Станіслав Монюшко

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Монюшко Станіслав)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Станіслав Монюшко
пол. Stanisław Moniuszko
Stanisłaŭ Maniuška. Станіслаў Манюшка (T. Maleszewski, 1865).jpg
Народився 5 травня 1819(1819-05-05)[1][2][…]
Убель, Ігуменський повіт, Мінська губернія, Російська імперія[1]
Помер 4 червня 1872(1872-06-04)[4][2][…] (53 роки)
Варшава, Російська імперія[5][1]
·гострий інфаркт міокарда
Поховання Повонзківський цвинтар
Громадянство
(підданство)
Flag of the Russian Empire (black-yellow-white).svg Російська імперія
Діяльність композитор, диригент, музикознавець, музичний педагог, викладач університету
Alma mater Мінська чоловіча гімназіяd
Вчителі Carl Friedrich Rungenhagend і August Freyerd
Відомі учні Кюї Цезар Антонович[6][7]
Знання мов польська[2]
Заклад Музичний університет Фридерика Шопена
Жанр опера
Magnum opus Галька
Батько Q82768635?
Мати Q81059951?
Діти Jan Czesław Moniuszkod
Автограф Moniuszko signature 1.jpg
IMDb nm0598152

Стані́слав Моню́шко (пол. Stanisław Moniuszko, лит. Stanislovas Moniuška, біл. Станіслаў Манюшка; 5 травня 1819, Убель під Мінськом — 4 червня 1872, Варшава) — польсько-білоруський композитор; автор пісень, оперет, балетів, опер; творець польської національної опери.

Біографія[ред. | ред. код]

Родом з фільварка Убель (Червенський район, Білорусь). Музиці вчився спочатку в матері. У сім'ї Монюшків культивувалися патріотичні й культурні цінності (родина належала до збіднілої шляхти), що вплинуло на формування естетичного та громадського світогляду майбутнього композитора[8]. 1827 року сім'я Монюшків переїхала до Варшави, де восьмирічний Станіслав розпочинає своє навчання в Августа Фреєра (учня Юзефа Ельснера) у класі гри на фортепіано та органі. Згодом, у 1830 році сім'я переїхала до Мінська. Тут Монюшко навчався в гімназії, де практикував композицію під керівництвом Д. Стефановича. В 18371840 роках навчається в Берліні у Ф. Рунгенгаґена (композиція, хорове диригування).

1838 року вийшли «Три пісні» на слова Адама Міцкевича. У 1839 із музикою Монюшка у Львові була поставлена п'єса «Ночівля в Апенінах» Александра Фредра. Того ж року у Вільні диригує своєю месою. До раннього творчого періоду належать також два струнні квартети.

В 18401858 жив у Вільні. Служив у Костелі Св. Іоанна, давав уроки фортепіано й композиції (серед учнів — Ц. Кюї). До цього періоду відноситься його найвідоміший твір — опера «Галька», уперше в концертному виконанні у Вільні (1848); постановка (1854). У новій редакції в 4 актах поставлена у Варшаві (1858). До вільнюського творчого періоду також належать більшість пісень композитора, які стали вагомими для польської музичної культури того часу, оскільки до нього основним репертуаром як професійних польських співаків так і любителів були арії й пісні французьких та італійських композиторів (пісні Кароля Курпінського, Юзефа Ельснера, Марії Шимановської та ін. ще не могли їх витіснити).

З 1850 диригував у віленському міському театрі на оперних спектаклях. З 1858 року живе у Варшаві (рік постановки другої, 4-актної, редакції «Гальки»), диригент Великого театру (пол. Teatr Wielki), в 18641874 професор Музичного інституту. Монюшко неодноразово диригував своїми творами в Петербурзі, підтримував дружні зв'язки з російськими музикантами (присвятив А. С. Даргомижському фантастичну увертюру «Казка», 1848). В 1856 А. Н. Сєров в рецензії на авторський концерт Монюшка в Петербурзі відзначив мелодичну свіжість, прозору оркестровку та оригінальність музики.

Творчість[ред. | ред. код]

Першим виданим твором Монюшка є «Три пісні» на слова Адама Міцкевича (1838). З 1842 писав пісні (усього близько 400), видані у збірниках «Домашні піснярі» (збірник 1-6, 1844—1859; посмертно збірники 7-12 видав польський фольклорист, музикознавець і філолог Ян Карлович). Пісні Монюшка заклали основи польської національної вокальної музики. Головна заслуга композитора — створення національної опери.

Творам Монюшка притаманні мелодійність, ліризм, опора на національний пісенний і танцювальний фольклор, доступність музичної мови, а в музично-сценічних творах — майстерність у створенні індивідуальних характеристик (особливо комічних), у побудові масових, ансамблевих і сольних сцен. Глибоко проникнувши в народно-пісенну культуру, Монюшко створював оригінальні мелодії, багато з яких стали вважатися народними.

