державності під час війни за незалежність[2][11].

Незважаючи на всі зусилля радянського уряду, 14 червня 1987 року поблизу Монумента Свободи відбувся мітинг з метою вшанування пам'яті жертв липневих депортацій до Сибіру[2]. Організатором заходу виступила правозахисна група Гельсінкі-86. На церемонію покладання вінків зібралося близько 5000 осіб, що стало безпрецедентним кроком з моменту радянської окупації, оскільки подібні заходи були під суворою забороною[2][25][a]. Щоб перешкодити мітингу правозахисної організації, радянський уряд організував велопробіг, причому так, аби його маршрут проходив у безпосередній близькості до пам'ятника. Тим не менш, це не завадило демонстрації; її учасників супроводжували як численні фотографи і репортери, так і колони міліціонерів. Чергове покладання квітів до підніжжя Монумента Свободи відбулося 23 серпня того ж року в ознаменування річниці пакту Молотова—Ріббентропа. На цей раз членів та прихильників Гельсінкі-86 розігнали силою за допомогою водометів[27]. Незважаючи на це, подібні заходи значно активізували рух за незалежність, публічні зібрання стали звичним явищем, налічуючи час від часу до більш ніж півмільйона учасників, себто близько четверті всього латвійського населення[28].

Зібрання громадян на День латвійського легіону

З відновленням латвійської державності пам'ятка архітектури і навколишня площа стали центральним місцем для проведення офіційних церемоній. Під час таких заходів перед підніжжям Монумента Свободи покладають квіти, що зокрема є обов'язковою частиною візитів іноземних високопосадовців. Так, 6 липня 1994 року Латвію, першу з балтійських держав, відвідав американський президент Білл Клінтон, який виступив біля пам'ятника з промовою до мешканців Риги[29]. Біля Монумента Свободи традиційно проходять і громадські зібрання. Одне із таких припадає на 16 березня — у день пам'яті ветеранів латиського добровольчого легіону Ваффен-СС, солдати якого воювали проти Радянського Союзу в роки Другої світової війни. Ставлення до бійців даного збройного формування дотепер породжує бурхливі суперечки у латвійському суспільстві[30]. Спершу дана дата святкувалась винятково емігрантами та їхніми нащадками в діаспорі, а з 1990 року традиція отримала розповсюдження і в самій Латвії, ставши навіть на короткий період (1998—2000) офіційним святом[30][31]. У 1998 захід привернув увагу зарубіжних ЗМІ і наступного року російський уряд засудив дану подію за «звеличування нацизму»[30]. Захід переріс у політичний конфлікт між латишами і російською громадою, створюючи таким чином загрозу для громадської безпеки[16][32].

Латвійський уряд вдався до низки кроків для нормалізації становища. Так, 2006 року влада не дозволила проведення маніфестацій правоцентристських організацій та встановила навколо Монумента Свободи огорожу. Як зазначала міська рада Риги, це було зроблено з метою реставрації пам'ятки[16][33]. І справді в 2006 проходили відновлювальні роботи, зокрема позолоти зірок[34]. Тим не менш, заяву відомства ряд політиків поставили під сумнів, стверджуючи, що площу навколо Монумента Свободи обгородили набагато більше, ніж це необхідно для реставраційних робіт. Критичні зауваження у сторону уряду висловлювала і латвійська преса, яка звернула увагу на недостатнє забезпечення громадської безпеки та свободи вираження поглядів[33]. 23 листопада 2006 року закон, який передбачав схвалення органів влади для проведення публічних зборів, оголосили неконституційним[35]. В наступні роки уряд залучив до охорони громадських зібрань поблизу Монумента Свободи поліцейські сили[36][37].

Коментарі[ред. | ред. код]

