Моніка Вітті

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Моніка Вітті
італ. Monica Vitti
Моніка Вітті у 1970 році
Моніка Вітті у 1970 році
Ім'я при народженні Марія Луїза Чечареллі
Maria Louisa Ceciarelli
Народилася 3 листопада 1931(1931-11-03) (88 років)
Рим, Італія
Громадянство Flag of Italy.svg Італія
Діяльність комік, сценаристка, кінорежисер, акторка театру, кіноакторка
Alma mater Національна академія драматичних мистецтв ім. Сільвіо Д'Аміко[d]
Роки діяльності 19541994
Чоловік Роберто Руссо (з 1995 року)
IMDb nm0900143
Нагороди та премії
Великий офіцер Ордена За заслуги перед Італійською Республікою
Кавалер ордена Почесного легіону

Commons-logo.svg Моніка Вітті у Вікісховищі?

Моніка Вітті (італ. Monica Vitti; справжнє ім'я Марія Луїза Чечареллі (італ. Maria Louisa Ceciarelli); нар. 3 листопада 1931) — видатна італійська акторка театру і кіно. 5 разів удостоєна премії «Давид ді Донателло» за найкращу головну жіночу роль (більше за всю історію лише у Софі Лорен), 12-разова лауреатка премії «Золотий глобус», тричі здобула «Срібну стрічку» та має інші нагороди.

Біографія[ред. | ред. код]

Моніка Вітті народилася під ім'ям Марія Луїза Чечареллі в Римі. Мати родом з Болоньї, а батько з Рима, у дитинстві 8 років майбутня акторка прожила в Мессіні. За словами Моніки, в дитинстві батьки більше піклувалися про її старших братів і майже не приділяли їй уваги.

Свою пристрасть до театру вона вперше проявила під час Другої світової війни. Перші її ролі — гра з ляльками, заради розваги своїх братів, з метою відволікти їх від негараздів спричинених війною. У віці чотирнадцяти років дебютувала на сцені у виставі «Противник», де зіграла матір 45 років, яка втратила сина у війні.

За все життя в акторки були три тривалі й важливі любовні пригоди: перша з режисером Мікеланджело Антоніоні, потім з кінематографістом Карло Ді Пальма (з яким також брала участь у спільних кінозйомках у середині 1970-х років) і остання — з режисером Роберто Руссо, за якого вийшла заміж 28 вересня 2000 року, після 27 років знайомства.

Кар'єра[ред. | ред. код]

Початок кінокар'єри[ред. | ред. код]

Закінчивши школу, Марія вирушила підкорювати Національну академію драматичного мистецтва. Перша спроба виявилася невдалою. Викладачі заявили, що в неї слабкі голосові зв'язки й відправили додому. Наступного дня Вітті пішла до лікарні, де благала лікаря видати їй довідку про те, що з її голосовими зв'язками все гаразд. Вражений доктор написав, що вона цілком здорова. І Марію прийняли в академію.

Під час навчання Марія взяла собі псевдонім «Моніка Вітті». «Вітті» з'явилося з прізвища матері — Аделіни Віттільї. Вечорами вона виступала в театрі імені Гольдоні, а вдень ходила по кіностудіях, намагаючись отримати роль. Серед перших її ролей стали п'єси Брехта й Іонеско. Знайомі агенти казали їй, що з такими даними вона ніколи не стане відомою акторкою. Але Моніці все ж дали епізодичну роль у фільмі «Сміятися! Сміятися! Сміятися!» (1954) — яка була її дебютом у кіно. Наступні п'ять років знімалася у випадкових, прохідних ролях.

У 1956 році дебютувала в ролі Офелії в трагедії «Гамлет» у театрі «Олімпіко», під керівництвом режисерів Ріккардо Баккеллі й Енцо Ферр'єрі.

Перший успіх[ред. | ред. код]

Моніка Вітті й Теренс Стемп у 1965 році

Після незначних ролей у деяких комедійних фільмах Моніку помітив режисер Мікеланджело Антоніоні. З ним у акторки виникли сентиментальні стосунки, що перепліталися з мистецькою діяльністю, які зробили Моніку «музою» Антоніоні. Режисер зняв Вітті у своїх відомих фільмах, вона стала зіркою: «Пригода» (1960), «Ніч» (1961), «Затемнення» (1961) і «Червона пустеля» (1964). До акторки прийшла світова слава, особа Вітті стала емблемою епохи середини 1960-х років.

