Мораль в ісламі

Ця стаття про конкретні норми та правила поведінки в ісламі. Про філософію моралі та етику ісламу див. ісламська етика.

В Ісламі мораль у значенні «непрактичні рекомендації» або «конкретні норми та правила поведінки» для вчинення добрих справ (на відміну від етичної теорії) базується переважно на Корані та хадисах — центральних релігійних текстах ісламу — а також здебільшого «загальновідомих моральних чеснотах», основні положення яких «значною мірою сходяться в більшості релігій». До них належать доброта (до людей і тварин), благодійність, прощення, чесність, терпіння, справедливість, повага до батьків та старших, дотримання обіцянок та контроль над своїм гнівом, любов до Бога та тих, кого Бог любить, любов до Його посланця (Магомета) та віруючих.

«Основна мета» ісламської моралі та етики — досягти Раза-е Іляхі (араб. رَضائے اِلٰہی, досл. «згода з Богом, божественна насолода») або зробити Боже задоволення «метою життя людини», і важливість моральної поведінки в цьому відображається в п'яти віршах Корану, що закликають мусульман «заохочувати добре та утримуватись від поганого», та хадисах, які цитують Магомета, який сказав: «Я був посланий, щоб удосконалити етичну поведінку».

Термінологія

Терміни, пов'язані з праведними діями в ісламі, включають:

• Ахляк (араб. أخلاق) — це практика чесноти, моральності та належної поведінки в ісламській теології та фальсафах (філософії). Наука етики (Ільм аль-Ахляк) навчає, що завдяки практиці та свідомим зусиллям людина може перебороти свої природні схильності та первісний стан (фітра), щоб стати більш моральною й вихованою. У соціальних науках Ахляк розглядається як різновид нормативних етичних систем, відомих як «етика чесноти», яка базується на «чеснотах або моральному характері», а не «концепціях правильного (як у кантівській етиці) або блага (як в утилітаризмі)».

• Аль Адаб (араб. الﺁداب) — поняття, що визначається як «пристойність, моральність».

• Іхсан (араб. إحسان) — арабський термін, що означає «прикрасу», «досконалість» або «відмінність». В ісламі він також визначається (за Малкольмом Кларком) як етика або моральність — «буквально чеснота, включно з праведним життям», а (за Рукайєю Варіс Максуд) — як прояв внутрішньої віри людини в її вчинках і діях.

Різниця між «Ахляк» та мораллю в ісламі

За словами Хуана Е. Кампо, редактора Енциклопедії ісламу,

«Етика означає філософське осмислення моральної поведінки, тоді як мораль стосується конкретних норм або кодексів поведінки. Питання етики, таким чином, охоплюють такі теми, як природа людини та її здатність чинити добро, сутність добра і зла, мотивації моральної дії, основоположні принципи, що регулюють моральні й аморальні вчинки, визначення того, хто зобов'язаний дотримуватися морального кодексу і хто може бути від нього звільнений, а також наслідки як дотримання моральних норм, так і їх порушення. Мораль охоплює цінності та правила, що регулюють людську поведінку…»

Подібно до цього, Малкольм Кларк зазначає, що «…деякі західні етики розрізняють етику (як теорію) та мораль (як практичні настанови)…»

Священні джерела

За словами Нікхата Саттара (Nikhat Sattar), «ісламська етика відрізняється від західної концепції» тим, що ґрунтується на божественному одкровенні.

Коран

Коран, який мусульмани вважають одкровенням Бога для людства, визначає «праведність» як включення, окрім конкретних релігійних вірувань (зокрема віри в Аллаха, Судний день, пророків, ангелів тощо), таких дій: витрачання майна на родичів, сиріт, потребуючих, мандрівників, тих, хто просить, та на звільнення полонених; регулярну благодійність; виконання укладених договорів; а також твердість і терпіння в болі, випробуваннях та періоди тривоги (Коран 2:177).

Коран також зазначає, що праведні люди «активно займаються добрими справами; утримуються від сексуальних стосунків, окрім як із власними дружинами або з тими, ким володіють їхні праві руки (рабинями), ... вірно дотримуються довірених їм справ і укладених договорів» (Коран 23:3–11).

Згідно з тлумаченням Сури 17, «Аль-Ісра» («Нічна подорож»), вірші (17:22-39), написані академіком С. А. Нігосяном, є набором моральних приписів, які можна обґрунтовано класифікувати як десять числом, і написані так, щоб нагадувати Десять заповідей у Біблії. Нігосян стверджує, що це «являє собою найповніше викладення кодексу поведінки, якого повинен дотримуватися кожен мусульманин», хоча ісламські вчені не відокремили ці вірші від будь-яких інших моральних приписів у Корані, а також вони не є rрозглядається як заміна або скасування якогось іншого набору заповідей, що містяться в попередніх одкровеннях.

1. «Поклоняйтеся лише Богові» (17:22);
2. «Будьте добрими, шанобливими й смиренними до своїх батьків» (17:23–24);
3. «Не будьте ні скупими, ні марнотратними» (17:26–29);
4. «Не вдавайтеся до вбивства з милосердя зі страху перед голодом» — Бог забезпечить (17:31);
5. «Не чиніть перелюб» (17:32);
6. «Не вбивайте несправедливо» (17:33);
7. «Піклуйтеся про дітей-сиріт» (17:34);
8. «Дотримуйтеся своїх обіцянок» (17:34);
9. «Будьте чесними й справедливими у своїх взаєминах» (17:35);
10. «Не будьте зарозумілими у своїх твердженнях або переконаннях» (17:36–37).

Багато мусульманських теологів бачать «Золоте правило» неявно присутнім в деяких віршах Корану та в Хадисах. Золоте правило було узгоджено мусульманами у 1993 році як центральна безумовна етична норма в Декларації до глобальної етики.

Хадис

Хадис, «інше важливе джерело ісламської моральної мудрості», базується на повідомленнях про вчення, діяння та вислови ісламського пророка Магомета. Він є основою Сунни, яку мусульмани вважають «сукупністю норм, яких слід дотримуватися в богослужінні та в повсякденному житті», і чиї збірки містять

«розділи про чесноти, які він втілював. Серед них була повага до батьків і старших, підтримка міцних сімейних зв'язків, доброзичливість до сусідів, турбота про дітей, уникнення зловживань до слуг і рабів… вихованність, гостинність, відвідування хворих, виявлення милосердя до тварин, терплячість та щирість, правильно вітатися з людьми; питати дозволу перед тим, як увійти до будинку, одягатися скромно та уникати брехні та грубої мови»

В одному хадисі повідомляється, що Магомет сказав: «Мене було послано, щоб удосконалити етичну поведінку» (Муватта Імама Маліка). Вони стверджують, що той, хто має найкращу або найповнішу віру, «це той, хто найкраще поводиться і найдобріший до своєї родини» (Джамі аль-Тірмізі).