  1. Серед мешканців побутував анекдот, що це не Свобода, а «агент радянської турфірми» — покладання квітів до пам'ятника гарантувало безплатну поїздку до Сибіру[26].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Latvijas Vēstnesis — 1993.
  2. а б в г д е ж и к л м н п р с (латис.) «Latvijas Enciklopēdija» (I sējums) Rīga 2002 SIA «Valērija Belokoņa izdevniecība» ISBN 9984-9482-1-8
  3. а б в г д е Brīvības Piemineklis, by Jānis Siliņš, Riga: Brīvības Pieminekļa Komitejas Izdevums (The Freedom Monument Committee), 1935, retrieved on 2007-02-07
  4. а б Statue of Liberty, retrieved: 2007-02-07
  5. а б в New Materials for Conservation of Stone Monuments in Latvia Архівовано 2006-10-18 у en:Wayback Machine. by Inese Sidraba, Centre for Conservation and Restoration of Stone Materials, Institute of Silicate Materials, Riga Technical University
  6. а б Kruk, 2009, с. 10
  7. (латис.) Iecere atvērt Brīvības pieminekļa iekštelpu Tvnet.lv (LNT) 2008-02-20, retrieved on 2008-02-20
  8. (латис.) Rīga 1860—1917 Rīga 1978 Zinātne (No ISBN)
  9. http://www.vecriga.info/, retrieved on 2007-05-30
  10. (латис.) Map at rigatourism.com Архівовано 2007-06-23 у en:Wayback Machine., retrieved on 2007-06-03
  11. а б (латис.) Enciklopēdija «Rīga» Rīga 1988 Galvenā enciklopēdiju redakcija (No ISBN)
  12. (латис.) «Laimas» pulkstenim veiks kosmētisko remontu Архівовано 2007-10-09 у en:Wayback Machine., retrieved on 2007-04-20
  13. Kenins, Laura (2012). For Fatherland, Freedom and Mother Russia. The Riga Freedom Monument as Site and Symbol of Resistance in Soviet Latvia (MA). Central European University. с. 23. 
  14. а б в г д е (латис.) Brīvības pieminekli uzspridzināt, Pēteri I vietā … Архівовано 2007-08-22 у en:Wayback Machine. Apollo.lv (Latvijas Avīze) 2006-05-05, retrieved on 2007-02-17
  15. а б в Environmental Influences on Cultural Heritage of Latvia Архівовано 2006-10-17 у en:Wayback Machine. by G. Mezinskis, L. Krage & M. Dzenis, Faculty of Materials Science and Applied Chemistry, Riga Technical University
  16. а б в (латис.) Brīvības pieminekļa atjaunošanas darbus sāks pirmdien Delfi.lv (Leta) 2006-03-10, retrieved on 2007-05-11
  17. (латис.) Apzeltī bez garantijas Vietas.lv (Neatkarīga) 2006-04-20, retrieved on 2007-05-11
  18. Kas noticis ar Brīvības pieminekļa Lāčplēsi? (Latvian). tvnet. 11 June 2016. Архів оригіналу за 3 December 2016. Процитовано 3 December 2016. 
  19. а б (латис.) Bruņoto spēku seja Архівовано 2007-09-30 у en:Wayback Machine. Dialogi.lv 2004-11-17, retrieved: 2007-03-09
  20. а б в (латис.) Brīvības simbola sargs staburags.lv 2004-11-15, retrieved: 2007-03-09
  21. а б в г (латис.) Dienests kā atbildīgs un interesants darbs bdaugava.lv 2006-11-16, retrieved: 2007-03-09
  22. DELFI (2003-06-13). Караул особого назначения. DELFI (ru). Процитовано 2018-06-01. 
  23. (латис.) Godasardze pie Brīvības pieminekļa veiks ceremoniālu patrulēšanu apollo.lv (BBI) 2004-09-20, retrieved 2007-03-09
  24. rigacase.com. Архів оригіналу за 2007-06-03. Процитовано 2007-06-07. 
  25. George Bush: NATO will defend freedom worldwide Архівовано 2007-09-30 у en:Wayback Machine. Regnum News Agency, 2006-11-29, retrieved: 2007-02-07
  26. Steven Kiersons. Bear-Slayers - Latvian Myth, Memory, and the World Wars. — Lulu Publishers, 2008. — С. 54. — ISBN 9781257756452.
  27. (латис.) «Helsinki — 86» rīkotās akcijas 1987. gadā Архівовано 2007-02-07 у en:Wayback Machine., retrieved: 2007-03-19
  28. (латис.) Lūzums. No milicijas līdz policijai by Jānis Vahers, Ilona Bērziņa Nordik, 2006 ISBN 9984-792-16-1 Archived copy. Архів оригіналу за 2007-12-04. Процитовано 2007-03-21. 
  29. Daunis Auers. Latvia and the USA: from captive nation to strategic partner // University of Latvia Academic Press. — 2008. — С. 88, 169-170. — ISSN 9984450171.
  30. а б в (латис.) 16. marts Latviešu leģiona vēstures kontekstā by Antonijs Zunda, professor of Latvian University Архівовано 2007-03-17 у en:Wayback Machine., retrieved on 2006-03-16
  31. (латис.) Law «On holidays and remembrance days» with amendments, retrieved: 2007-05-10
  32. (латис.) Provokācija pie Brīvības pieminekļa Архівовано 2007-03-17 у en:Wayback Machine. Archived press coverage regarding 2005-03-16 (Neatkarīgā; Diena; Latvijas Avīze), retrieved on 2007-05-10
  33. а б (латис.) Latvijas jaunāko laiku vēsturē ierakstīta jauna 16. marta lappuse Архівовано 2007-07-16 у en:Wayback Machine. Archived press coverage regarding 2006-03-16 (Neatkarīgā; Diena; Latvijas Vēstnesis; Latvijas Avīze; Nedēļa), retrieved on 2007-03-17
  34. (латис.) Brīvības pieminekļa koka mētelītis Politika.lv 2006-03-14, retrieved 2007-03-18
  35. (латис.) Decree of Constitutional court Архівовано 2007-09-30 у en:Wayback Machine., retrieved on 2007-06-04
  36. (латис.) Policija Rīgas centrā gatavojas 16.marta pasākumiem Delfi.lv 2007-03-16, retrieved: 2007-03-19
  37. (латис.) Leģionāru piemiņas pasākums noritējis bez starpgadījumiem Delfi.lv 2008-03-16, retrieved: 2008-03-16

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg Latvia's Statue of Liberty.