Головні риси композиторського таланту Монюшка яскраво втілені в опері «Галька», яка показує соціальні конфлікти й має демократичне спрямування. Патріотичні та демократичні погляди знайшли вираження також у 12 «домашніх пісенниках», опері «Страшний двір» («Зачарований замок»), забороненій царськими властями після кількох спектаклів 1865 року, опері «Парія» (1869) та ін. Монюшко був знайомий з Берджихом Сметаною, який поставив «Гальку» в Празі (1868), Ференцом Лістом, який видав полонези Монюшка, та ін.

Монюшко і Білорусь[ред. | ред. код]

Створення перших водевілів, музичних комедій і комічних опер Монюшка пов'язано з Білоруссю. У 1834 мінськими аматорами поставлений один з перших його музичних творів «Канторскія служачыя»; 1841 року в Гродно, 1843 — у Мінську поставлені одноактні комедії «Лотерея» (лібрето Корвін-Мілевського). На лібрето В.Дуніна-Марцінкевіча композитором написані «Рекрутський набір» (за К. Кіжижановським; поставлена в 1841 у Мінську), «Боротьба музикантів», «Чудова вода» (спектакль у Мінську ставивили 21 раз), «Іділія» («Сялянка», з К. Кжижановським; поставлена в 1852 у Мінську; у 1853—1855 ставилася в Бабруйську, Слуцьку, Нясьвіжи, Глуську та ін.). Прем'єра комічної опери «Іділія» відбулася 9 лютого 1852 у Мінському міському театрі.

Завдяки використанню в лібрето білоруської мови (разом з польською) й опорі на білоруський фольклор, ця подія стала значною віхою в історії білоруської музичної культури. Вперше з білоруської театральної сцени звучали національні мелодії, примовляння і приказки, що було не просто творчою сміливістю автора в умовах зневаги до білоруської культури часів Миколи І, але й свідченням творчої, ідейної та громадської позиції композитора. Проте погляди С. Монюшка наражалися на критику навіть з боку друзів. Так, наприклад, У. Сиракомля, який схвалював Дуніна-Марцінкевіча за те, що він «першим наважився створити великий твір нашою народною мовою», вважав твори Монюшка «занадто гострими», а відомий варшавський музичний критик Ю. Сікорський неодноразово дорікав Монюшкові за соціально загострені сюжети, які надавали музиці «небажаного характеру».

Світогляд Монюшка сформувався вже в юнацькі роки, що пройшли в Білорусі. З малих років майбутній композитор відчув багатство і привабливість білоруського фольклору, особливо пісенного. Тому білоруський колорит яскраво прослідковується в його творах, особливо ранніх. У передмові до 1-го випуску «Хатняга сьпеўніка» (1844) Монюшко повідомляв, що помістив у ньому

пісеньки сіл розташованих при Німані... у цих поетичних творах найяскравіше проявився національний характер і місцевий колорит [...], а те, що є у ній народного, національного, місцевого, що з'являється відголоском наших дитячих спогадів, ніколи не перестає подобатися жителям тієї землі, на якій вони народилися й виросли

Пізніше С. Монюшко щедро черпав з криниці білоруської народної творчості. Так, в опері «Сплавник лісу» («Плытагоны», 1858) Р. Ширма відзначив

таке багатство пісенних і танцювальних народних інтонацій, що часом створюється враження присутності десь під Луцьком або Мінськом на народному святі

Пам'ять[ред. | ред. код]

  • Похований на Повонзківському цвинтарі. У Мінську на будинку гімназії, у якій навчався Станіслав Монюшко, встановлена премеморіальна таблиця.
  • У Вільнюсі на вул. Німецькій (Вокечю) на будинку, у якому мешкав композитор, встановлена пам'ятна таблиця.
  • Ім'я Монюшка носить вулиця на Жверинасі.
  • Ім'я Станіслава Монюшка носить вулиця у Харкові.[9]
  • У сквері біля костелу Св. Катерини 1922 року установлений пам'ятник композиторові (погруддя скульптора Болеслава Балзукевича на постаменті, що залишився від пам'ятника О. Пушкіну після евакуації погруддя російського поета з Вільни в 1915).
  • Ім'ям творця польської національної опери Станіслава Монюшка колись називалася коротенька вуличка, що сполучала сучасні вулиці Шопена та Богдана Лепкого у Львові.[10]

Спадщина[ред. | ред. код]

Погруддя С.Монюшкові авторства Геннадія Єршова. Музична Академія ім. С.Монюшко у Гданьску
Пам'ятник С. Монюшкові в Ченстохові
Пам'ятник С. Монюшкові у Вільнюсі
Пам'ятник С. Монюшкові в Лодзі
Пам'ятник С. Монюшкові в Катовіцах

Опери[ред. | ред. код]

  • Ідеал (Ideal, 1841),
  • Карманьйола (Karmaniol, 1840),
  • Жовтий чепець (Zolta szlafmyca, коло 1842),
  • Чудова вода (Woda cudowna, 1840-і роки),
  • Сільська ідилія (Sielanka, 1843: виконана 1852),
  • Галька (1-а редакція, 1848, Вільнюс; 2-а редакція, 1858, Варшава),
  • Бетлі (комічна опера, 1852),
  • Сплавник лісу (Flis, комічна опера, 1858),
  • Графиня (Hrabina, комічна опера, 1860),
  • Чесне слово (Verbum nobile, 1861),
  • Зачарований замок (Страшний двір; Straszny dwor, 1865),
  • Парія (Paria, 1869);