Повідомляється, що Магомет сказав: «Найкращі серед вас — це ті, хто має найкращі поведінку та характер» (Бухарі 8:73:56).

У відомому «Хадисі Джібріля» ангел Джібріл (Гавриїл) запитує Магомета «що таке віра?», «що таке Іслам?» та «що таке Іхсан?» (останнє визначається по-різному як досконалість або чеснота, етика, «включаючи правильне життя»). Магомет потім описує Іхсан як «Поклонятися Аллаху так, ніби ви бачите Його, і якщо ви не можете досягти цього стану відданості, то ви повинні вважати, що Він дивиться на вас».

Інші джерела

Окрім Корану та хадисів, існує низка інших джерел (не всі вони є повсюдно поширеними в ісламі):

• праці ісламських вчених та філософів;
• арабські чесноти, що передували ісламу (такі як «честь, мужність, вірність, гостинність, самовладання» тощо);
• моральні приклади, встановлені важливими ісламськими особистостями (такими як чотири праведні халіфи для мусульман-сунітів);
• праці про Аль Адаб (тобто етикет, манери);
• «філософські роздуми» школи ісламу, відомої як Мутазиліти та інші;
• «твори грецьких етиків» (які були перекладені арабською мовою);
• 99 імен Бога, які серед інших якостей/атрибутів включають імена, засновані на чеснотах — «ніжний, вдячний, справедливий, той-хто-дає, справедливий, люблячий» тощо;
• етичні цінності суфізму, «включаючи смирення та бідність».

Загальні принципи

Хоча «Хадис Джібріля» (див. вище) включає чесноту (так званий Іхсан) разом з вірою (Іман) та релігійною практикою (званою Ісламом), — цю трійцю іноді називають «трьома вимірами» або «трьома рівнями» Ісламу, — немає чіткого переліку пунктів щодо чесноти/моральності (немає Десяти заповідей), як це є для релігійної практики (П'ять стовпів — ритуальне проголошення віри, молитва, милостиня, пост та паломництво) або віри (Шість стовпів віри — в єдиність Бога, в ангелів, в пророків, в божественні писання (зокрема Тору, Євангеліє та Коран), в приречення (передвизначення), в Судний день). Крім того, розділи, що аналізують мораль/етику в творах ісламської філософії, зазвичай досить «короткі» за Олівером Ліманом.

Однак Коран чітко говорить про важливість дій мусульман для «заохочування добра та утримання від зла». Коранічні вірші 3:104, 3:110, 9:71, 9:112, 5:105, 31:17, — усі вони містять певний варіант цієї фрази. У відомому хадисі цитуються слова ісламського пророка Магомета:

• «Хто з вас побачить зло, той повинен змінити його рукою. Якщо він не може цього зробити, то язиком. А якщо він не здатний цього зробити, то своїм серцем, і це найслабша форма віри».

Мутазиліти та шиїтські імами цитують інші традиції, ніж цей сунітський хадис, але всі погоджуються щодо Корану та «існування обов'язку» наказувати добро та забороняти зло.

Щодо основи ісламської моралі/етики тощо (фактично основи сенсу життя), принаймні кілька джерел проголосили її «Божою насолодою» або «поклонінням [Богу]».

Ісламські вторинні джерела та пізніші ісламські наукові праці містять детальні обговорення та детальні інструкції щодо моральних питань. Однак у популярних працях, присвячених ісламу, пропонуються деякі загальні принципи моралі. Часто наголошується на вченнях, що закликають до поблажливості, універсальності та ввічливості. На веб-сайті «Релігія ісламу» стверджується, що все, що є добрим і корисним для людства, є морально добрим, і навпаки. Згідно з ісламським шаріатом, від мусульманина очікуються добра поведінка, оскільки невихованість призводить до пороків. Повідомляється, що Магомет сказав: «Неможливо, щоб ти потурав докорам та лайкам і залишався праведним одночасно».

Деякі принципи/умови ісламської етики/моралі, запропоновані авторами на цю тему:

• Мусульмани повинні закликати кожного заохочувати добро та утримуватись від зла (Малкольм Кларк);
• Моральні дії визначаються як такі, що призводять до справедливості (Малкольм Кларк), дотримуючись Божого закону (Ніхат Саттар);
• Для потрапляння до раю (Джанната) потрібні як віра, так і добрі справи (Малкольм Кларк), віра є неповною без почуття моралі (Аль-Газалі), молитви-салят, що проповідуються, але при цьому не запобігають проступкам, нічого не варті;
• Нещирих добрих справ недостатньо. Наміри мають бути добрими (Малкольм Кларк), (Ніхат Саттар);
• Потрібно розвивати добрий характер, сильні моральні цінності (мудрість, скромність, турбота про справедливість, відсутність жадібності, похоті тощо) (Малкольм Кларк), (Аль-Газалі);
• Слід уникати крайнощів, прагнути рівноваги (Малкольм Кларк).

Прагнення до (більшості) моральних якостей не є релігійним обов'язком (фард) в ісламі, але надмірний або добровільний (його категорія Ахкам відома як мустахабб/мандуб); і розглядається як ключ до досягнення близькості до Бога.

Акцент на хорошому характері

Характер — сукупність якостей, що відрізняють одну людину від іншої, — може бути доброю чи поганою, вродженою чи набутою. Канонічні тексти ісламу пропагують ідею доброго характеру. Коран описує Магомета як «неперевершений приклад» (Коран 33:21, цей вірш є однією з основ релігійної важливості хадисів та сунни), а також як такого, що має «піднесену якість характеру» (Коран 68:4). Таким чином, його високоякісний характер є прикладом для наслідування мусульманами.

Є багато інших висловів Магомета, які підкреслюють важливість характеру, що має добрі моральні якості, зокрема:

• Мене було послано для вдосконалення характеру (передає Абу Хурайра, від Імама Ахмада та Байхакі);
• Той, хто має добрі моральні якості та характер, вже володіє найкращим у цьому світі і в потойбічному житті (передано Анасом ібн Маліком від Табарані та Абу Давуда);
• Людина досягає найкращих і найшанованіших рівнів у потойбічному житті в результаті доброго характеру… А поганий характер прирікає людину на найнижчі глибини Пекла (передано Анасом ібн Маліком від Табарані);
• Можна покаятися за будь-який гріх, крім поганого характеру — тому що з поганим характером, перш ніж людина зможе спробувати попросити прощення за один гріх, вона чинить гірший (від Табарані, Ісфахані).

Ранні ісламські моралісти дійшли висновку, що за допомогою свідомої практики характер можна змінити до певної міри. Середньовічний ісламський вчений Аль-Рагіб аль-Ісфахані (пом. 1108/1109) вважав, що очищення душі потребує контролю бажань, а не їх усунення.

