Монумент апельсину
Монумент апельсину | |
---|---|
46°29′28″ пн. ш. 30°44′00″ сх. д. / 46.49133306° пн. ш. 30.73360500° сх. д.Координати: 46°29′28″ пн. ш. 30°44′00″ сх. д. / 46.49133306° пн. ш. 30.73360500° сх. д. | |
Тип | пам'ятник |
Країна | |
Розташування | Одеса, бульвар Жванецького |
Автор проекту | Валерій Балух |
Архітектор | Володимир Глазирін |
Скульптор | Олександр Токарев |
Матеріал | бронза |
Встановлено | 2 вересня 2004[1] |
Монумент апельсину у Вікісховищі? |
![]() |
Ця стаття є частиною серії статей про історію міста Одеса |
— |
---|
Інші статті
|
![]() ![]() |
Монуме́нт апельси́ну або Монумент апельсину, що врятував Одесу — сучасний арт-об'єкт міста Одеси, що відсилає до призабутих і анекдотичних подій в історії міста.
Зміст
Історія[ред. | ред. код]
Неприємні події і дипломатія[ред. | ред. код]

Після всходу на престол імператор Павло I, що мав важкі стосунки з матір'ю (Катериною ІІ) почав закривати або ліквідовувати її проекти. Серед ліквідованих опинились грандіозний палац померлої імператриці в місцевості Пела і проект побудови порту і міста Одеси.
Будівельну експедицію в місті ліквідували, адмірала де Рібаса викликали в Петербург, відірвавши від справ, а перший містобудівничий Одеси Франц де Воллан (1752–1818) втратив посаду. На щастя, в місті залишились члени магістрату, що не втратили ініціативи і вдалися до дипломатичних заходів.
Врятоване місто[ред. | ред. код]
Магістрат зібрався на нараду 9 січня 1800 р. і зголосився надіслати царю посланця з клопотаннями і великим «подарунком».
Дочекавшись прибуття в місто вантажу з помаранчами, магістрат сплатив його вартість і, відібравши найкращі 3.000, відіслав імператору з запевненням в вірності і з проханням надати кредит на добудову порту. Адже від нього залежав добробут міста і його розвиток.
Дипломатичний хід удався. І імператор скасував свої ж заборони і надав магістрату і кредит у 250.000 рублів, і права на розбудову порту і міста на майбутні 14 років. Так Одесу врятували помаранчі.
Ідея монумента[ред. | ред. код]
Ідея незвичного монумента почала обговорюватися в місцевій пресі навесні 2004 р. Вона перейшла в реалізацію за фінансової підтримки і тиску Одеської митниці та добродійних внесків. Проект монументу належав архітектору Володимиру Глазиріну, скульптору — Олександру Токареву. Автор ідеї — Валерій Балух.
Але несподівана ідея і її втілення зробили і монумент, і місто веселішими, додали гумору і дотепності.
Вигляд монумента[ред. | ред. код]

Це помаранч з відрізаною частиною — сектором, де розмістили фігуру імператора Павла, що розглядає привезений з Одеси фрукт. Поряд візок з конями. На верхівці монумента — моделі первісних архітектурних споруд міста, що уславили його — театр Тома до Томона, колонада Воронцовського палацу, Спасо-Преображенський собор.
Монумент створено в місті Київ і використано одну тону бронзи. За офіційними звітами вартість скульптури — 20.000 доларів, а будівельних робіт — 160.000.
Первісно монумент встановили на перетині вулиць Пушкінської та Ланжеронівської. Але за вказівками експертів новітній за ідеєю та виконанням монумент псував історичну частину Одеси. До думки приєднався і архітектор Володимир Глазирін. Монумент перенесли на нове місце — на бульвар Жванецького. Він стоїть на бруківці і облямований стовпчиками.
Монумент хабарю[ред. | ред. код]
Монумент по різному оцінюють мешканці міста. Сталася ситуація, відома ще по Москві. Коли там закінчили у 1912 р. будівництво мармурового Музею красних мистецтв (тепер Музей образотворчих мистецтв імені Пушкіна), супротивники споруди облаяли її мармуровим ящиком для гіпсових скульптур. Бо музей мав дуже бідну збірку в коштовних мармурових шатах. Але музей встояв, а його колектив планує у 2012 році відсвяткувати 100-річний ювілей.
Супротивники монументу апельсину, що врятував Одесу, вживають назву — Монумент хабарю…
Примітки[ред. | ред. код]
Джерела[ред. | ред. код]
- «Глобус Одессы» (рос.)
- Скальковский А.А. Первое тридцатилетие истории города Одессы 1793–1823. — Одесса: Городская типография, 1837 (рос).
- Смольянинов К.Н. История Одессы. Исторический очерк. — 1853. — Одесса: Optimum, 2007.