Дубляж[ред. | ред. код]

Моніка Вітті працювала над дублюванням фільмів, її голосом розмовляли: персонаж Аскенца у фільмі П'єра Паоло Пазоліні «Аккатоне», акторка Роззана Рорі у комедії «Зловмисники, як завжди, залишилися невідомими» Маріо Монічеллі і Доріан Грей у драмі «Крик» Мікеланджело Антоніоні. Крім того, її голосом говорив персонаж Даліла у фільмі «Дивись, хто говорить знову» (1993) замість Дайан Кітон в оригінальній версії.

Комедійна акторка[ред. | ред. код]

Моніка Вітті проявила себе як комедійна акторка в стрічці Маріо Монічеллі «Дівчина з пістолетом» (1968), де вона зіграла сицилійську дівчину, яка вирішила помститися своїм кривдникам, що збезчестили її.

У травні 1968 року Моніку призначили головою журі на 21-му Каннському кінофестивалі. Через травневі заворушення у Франції фестиваль був закритий, жоден фільм не нагороджено. Моніка Вітті пішла у відставку зі свого поста разом з Луї Малем, Романом Поланським та Теренсом Янгом.

Після того як Моніка показала свій блискучий талант у фільмах «Драма ревнощів: Всі деталі в хроніці» (1970) Етторе Сколи і «Тоска» (1973) Луїджі Маньї, протягом 1970-х років вона стала зіркою численних фільмів у жанрі «комедії по-італійські» (знімаючись з відомим актором Альберто Сорді, який зробив великий внесок у розвиток цього жанру). Водночас її помітили поза межами Італії — багато відомих режисерів запрошували Моніку на зйомки. Вона знімалась у картинах Міклоша Янчо — драма «Пацифістка» (1971), Луїса Бунюеля в комедії «Привид свободи» (1974) та Андре Каятта у фільмі «В інтересах держави» (1978). У 1974 році вона також виступала з Раффаеллою Каррою і Міною в різних телепередачах, наприклад, у «Milleluci», де співала. Через чотири роки по тому читала на телебаченні комедію Едуардо Де Філіппо «Циліндр».

У 1980-х роках акторка й далі поєднувала ролі в кіно з театральною роботою, де грала в таких виставах, як «Непарна пара» (1987) і «Головна сторінка» (1988). 1980 року Вітті зіграла у фільмі «Таємниця Обервальда» Мікеланджело Антоніоні. У цей період знімалася у режисера Роберто Руссо — у фільмі «Флірт» (за який отримала нагороду Берлінського фестивалю) і у картині «Франческа і я» (1986). У червні 1984 року брала участь в почесній варті на похоронах секретаря Італійської комуністичної партії Енріко Берлінгуера разом с такими персонами італійського кіно, як Федеріко Фелліні і Марчелло Мастроянні. У 1988 році престижна французька газета «Le Monde» зробила велику помилку, опублікувавши на першій сторінці новину про смерть Моніки Вітті, яка настала "в результаті самогубства з барбітуратами". Потім акторка з почуттям гумору заперечувала цю новину. У тому ж році вона знялася з Ораціо Орландо у відеокліпі до пісні «Ma chi è quello lì» Міни Мадзіні.

У деяких фільмах у ролі дублера Моніки Вітті виступала Фіорелла Манноя.

Режисер[ред. | ред. код]

У 1990 році Моніка Вітті дебютувала як режисер у фільмі «Таємний скандал», до якого написала сценарій і зіграла головну роль. У 1992 році знімалася в телесеріалі «А ти мене любиш?» разом з Джонні Дореллі, в якому вона грала роль соціального працівника. У сезоні 19931994 років брала участь у передачі «Domenica In» на телеканалі Rai 1. 1995 року на Венеціанському кінофестивалі здобула «Золотого лева» за внесок у кінематограф.

Останні роки[ред. | ред. код]

Моніка Вітті у 2007 році.

15 червня 2000 року Моніка взяла участь в урочистостях з нагоди 80-річчя Альберто Сорді. 24 червня того ж року, разом з іншими колегами, взяла участь в урочистостях у студії «Чінечітта» з нагоди нагородження сценаристки Сузо Чеккі д'Аміко премією «Золотий глобус». У грудні 2000 року в Соборі Святого Петра у Ватикані разом з іншими відомими акторами брала участь у святкуванні Великого Ювілею — свята милосердя й прощення гріхів Божих. У квітні 2001 року брала участь в урочистостях, присвячених володарям премії «Давид ді Донателло», що відбувались у Квіринальському палаці. У тому ж місяці разом зі своїм чоловіком Роберто Руссо брала участь у з'їзді лівоцентристської коаліції Романо Проді «Оливкове дерево».