Мухаммед Біргіві, мусульманський вчений і мораліст XVI століття, писав, що «Вилікувати себе від поганої риси характеру — це обов'язок»; і вважав, що постійна практика моральних чеснот і свідомі зусилля щодо засвоєння цих якостей можуть призвести до формування морально хорошого характеру. Він навчав, що зміна характеру залежить від таких речей, як «бажання людини» та «сила її розуміння»; і що збереження доброї репутації вимагає уникання товариства тих, хто потурає непристойним заняттям, таким як пияцтво та безглузді плітки.

Чесноти

Багато чеснот/хороших рис характеру/моральних якостей, таких як доброта (до людей і тварин), благодійність, прощення, чесність, терпіння, справедливість, повага до батьків та старших, дотримання обіцянок, контроль над своїм гнівом, наказується або заохочується у віршах Корану та хадисах. Згідно з Міскавайхом (932–1030 р, ісламський історик і філософ епохи Буїдів, «чотирма кардинальними чеснотами» були «мудрість, мужність, стриманість (помірність) та справедливість».

Справедливість

Чинити справедливість є найблагороднішим актом побожності після віри в Бога. Це найбільший з усіх обов'язків, покладених на пророків… і це є найсильніше виправдання людського управління землею.

— Мухаммад ас-Сарахсі

За словами Маджида Хаддурі, Коран застерігає людей від несправедливості приблизно в 200 місцях і направляє людей до встановлення справедливості ще в 100. У ньому використовуються слова кіст (араб. القِسْط, досл. «справедливість»), каст (араб. القَسْط, досл. «відхилення від справедливості»), васат (араб. وسط, досл. «помірність, баланс») та мізан (араб. ميزان, досл. «рівновага, серединний шлях»), а особливо адл (араб. عَدْل, досл. «божественна справедливість»), навколо поняття справедливості. Це не лише моральна чеснота, а й обов'язок, який має виконуватися за будь-яких обставин. За словами Олівера Лімана, «справедливість є найвищою чеснотою в ісламі тією мірою, якою вона стоїть за пріоритетом після віри в Єдинобожжя та істинність Пророка». Коранічне правило справедливості та чесної поведінки однаково застосовується до всіх людей, незалежно від касти, віросповідання та кольору шкіри.

Благодійність

Численні вірші Корану та висловлювання Магомета наказують мусульманам бути щедрими до нужденних, родичів та сусідів, і що це заслужить милість і винагороду Бога у потойбічному житті. Вірші в Корані проголошують, що праведники — це ті люди, які виконують свої обіцянки та годують нужденних, сиріт та полонених заради любові до Бога (Коран 76:5-8); і що «ті, хто (як милостиню) витрачає своє майно вночі та вдень, таємно та публічно, отримають свою нагороду від свого Господа; не буде їм страху, і не буде їм сумно» (Коран 2:274).

У Сірі (пророчій біографії) Магомет каже:

О Аїшо, ніколи не відвертай жодного нужденного від своїх дверей з порожніми руками. Люби бідних; наблизь їх до себе, і Бог наблизить тебе до Себе в День Воскресіння.

У хадисі «Сахіх Муслім» Джарір розповідає, як при появі голодуючих людей Магомет зібрав мусульман і проголосив: «Кожен має давати милостиню — динар, дирхам, одяг, фініки, пшеницю», а також сказав: «Давайте милостиню, навіть якщо це лише косточка від фініка».

Скупість не заохочується в ісламі, а накопичення багатства понад міри карається в потойбічному житті. Допомога людям у скрутний час вважається важливішою, ніж молитва в мечеті.

Прощення

Чеснота прощення афву (араб. عفو, досл. «помилування») широко оспівується як у Корані, так і в Сунні. Прощення може бути Божим прощенням людям за їхні гріхи, або прощенням між людьми одне одного. У першому випадку від людини очікувалось просити у Бога прощення своїх гріхів, за що їм обіцялося милосердя та прощення. У другому випадку людей заохочували прощати людину, яка скоїла моральний проступок, і не бути жорстоким до неї вважалося благородною чеснотою. Це не означає заперечення чи применшення моральної шкоди, завданої жертві; радше це передбачає позитивну зміну в менталітеті щодо кривдника. Отже, акт прощення означає піднесення над власними інтересами чи вузьким мисленням і досягнення благороднішої якості серця. Тим, хто прощає, Бог обіцяє винагороду.

У часто цитованому хадисі повідомляється, що Магомет сказав: «найкращий поступок перед Богом — це пробачити людину, яка вас образила, виявити прихильність до родичів, які розірвали з вами зв'язки, і бути щедрим до людини, яка скупа до вас».

С.А. Нігосян цитує вчення про те, що коли правопорушника притягують до відповідальності, накладення на нього спокарання, пропорційного його провині, є допустимим і справедливим; але пробачити його ще краще, і зробити ще один крок вперед, висловивши доброзичливість кривднику, вважається найвищою досконалістю.

Терпимість

Ісламське вчення та закон закликають до розвитку терпимості на особистісному, сімейному, соціальному та релігійному рівнях. Вчення ісламу полягає в тому, що, стикаючись із жорстоким поводженням з боку будь-якої нерозумної людини, розсудлива людина не повинна провокуватися на помсту, а повинна бути терпимою. Протягом перших років ісламу мусульмани стикалися з переслідуваннями з боку мекканських язичників. Після свого запровадження в 610 році н. е. іслам прагнув пом'якшити традицій помсти та насильства, поширені серед народу доісламської Аравії, за допомогою практики терпимості та інших чеснот. У цей період Магомет одного разу отримав прохання від своїх сподвижників викликати гнів Божий на переслідувачів. Магомет був незадоволений таким проханням і порадив їм бути більш терпимими. Одного разу один бедуїн став незадоволеним і висловив своє невдоволення навіть після отримання подарунків від Магомета. Магомет зрозумів його природу, виявив до нього терпимість і задовольнив його ще більшою кількістю дарів, тим самим прокладаючи шлях для бедуїна, щоб він виніс з цього урок. В Історії ісламу, Абдуллах ібн Убайй був відомий як «ватажок лицемірів». Лицеміри відкрито засуджуються декількома віршами в Корані. Після смерті Убая, на прохання сина, Магомет запропонував свою власну сорочку як поховальний кафан для Убая. На друге прохання сина Магомет навіть провів його похоронну молитву. Коли Умар заперечив з цього приводу, Магомет сказав: «Якби я знав, що Аллах простить Убая, якщо б я помолився за його прощення більше сімдесяти разів, то я б зробив і це».