Оперети[ред. | ред. код]

  • Лотерея (Loteria, 1843, Мінск; 1846, Варшава),
  • Рекрутський набір (Pobor rekrutow, 1842),
  • Боротьба музикантів (Walka muzykow, 1840-е роки),
  • Явнута, або Цигани (1-а редакція під назвою Цигани — Cyganie, 1850, поставлена 1852, Вільнюс; 2-а редакція під назвою Явнута, 1860, Варшава),
  • Беата (мелодрама, 1872, Варшава);

Балети[ред. | ред. код]

  • «Монте Крісто» (1866),
  • «На постої» (Na kwaterunku, 1868),
  • «Вибрики сатани» (Figle szatana, 1870):
  • балетна музика до опер О. Николаі «Віндзорскі проказницы» і Д. Обера «Бронзовий кінь»;

Кантати[ред. | ред. код]

  • «Мільда» (Milda, 1848, слова Ю. І. Крашевського)
  • «Нійола» (Nijoła, 1852, слова Ю. І. Крашевського)
  • «Круміне» (1852, слова Ю. І. Крашевського)
  • «Примари» (Widma, 1859, слова А. Міцкевича)
  • «Кримські сонети» (Sonety krymskie, 1867, слова А. Міцкевича)

Духовна музика[ред. | ред. код]

  • «Остробрамські літанії» (Litanie Ostrobramskie)
  • 6 мес, зокрема «Петровінська»

для оркестру[ред. | ред. код]

увертюри:

  • «Казка» (Зимова казка; Bajka, Conte d'hiver, 1848),
  • «Каін, або Смерть Авеля» (1856),
  • «Воєнна увертюра, або Коханка гетьмана» (Uwertura wojenna albo Kochanka hetmanska, 1857), *"Концертний полонез" (Polonez koncertowy);

камерно-інструментальна музика[ред. | ред. код]

  • 2 струнних квартети (до 1840);

для фортеп'яно (близько 50 п'єс) — * «Безделушки» (Fraszki, 2 зошити п'єс, 1843),

  • 6 полонезів, вальси, мазурки;

для органа-

  • «Пісні нашого костелу» (Piesni naszego kosciola),

для голосу з фортеп'яно[ред. | ред. код]

  • більше 400 пісень;
  • хори, вокальні ансамблі;
Пісні перекладені українською
  • Мазурка (Mazurek) — сл. К.Бродзінського, укр. текст — Г. Швидків[11]
  • Мандрівна пташтка (Wędrowna ptaszyna) — сл. Я. Чечота, укр. текст Т. Перенчук[11]
  • Вечір (Pieśń wieczorna) — сл. В. Сирокомлі, укр. текст Бориса Тена[11]
  • Золота рибка (Złota rybka) — сл. Я. Захар'ясевича, укр. текст А. Манговського[11]
  • Персик (Morel) — сл. А. Чодзко, укр. текст М. Тарчинської[11]
  • Прялка (Prząśniczka) — сл. Я. Чечота, укр. текст А. Магновського[11]

музика до спектаклів драматичного театру[ред. | ред. код]

до водевілів:

  • А. Фредро «Ночівля в Апенінах» (1839),
  • «Новий Дон Кіхот, або Сто безумств» (1842, поставлений 1923),

до постановок

  • «Гамлета» і «Венеціанського купця» Шекспіра,
  • «Розбійників» Шиллера, «Карпатських горців» Коженевського,
  • «Ліллі Венеди» Ю. Словацького.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Г. Риман Монюшко // Музыкальный словарь: Перевод с 5-го немецкого издания / под ред. Ю. Д. ЭнгельМосква: Музыкальное издательство П. И. Юргенсона, 1901. — Т. 2. — С. 870.
  2. а б в Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. а б SNAC — 2010.
  4. Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118784552 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  5. Монюшко Станислав // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  6. Э. Кюи // Музыкальный словарь: Перевод с 5-го немецкого издания / под ред. Ю. Д. ЭнгельМосква: Музыкальное издательство П. И. Юргенсона, 1901. — Т. 2. — С. 714–716.
  7. Кюи, Цезарь Антонович // Энциклопедический словарьСПб: Брокгауз — Ефрон, 1896. — Т. XVII. — С. 164.
  8. Музыкальная энциклопедия. М. 1976.
  9. Улицы и площади Харькова. 
  10. Гальчинський В.Нетуристичний Львів: будинок Лема, стара Браєрівка, вулиця без будинків та палац-лікарня
  11. а б в г д е Галина Швидків. Вокальні твори С. Монюшка та Ф. Шопена в класі постановки голосу. Навчально-методичне видання. — Рівне: О. Зень, 2016 — 96 с.

Посилання[ред. | ред. код]