У березні 2002 року Моніка востаннє дала інтерв'ю і з'явилася на публіці на показі вистави «Нотр-Дам де Парі». Фотографи з різних видань зробили останню серію знімків Моніки на вулицях Рима, потім у Сабаудії і в компанії з її чоловіком. У зв'язку зі станом здоров'я Моніка вийшла на пенсію. У новинах 6 листопада 2003 року повідомлялося про госпіталізацію акторки з приводу перелому стегнової кістки.

13 лютого 2011 року на заході «Якщо не зараз, то коли?» акторка Анджела Фінокк'яро хотіла віддати данину поваги Вітті, цитуючи заяву зі старого інтерв'ю на відкритті своїй промові: «Жінки завжди дивували мене, жінки сильні і мають надію в своїх серцях і майбутньому». Багато газет помилково повідомили, що заява була складена самою Монікою спеціально для цієї події.

У жовтні 2011 року на шостому Римському міжнародному кінофестивалі було представлено біографічну книгу «La dolce Vitti» («Солодка Вітті»), випущену студією «Чінечітта», яку присвячено Моніці Вітті. Того ж дня на фестивалі були показані фільми акторки «Драма ревнощів: Всі деталі в хроніці» і «Таємний скандал».

Останніми роками Моніка Вітті веде замкнутий спосіб життя через важку хворобу. В даний час акторка живе в своєму римському будинку. Останнім часом, чоловік Роберто Руссо порушив мовчання, спростувавши неправдиві чутки, які ходили про передбачувану госпіталізацію акторки в клініку в Швейцарії, і підтвердивши, що на даний момент Моніка Вітті живе в будинку в Римі, де вона завжди жила, дбала про свого чоловіка і піклувальника.

Фільмографія[ред. | ред. код]

Підпис і автограф Моніки Вітті на тротуарі в Палаці фестивалів у Каннах.

Кіно[ред. | ред. код]

Телепередачі[ред. | ред. код]

Галерея[ред. | ред. код]

Нагороди і номінації[ред. | ред. код]

Arancia d'oro
Рік Титул Результат
1965 Arancia d'oro alla miglior attrice Перемога
Cariddi d'oro
Рік Титул Результат
1990 Cariddi alla carriera Перемога
Давид ді Донателло
Рік Титул Фільм Результат
1963 Давид ді Донателло Чотири істини Перемога
1969 Давид ді Донателло Дівчина з пістолетом Перемога
1971 Давид ді Донателло Ніні Тірабушо: жінка, яка вигадала рух Перемога
1974 Давид ді Донателло Зоряний пил Перемога
1976 Давид ді Донателло Качка під апельсиновим соусом Перемога
1979 Давид ді Донателло Кохані мої Перемога
1981 Давид ді Донателло Перемога
1984 Давид ді Донателло Перемога
1983 Давид ді Донателло Флірт Номінація
1989 Давид ді Донателло Перемога
1990 Давид ді Донателло Таємний скандал Номінація
Срібна стрічка
Рік Титул Фільм Результат
1961 Срібна стрічка Пригода Номінація
1962 Срібна стрічка Ніч Перемога
1963 Срібна стрічка Затемнення Номінація
1965 Срібна стрічка Вища невірність Номінація
1967 Срібна стрічка Феї Номінація
1968 Срібна стрічка Я одружився на тобі заради забави Номінація
1969 Срібна стрічка Дівчина з пістолетом Перемога
1971 Срібна стрічка Ніні Тірабушо: жінка, яка вигадала рух і Драма ревнощів: Всі деталі в хроніці Номінація
1974 Срібна стрічка Тереза - злодійка Номінація
1976 Срібна стрічка Качка під апельсиновим соусом Перемога
1977 Срібна стрічка Інша половина неба Номінація
1984 Срібна стрічка Флірт Номінація
Золотий глобус
Рік Фільм Титул Результат
1961 Пригода Золотий глобус Перемога
1968 Я одружився на тобі заради забави Золотий глобус Перемога
1969 Дівчина з пістолетом Золотий глобус Перемога
1970 Драма ревнощів: Всі деталі в хроніці Золотий глобус Перемога
1971 Суперсвідок Золотий глобус Перемога
1973 Тоска Золотий глобус Перемога
1981 Готельний номер Золотий глобус Перемога
1984 Флірт Золотий глобус Перемога
1985 Золотий глобус Перемога
1990 Таємний скандал Золотий глобус Перемога
Золотий глобус Перемога
2000 Золотий глобус Перемога
Венеційський кінофестиваль
Рік Фільм Титул Результат
1995 Золотий лев Перемога
Міжнародний кінофестиваль у Сан-Себастьяні
Рік Фільм Титул Результат
1968 Дівчина з пістолетом Перемога
BAFTA
Рік Фільм Титул Результат
1961 Пригода Номінація

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]