На соціальному та державному рівнях важливість терпимості випливає з того факту, що вона пов'язана з такими важливішими питаннями, як мир та справедливість, які вважаються бажаною метою ісламу. З огляду на те, що різноманітність є природним явищем у цьому світі, Коран приділяє велику увагу дотриманню терпимості для підтримки миру та безпеки. У аяті 49:13 Коран визнає різноманітність серед людей: «О люди! Ми створили вас з одного (пари) чоловіка та жінки, і зробили вас народами та племенами, щоб ви пізнавали одне одного (а не щоб ви зневажали одне одного). Воістину, найшанованіший з вас перед Аллахом — це (той, хто є) найправедніший з вас». Згадуючи спільне походження людства, Коран нагадує їм про їхній зв'язок одне з одним і закликає їх «піднятися» над расовими та національними розбіжностями. Коротко кажучи, вчення ісламу полягає в тому, що різноманітність або відмінності в соціальній, культурній, політичній, фінансовій чи релігійній сферах повинні бути прийняті членами громад для забезпечення мирного співіснування. В ісламі не визнається насильницьке навернення. На думку ісламських правознавців, примусове навернення неможливе в ісламі, оскільки віра в основному стосується серця, а не стільки зовнішніх справ.

Доброта та поблажливість

Коран і хадиси описують Бога як доброго та милосердного до Своїх створінь і закликають людей бути такими ж добрими. Серед 99 імен Аллаха в ісламі найпоширенішими та найвідомішими є «Співчутливий» (аль-рахман) та «Милосердний» (аль-рахім). У Корані сказано: «Воістину, Аллах добрий і милосердний до людей» (Коран 2:143). Численні вислови Магомета закликають мусульман бути добрими та милосердними до Божих створінь. У збірці хадисів Сахіх аль-Бухарі сказано: «Хто не милосердний до інших, той не буде милосердним (Богом)» (Сахіх аль-Бухарі 8:73:42). У Сахіх Муслім розповідається, що Магомет сказав: «Воістину, Аллах лагідний і любить лагідність, і Він дає лагідним те, чого не дає суворим» (Сахіх Муслім 32:6273). Він також сказав: «Той, хто позбавлений доброти, насправді позбавлений добра» (Сахіх Муслім 32:6272).

Магомета описують як доброго та співчутливого до людей і тварин. У біографії Магомета зафіксовані випадки, що демонструють його доброту та поблажливість до інших. Одного разу до нього прийшов чоловік і сказав, що скоїв певний гріх. Магомет запитав чоловіка, чи може він звільнити раба для того щоб спокутувати свіх гріх, на що чоловік висловив свою нездатність. Магомет запитав його, чи може він поститися два місяці, на що чоловік відповів негативно. Магомет знову запитав його, чи може він нагодувати шістдесят бідних чоловіків, на що чоловік відповів, що він навіть цього не здатен зробити. Тим часом до них принесли мішок фініків як подарунок для Магомета. Магомет віддав чоловікові мішок фініків і сказав йому роздати фініки бідним як спокутування. Чоловік палко сказав: «Хто бідніший за мене в Медіні?» Почувши це, Магомет посміхнувся і сказав чоловікові розподілити фініки між членами своєї родини.

Добре ставлення до тварин

Іслам прописує добре ставлення не лише до людей, а й до тварин. Пророк Магомет, ймовірно, був першим в історії, хто говорив про права та належне ставлення до тварин^{[джерело?]}. Добре та гуманне ставлення приносить чесноту і навіть може бути засобом спасіння. Так само жорстоке поводження з тваринами може призвести до покарання від Бога. Ісламська традиція розповідає історію про чоловіка, який отримав спасіння за те, що виявив милосердя до спраглого собаки. Одного разу чоловік побачив собаку, яка ось-ось мала померти через сильну спрагу. Він зрозумів її становище, спустився до криниці, приніс води для собаки та врятував їй життя. Бог був задоволений ним і простив усі його попередні гріхи (Сахіх аль-Бухарі 8:73:38). Також розповідається історія жінки, яка замкнула кішку. Вона її не годувала і не відпускала їсти самостійно. Бог покарав її за жорстокість. Ранні правителі ісламського світу навчали людей правильно поводитися з тваринами.

Для належного поводження з тваринами іслам визначає деякі настанови:

• Усі домашні та сільськогосподарські тварини мають право на належне харчування та притулок. Власник зобов'язаний забезпечити їжу та притулок для своїх тварин.
• Тварин, яких використовують для перевезення вантажів, не слід перевантажувати.
• Тварин не можна катувати, бити чи завдавати їм болю без потреби. Їх не можна вбивати заради розваги. Також не можна калічити частини тіла будь-яких тварин.
• Іслам заборонив давній звичай використовувати живих тварин або птахів як мішені для стрільби по ним.
• Пророк Магомет заборонив відокремлювати птахів від їхніх потомства.
• Процес забою тварин має бути таким, щоб він був найменш болісним для тварини. Забій однієї тварини на очах перед іншою заборонений в ісламі.

Цнотливість та скромність

Тема цнотливості згадується в Корані 13 разів. Шаріат (ісламське право) наказує мусульманам зберігати цнотливість, а скромність є одним із головних засобів її підтримання. Передається, що Магомет сказав:

• «Кожна релігія має свою характерну рису, а характерною рисою ісламу є скромність (Хая)», (зібрання хадисів Аль-Муватта), та
• «Скромність є частиною віри» (Сахіх аль-Бухарі 8:73:139).

Ібн аль-Кайїм писав: «Перелюб поєднує всі зла: він послаблює віру, викорінює релігійну розсудливість, псує благородство і знищує ревність». Шаріат наказує мусульманам опускати погляд, жінкам — носити хіджаб, щоб не виставляти свою красу, укладати шлюб у ранньому віці, а також встановлює «суворе покарання за перелюб».

Один консервативний салафітський веб-сайт з фетвами (IslamQA) згадує про заборону «зіни очей» (де зіна зазвичай означає перелюб), цитуючи хадис: «Аллах визначив кожному синові Адама його частку зіни, яку він неминуче вчинить. Зіна очей — це погляд, зіна язика — це мовлення; людина може бажати й прагнути, а інтимні частини тіла або підтверджують це, або заперечують» (Передано аль-Бухарі, 5889; Муслім, 2657).

Скромність має зберігатися як у публічному просторі, що зазвичай пов'язано з взаємодією з людьми, так і в приватному житті, де від мусульманина очікується почуття сором'язливості перед Богом (і саме це почуття стримуватиме його від непокори Богові). Скромність розглядається як людська риса, яка відрізняє людей від інших тварин. Магомет описувався як людина більш сором'язлива, ніж неодружена дівчина.

Скромність в одязі. Згідно з ісламським правом, мусульмани зобов'язані прикривати певні частини тіла відповідним одягом. Для чоловіків обов'язковим є прикривати тіло «від пупка до колін». У деяких мусульманських суспільствах жінки носять нікаб — покривало, яке закриває все обличчя, крім очей, або бурку — одяг, що покриває все тіло і іноді також закриває очі. Нижче наведено один із найчастіше цитованих аятів Корану щодо скромності:

«Скажи віруючим чоловікам, щоб вони опустили свої погляди та були скромними. Це чистіше для них. Бог знає про те, що вони роблять. І скажи віруючим жінкам, щоб вони опустили свої погляди та були скромними, і щоб вони показували зі своїх прикрас лише те, що видно, і щоб вони натягували свої вуалі на груди, і не показували своїх принад» (Коран 24:30-1).

Смирення

Смирення (тавадуʿ, араб. تواضع) визначається як скромність і шанобливість, а також готовність приймати менше, ніж людина, можливо, заслуговує. Вона не є тотожною рабській покірності (Коран 65:43; Коран 20:108). У Корані Бог запитує: «Хіба ж у пеклі немає місця перебування для зарозумілих?» (Коран 39:60). Пророчі передання та власний приклад простоти й скромності Магомета надихають мусульман практикувати смиренність у своєму житті. За традицією, Магомет рідко вступав у суперечки з іншими. Він також рідко сміявся вголос; натомість надавав перевагу тихій усмішці. Під час завоювання Мекки, коли Магомет в'їжджав до міста верхи на верблюді, його голова була схилена в подяці Богові настільки низько, що майже торкалася спини верблюда.

Терпіння та управління гнівом

Численні аяти Корану високо оцінюють терпіння — 3:200, 32:24, 8:46, 3:125, 42:43, 3:146. Ісламська традиція вважає, що Бог зробив цей світ випробувальним місцем для людства, особливо для віруючих, і що щирість та сила їхньої віри перевіряються через різні випробування, і лише ті, хто здатні довести свою віру і залишатися вдячними Богові попри ці труднощі, здобудуть Його благословення. Терпіння — одна з моральних якостей, які ісламський шаріат вважає необхідними для мусульманина, щоб уникати злих учинків і, у ширшому сенсі, зберігати свою віру. В ісламській теології розвʼязання будь-якої кризи в житті мусульманина полягає у двох речах: молитві та терпінні (Коран 2:153), мусульман закликають просити Божої допомоги саме через ці два засоби.

Управління або контроль гніву є важливим питанням в ісламській традиції, оскільки гнів послаблює людську совість і стає причиною багатьох злих і насильницьких дій. Стриманість (аль-хільм, араб. الحلم), або керування «душею і настроєм, коли вони збуджені гнівом» здійснюється (згідно з Аль-Рагіб аль-Ісфахані пом. 1108/1109) через стримування рук від насильства, язика — від непристойності, вух — від підслуховування, а очей — від надмірних поглядів.

Гнів вважається однією з характерних рис доісламського періоду – періоду, відомого як Джахілія (доба невігластва). «Ті, хто стримує свій гнів і прощає людям. Аллах любить доброчинців» (Коран 3:134).

В одному з хадисів, переданих у Тірмізі, сказано: «Сини Адама створені різними… Найкращі серед них — ті, хто пізно гнівається і швидко кається». У відомому хадисі, переданому Абу Гурайрою, Магомет сказав: «Сильний — не той, хто перемагає людей своєю силою, а сильний — той, хто володіє собою під час гніву» (Сахіх аль-Бухарі 8:73:135). Контроль гніву вважається чеснотою та ознакою праведної людини. Повідомляється, що Магомет пропонував кілька методів заспокоєння гніву для людини, коли вона гнівається: сісти, якщо вона стоїть, та/або лягти, якщо вона сидить; виконати обмивання (ісламський спосіб миття рук та обличчя); шукати притулку у Бога від впливу Сатани.

Повага до старших

Сімейна та соціальна традиція в ісламському світі здавна підтримує ідею поваги до старших у родині й суспільстві. Особливо це стосується батьків: «І Ми заповіли людині бути доброю та слухняною до своїх батьків» (Коран 29:8).

Старших зазвичай шанують молодші члени суспільства як частину як ісламської культури, так і релігійного обовʼязку. Це одна з важливих норм ісламської етики, поширених у мусульманському світі. Прикладами поваги до старших, зокрема, є: не йти попереду них, дозволяти їм говорити першими на зібраннях, уникати суперечок із ними та не підвищувати голос у їхній присутності. Пророча традиція передає: «Той, хто не любить молодших і не поважає старших, не є одним із нас»(Сунан аль-Тірмізі). Анас ібн Малік передає, що Магомет сказав: «Якщо молодий чоловік шанує літнього через його вік, Аллах призначає когось, хто шануватиме його в старості»(Сунан аль-Тірмізі).

Ісламські традиції зазвичай не передбачають відокремлення літніх людей у спеціальні будинки для людей похилого віку; натомість їх прийнято залишати жити разом із родиною у власному домі. Водночас вони користуються повагою як хранителі дому. Серед літніх членів родини особливе місце займають батьки, які отримують від дітей особливу шану. Щодо прав батьків, коранічна настанова полягає в тому, щоб поводитися з ними добре, піклуватися про них, особливо в їхній старості, не бути грубими до них і виявляти до них найвищу повагу.

Пристойна мова

Іслам наказує своїм послідовникам дотримуватися пристойності в мовленні, а зловживання язиком засуджується. Надмірні або безглузді розмови, а також марні плітки загалом не схвалюються. Людина, яка говорить надто багато, вважається такою, що має більше шансів припуститися помилок. Мовлення, яке ранить почуття інших або ображає людей, заборонене. Так само забороняється називати когось іменами чи прізвиськами, що принижують гідність людини.

Пристойна й лагідна мова заохочується, оскільки вона розглядається як чеснота і як засіб поширення добра серед людей. Магомет надавав перевагу мовчанню замість участі в беззмістовних розмовах. Полеміка у мовленні або гарячі суперечки з неосвіченими людьми в ісламі не схвалюються. У Корані та хадисах міститься багато настанов щодо належного використання язика. Серед них:

• «Віра людини не стане праведною, доки не стане праведним її серце, а її серце не стане праведним, доки не стане праведним її язик» (Муснад Ахмад)
• «Колихання ніг завдає набагато меншої шкоди, ніж колихання язика» (Байхакі)
• Мухаммед Алі колись порадив Абу Зару так: «Дотримуйся мовчання. Це змушує Сатану відступати і підтримує тебе у справах твоєї релігії» (Муснад Ахмад)
• «Перед Аллахом найбільш ненависною є людина, що постійно свариться» (Бухарі 3:43:637)
• «Воістину, успішні віруючі — ті, які покірні у своїх молитвах, які уникають марних розмов і які старанні у благодійності» (Коран 23:1–4)
• «Скажи Моїм рабам, щоб вони говорили найкращі слова. Воістину, Сатана сіє між ними ворожнечу. Воістину, Сатана є для людини явним ворогом» (Коран 17:53)
• «Добре слово з прощенням краще, ніж милостиня, після якої завдається образа. Аллах Самодостатній і Найбільш Поблажливий» (Коран 2:263)
• «І не сперечайтеся з людьми Писання інакше як у найкращий спосіб» (Коран 29:46)

Чесність

В ісламі чесність («сідк», араб. صِدْق) у найширшому сенсі стосується майже всіх аспектів людського життя:

• говорити правду;
• виконувати зобовʼязання, як письмові, так і усні;
• залишатися вірним своєму слову;
• сумлінно й максимально ретельно виконувати доручені обовʼязки;
• надавати кожному належні йому права без необхідності нагадування;
• бути обʼєктивним під час розгляду будь-якої справи та винесення суджень;
• уникати брехні, обману та упередженості.

Добір і просування працівників в організації на основі заслуг, а не через протекцію, також вважається частиною чесності. В ісламі чесність повинна зберігатися як у приватному, так і в публічному житті — не лише під наглядом, але й тоді, коли людина залишається без нагляду.

Чесність у торгівлі

Особливу увагу чесності приділяють у торговельних відносинах — не лише під час купівлі та продажу, але й у питаннях ціноутворення та рекламної політики. Необхідно дотримуватися правильних мір і ваг. Магомет також наказував продавцям виставляти товари гіршої якості так, щоб їх було чітко видно, аби покупці не були введені в оману.

Підвищення ціни задля отримання більшого прибутку або навмисне зниження ціни для створення труднощів конкурентам вважається неетичним. Так само не схвалюються перебільшені твердження та приховування несприятливої інформації в рекламі. Мусульманські вчені вважають чесність однією з пʼяти основних якостей, необхідних для мусульманських бухгалтерів.

На відміну від більшості чеснот, чесність є також релігійним обов'язком, а нечесність вважається фасік (араб. فَاسِق — відступ від релігії), що належить до великих гріхів в ісламі. Магомета запитали, чи може мусульманин бути боягузом. Він відповів: «Так». Його запитали, чи може мусульманин бути скупим. Він відповів: «Так». Його знову запитали: «Чи може мусульманин бути брехуном?» Він відповів: «Ні».

Брехня розглядається як те, що суперечить загальним властивостям людської природи: вона псує людську душу і відкриває шлях до багатьох інших злих дій. Згідно з Кораном, правдивість була характерною чеснотою пророків (Коран 12:46; 19:41; 19:54; 19:56; 5:75).

За Аль-Газалі:

• Неправда в жартах або вигадування історій для розваги інших не схвалюється;
• Брехати заборонено навіть дітям. У пророчій традиції сказано: «Той, хто покликав дитину, пообіцявши щось дати їй, але не дав, той збрехав» (Ахмад). Дітей слід привчати до правдивості з раннього віку, щоб вони зростали з цією чеснотою;
• вигадування неправди або хибних історій про Бога і Його посланців, а також внесення будь-яких неправдивих елементів у релігію вважається тяжким гріхом;
• Лестощі та перебільшене вихваляння людей забороняються. Особливо це стосується надмірного прославляння впливових або багатих людей задля отримання незаконної вигоди. Хвалити дозволяється лише в межах того, що людині достеменно відомо. Абу Хурайра передає: «Пророк наказав нам кидати пил в обличчя тим, хто надмірно вихваляє інших» (Сунан аль-Тірмізі);
• Давати неправдиві свідчення проти когось вважається найгіршою формою брехні та великим гріхом в ісламі. Людина повинна говорити правду під час свідчення навіть тоді, коли це суперечить її власним інтересам;
• Висунення неправдивого звинувачення в перелюбі проти будь-якої жінки є караним діянням за ісламським правом, яке передбачає покарання обвинувача вісімдесятьма ударами батога.

Виконання обіцянки та довіра

Згідно з ісламською традицією, усі люди — як мусульмани, так і немусульмани — ще до свого народження дали обітницю визнати Аллаха єдиним істинним Богом і виконувати Його настанови в усіх сферах життя. Тому покора законам ісламу розглядається як виконання цієї первісної обіцянки. За традицією, перед створенням людей у цьому світі Аллах зібрав їхні душі та запитав, чи не є Він їхнім Господом, на що всі відповіли ствердно. Так було укладено завіт, за яким усе людство зобов'язалося поклонятися Аллаху та підкорятися Йому.

І Коран, і хадиси підкреслюють важливість дотримання договорів після їх укладення, незалежно від того, чи є інша сторона мусульманином чи ні. У Корані міститься низка аятів, що закликають виконувати обіцянки:

• Зокрема сказано: «І виконуйте кожне зобов'язання, бо за кожне зобов'язання буде спитано (в День суду)» (Коран 17:34).

У сурі 23 серед чеснот віруючих згадується те, що вони

• «дотримуються довіреного їм і своїх угод» (Коран 23:8).

Також у сурі Аль-Бакара серед якостей праведних названо тих, хто

• «виконує дані ними обіцянки» (Коран 2:177).

В ісламському шаріаті виконання договорів вважається обов'язковим:

• «Шануй свої обіцянки, бо ти неодмінно будеш відповідати за них» (Коран 17:34).

Відомий хадис говорить:

• «Три є ознаками лицеміра, навіть якщо він постить, молиться і стверджує, що є мусульманином: коли він говорить — він бреше, коли дає обіцянку — він порушує її, і коли йому довіряють — він зраджує довіру» (Сахіх Муслім 1:113).

Ділові договори та дане слово не повинні порушуватися заради отримання більшого прибутку. Подібним чином застерігається проти невиплати боргів, оскільки вважається, що це губить потойбічне життя віруючого.

Крім того, у випадку мусульманського шлюбу наголошується на повній виплаті ма́хру — суми грошей, яку наречений повинен виплатити нареченій під час укладення шлюбу. Невиплата, часткова виплата або маніпуляція махром розглядається як порушення шлюбного договору.

Благонадійність, яка пов'язана з належним виконанням покладених обов'язків, має велику роль в ісламі та приймає різні форми. Іслам покладає на кожну людину відповідальність повернути довірене його належним власникам; ця настанова стосується як звичайних людей, так і правителів. Зловживання довірою суворо засуджується. Анас ібн Малік передає, що майже не було випадку, коли Магомет виголошував промову і не говорив би таке: «Людина, яка не має надійності, не має віри. А людина, яка не дотримується обіцянок, не має релігії». Магомет сказав:

• «Кожен із вас є опікуном, і кожного буде запитано про тих, хто перебуває під його опікою. Імам є опікуном. Його буде запитано про його підданих. Чоловік є опікуном людей у своєму домі. Він відповідатиме за них. Жінка є опікуном дому свого чоловіка. Її буде запитано про її відповідальність. Слуга є опікуном майна свого господаря. Він відповідатиме за цю відповідальність» (Сахіх Муслім 20:4496).

Щире та чесне виконання свого обов'язку є довірою. Це означає, що людина має намір належним чином виконувати доручені їй обов'язки і робитиме це якнайкраще, не вдаючись до корупції. Отримання неправомірних переваг від посади розглядається як корупція. Правителі держави або урядові посадовці, які не дбають про добробут своїх громадян і тим самим спричиняють їм страждання, розглядаються як найгірші обманці, і їх попереджено про найсуворіші наслідки в потойбічному житті. Аді ібн Умайра передає, що він чув, як Пророк сказав:

• «Кого б ми не призначили на певну посаду, і він приховає голку або щось менше за це, це буде привласненою річчю, з якою він постане в День суду» (Сахіх Муслім 20:4514).

Подібним чином довіра вимагає, щоб посади пропонувалися здібним і гідним людям: людям, які зможуть зберегти довіру організацій. Позбавлення громадських посад тих, хто найбільше їх заслуговує, або призначення на державні посади через кумівство розглядається як зрада довіри перед Богом, Його посланцем і людьми. Тих, хто робить такі несправедливі призначення, попереджено, що їхні молитви не будуть прийняті, а їхнім призначенням стане пекло. Сахіх Бухарі передає, що

• один чоловік запитав Магомета, коли настане Судний день. Магомет відповів: «Коли довірене почнуть втрачати, тоді чекай настання Судного дня». Його запитали знову: «Що означає втрата довіри?» Він відповів: «Коли відповідальність доручатимуть непридатним людям, тоді чекай настання Судного дня» (Бухарі 8:76:503).

Згідно з ісламською теологією, багатство і здібності, дані людині, є довірою від Бога, що означає, що вони повинні використовуватися способами, рекомендованими Богом, і не повинні зловживатися для незаконної діяльності.

Захист конфіденційної інформації зустрічей і таємної інформації інших людей також є довірою, за умови, що вона не пов'язана з незаконною діяльністю. Розголошення сімейних таємниць, особливо таємниць дружини, розглядається як найгірший вид зради довіри. У Сахіх Муслім розповідається, що

• «У День суду перед Аллахом найбільшим актом зради довіри буде те, коли чоловік може любити свою дружину, і дружина також може бути прихильною до свого чоловіка, а потім він розкриває її таємниці іншим».

Після того як Магомет розпочав свою проповідницьку діяльність у 610 році, його відносини з представниками його власного племені, курайшитами, поступово погіршилися. Незважаючи на це, курайшити Мекки передавали Магомету свої цінні речі на зберігання через його чесність і надійність. Коли Магомет був змушений залишити Мекку через опір курайшитів, він доручив своєму двоюрідному братові Алі повернути ці речі їхнім законним власникам після його від'їзду.

Щирість

В ісламі щирість наміру визначає значення будь-якої дії, тобто цінність будь-якого вчинку залежить від мотивації, що стоїть за ним, а не від самого вчинку. Вважається, що добрий намір приносить винагороду і прихильність Бога, тоді як поганий намір — Його невдоволення. В ісламській теології це стосується не лише звичайних дій, але й молитви та поклоніння. Таким чином, будь-який акт поклоніння, який здійснюється для досягнення мирської слави, або будь-яка милостиня, що подається з метою справити враження на людей, вважається недійсною і розглядається ісламською юриспруденцією як гріховний вчинок. Лише ті молитви або акти милостині, які здійснюються з метою здобути прихильність Бога або принести користь людям, приймаються Богом. В ісламі щирість наміру має також деякі інші значення:

a) якщо людина щиро має намір зробити будь-яку добру справу, але з певної причини не може втілити її в дію, все одно вважається, що вона отримує за це винагороду;

b) акт поклоніння, здійснений для здобуття мирської слави, а не для пошуку Божої прихильності, розглядається як малий ширк;

c) винагорода за праведний вчинок зростає від десяти до тисячі разів залежно від щирості наміру того, хто його здійснює.

Суперечливі та сучасні моральні питання

Окрім чеснот, які вихваляються та заохочуються Кораном і хадисами, існують також позиції щодо суперечливих, сучасних, практичних «моральних питань», яких дотримуються «ісламські етики» (з застереженням, що не всі мусульмани з ними погоджуються). Вони стосуються сексу, шлюбу та сім'ї.

Секс

Статеві відносини — на відміну від целібату — в ісламі схвалюються, але в певних межах. Вони повинні відбуватися між подружжям і не повинні включати: анальний секс або статеві відносини під час менструації, секс між чоловіками або між жінками. Хоча в шиїтському ісламі проявляється певна толерантність до чоловіків, які мають дошлюбні статеві відносини у формі тимчасового шлюбу ніках мута (який може тривати лише кілька годин). Однак ця практика не визнається і суворо заборонена в сунітському ісламі (який становить приблизно 90% мусульманського населення). Статеві відносини спричиняють ритуальну нечистоту і вимагають великого ритуального очищення (гусл) перед молитвою (салят). Сучасні засоби контролю народжуваності «загалом приймаються», тоді як порнографія, використання сексу в рекламі та перевдягання вважаються неправильними.

Сім'я та шлюб

Ісламське право «приписує шлюб» і передбачає, що одружені повинні мати дітей. Малкольм Кларк пише, що «патріархальна сім'я вважається «божественною нормою», але між подружжям заохочується «взаємність». «Важливою релігійною вимогою» шлюбу є «контракт, укладений між чоловіком і чоловічим представником жінки та підписаний у присутності двох свідків». Також рекомендується укладати шлюб у ранньому віці (хоча в сучасну епоху це менш здійсненно) із публічним святковим бенкетом. Чоловік може мати до чотирьох дружин (там, де це дозволено законами), але повинен «ставитися до них однаково».

Якщо чоловік або жінка годувалися грудьми певної жінки в дитинстві, існують обмеження щодо того, з ким вони можуть одружуватися. Коран забороняє мусульманам одружуватися зі своєю годувальницею (у випадку чоловіків) або з чоловіком своєї годувальниці (у випадку жінок), а також з будь-якими іншими дітьми, яких ця жінка годувала грудьми^:107. Один хадис забороняє жінці одружуватися з чоловіком її годувальниці^:477. Це пояснюється тим, що (Коран 4:23) (і хадис) розглядають зв'язки, що виникають через молочну спорідненість, подібними до зв'язків кровної спорідненості, відомих в ісламі як махрам^:477.

Кларк також пише, що чоловік відповідає за матеріальне забезпечення дружини (Коран 4:34), а дружина «відповідає за догляд за дітьми та ведення домашнього господарства». Робота дружини поза домом дозволяється, якщо виконуються її обов'язки щодо виховання дітей і ведення господарства. Розлучення традиційно дозволялося через «потрійний таляк» (коли чоловік тричі говорить дружині «я розлучаюся з тобою») (хоча спочатку таляк повинен був бути розтягнутий на строк трьох місяців). Дружини також можуть розлучатися з чоловіками, але це складніше, ніж потрійний таляк.

«Діти — це біль», і їх слід «виховувати з однаковою справедливістю» та проявляти до них любов і прихильність з боку батька. Юридичне усиновлення дітей, а також донорське запліднення, заборонені. Дорослі діти повинні проявляти повагу до батьків і піклуватися про них у старості.

Жінки

Незважаючи на поширене уявлення про те, що жінки мають «другорядний» статус в ісламі, жінки мають «ті самі релігійні права та обов'язки, що й чоловіки», хоча їхнє становище описується як «окреме, але рівне». У публічній сфері «чоловіки виконують провідну роль», тоді як у домашній і побутовій сфері провідну роль виконують жінки. Це фізичне розділення та розмежування сфер керівництва також застосовується в мечеті, де жінки повинні перебувати в окремій частині мечеті від чоловіків і не можуть «очолювати громаду в молитві, якщо присутній чоловік».

«Немовлят-дівчат вітають»^{[джерело?]}. Дочка отримує лише половину спадщини сина (це пояснюється тим, що син зобов'язаний використовувати гроші для себе та своєї сім'ї, тоді як гроші дочки призначені лише для неї самої). Жінкам прямо заборонено одружуватися з немусульманами (Коран 2:221; 60:10); мусульманським чоловікам заборонено одружуватися поза межами своєї віри, за винятком «Людей Писання» (християн та євреїв), і лише за певних обставин. Це пояснюється прагненням запобігти відходу мусульманина від ісламу, виходячи з припущення, що жінка швидше прийме релігію свого чоловіка, ніж навпаки.

Жінки повинні носити «покривало» («вуаль»). Думки різняться щодо того, чи означає це лише скромний одяг, чи, з іншого боку спектра, покриття всього тіла від голови до ніг, наприклад хіджабом та нікабом.

Медицина

Як і в багатьох релігіях, в ісламі вважається, що «медицина повинна сприяти збереженню життя» і не повинна робити нічого, щоб його відібрати. Аборт заборонений (за винятком випадків до четвертого місяця вагітності згідно з позицією більшості), або для захисту життя матері, а іноді й у випадках зґвалтування. Самогубство та евтаназія заборонені.

Алкоголь, наркотики, азартні ігри

Алкоголь, наркотики та азартні ігри в ісламі заборонені. Вважається, що вони «потурають порокам жадібності та затьмарюють розумові здібності».

Моральні переконання серед сучасних мусульман

Опитування громадської думки, проведені Дослідницьким центром П'ю (Pew Research Center) між 2008 і 2012 роками у 39 країнах і територіях Африки, Азії та Європи, показали, що «більшість мусульман погоджуються щодо певних моральних принципів».

• Щодо питання про те, чи «необхідно вірити в Бога, щоб бути моральною людиною»,
  • дев'ять із десяти мусульман у Південно-Східній Азії відповіли ствердно.
  • У Південній Азії та в регіоні Близького Сходу/Північної Африки принаймні вісім із десяти респондентів відповіли «так» у всіх країнах опитування, за винятком Лівану, де з цим твердженням погодилися 64%.
• «Також існує широка згода щодо того, що деякі види поведінки  включно з уживанням алкоголю, сексом поза шлюбом, гомосексуальністю та самогубством — є аморальними».

Бібліографія

• Al-Ghazali, Muhammad (2004). Muslim's Character. English translation by Mufti A. H. Usmani. ISBN 978-1567447262
• Ali, Abbas J. (2015). Handbook of Research on Islamic Business Ethics. Edward Elgar Publishing. ISBN 9781781009451.
• Alkhuli, Muhammad Ali (2006). The Need For Islam. Al Manhal. ISBN 9789957401627.
• Birgivi, Imam. The Path of Muhammad: A Book on Islamic Morals and Ethics. Translated by Shaykh Tosun Bayak al-Jerrahi al-Halveti (2005). Canada: World Wisdom, Inc. ISBN 0-941532-68-2
• Buhl, F.; Welch, A. T. (1993). "Muḥammad". Encyclopaedia of Islam. Vol. 7 (2nd ed.). Edited by К.Е. Босуорт, E. van Donzel, and Вольфгарт Гайнрігс. Brill Academic Publishers. ISBN 90-04-09419-9.
• Campo, Juan E. (2009). Ethics and morality. Encyclopedia of Islam. Infobase. с. 214—216. ISBN 9781438126968. Процитовано 21 лютого 2022.
• Clark, Malcolm (2011). Islam For Dummies. John Wiley & Sons. ISBN 978-1-118-05396-6.
• Clark, Malcolm (2019). Islam For Dummies (вид. ebook). John Wiley & Sons. ISBN 9781119643043.
• Hashmi, Sohail H., ed. (2009). Islamic Political Ethics: Civil Society, Pluralism, and Conflict. Princeton University Press. ISBN 9781400825370.
• D'Silva, Joyce; Jacky Turner, ed. (2012). Animals, Ethics and Trade: The Challenge of Animal Sentience. Routledge. ISBN 9781136571695.
• Khadduri, Majid (1984). The Islamic Conception of Justice. The Johns Hopkins University Press. ISBN 9780801869747
• Khan, Muhammad Zafrullah (1980). Muhammad: Seal of the Prophets. Routledge & Kegan Paul. ISBN 0-7100-0610-1.
• Leaman, Oliver (2006). The Qur'an: An Encyclopedia. Taylor & Francis. ISBN 9780415326391.
• Long, Matthew (2011). Islamic Beliefs, Practices, and Cultures. Marshall Cavendish Corporation. ISBN 978-0-7614-7926-0. Retrieved 2 September 2014.
• Maariful Quran (exegesis of the Quran) by Muhammad Shafi. Karachi.
• Nigosian, S. A. (2004). Islam: Its History, Teaching, and Practices. Indiana University Press. ISBN 0-253-21627-3.
• Rassool, G.Hussein, ed. (2014). Cultural Competence in Caring for Muslim Patients. Palgrave Macmillan. ISBN 9781137358417
• Shibli Nomani. Sirat-un-Nabi. Lahore.
• Stefon, Matt, ed. (2010). Islamic Beliefs and Practices. New York: Britannica Educational Publishing. ISBN 978-1-61530-060-0.

Зовнішні посилання

• The Concept of Justice in Islam
• 100 Hadiths About Being the Best
• Being a “Good Person” is Not Enough: Why Ethics Need Islam yaqeen institute