Мораліте
| Література |
|---|
|
|
Мораліте́ (фр. moralite, від лат. moralis — моральний) — жанр повчальної алегоричної драми середньовіччя та епохи Відродження в Західній Європі XIV—XVI ст.; моралізаторська, повчально-алегорична драма етичного змісту переважно віршованої форми.
Жанр відомий в Україні з доби бароко (наприкінці XVII—XVI ст.) як різновид шкільної драми. Мораліте переважно ставили на сцені в Масницю[1].
Для жанру характерні роздуми про сенс життя, нагадування про необхідність дотримання чеснот і неминучу розплату за гріхи[1]. Персонажі мораліте схематичні, це можуть бути навіть не конкретні особи, а втілення абстрактних понять (Справедливість, Єресь), людських якостей (Злий, Багатий). Дія часто розгортається навколо однієї проблеми та являє собою явно вигадану історію (на відміну від містерії та міракля, події яких вважалися правдивими). Разом з тим, подібно до притчі, мораліте зображає легко впізнаваний глядачами факт із повсякденного життя[2].
Основою фабули мораліте слугували схематизовані взаємини людини і довкілля, зображення пристрастей та розмірковування про них, полеміка про християнські чесноти, про випробування, з якими людина стикається впродовж життя. Однак дійова особа поставала пасивною, її долю вирішували алегоризовані сили добра і зла[1].
Найпершим відомим мораліте вважають франкомовну п'єсу «Мораліте про Розсудливого та Нерозсудливого» (1439). Популярною також є п 'єса «Базельський собор» (1450) Жоржа Шателена. Схожий сюжет був розробленим в англійських анонімних п'єсах «Замок стійкості» (1405—1425), «Людство» (1465—1470), «Кожна людина» (1495). Пізніше у творах виразніше окреслюються соціальні проблеми, до прикладу: «Лихий Багач та Прокажений», «Торгівля, Ремесло, Пастух», «Про розумне та нерозумне». У цьому жанрі з'являються також гуманістичні акценти: «Засудження бенкетів» М. де ла Шене (1507), «Чотири стихії» Дж. Растелла (1519)[1].
Окремі елементи мораліте вплинули на ренесансну драматургію, як-от алегоричні фігури Часу у «Зимовій казці» Вільяма Шекспіра чи Голоду, Хвороби, Слави у «Нумансії» Мігеля де Сервантеса[1].
Однією з перших п'єс цього жанру в українській літературі є текст, який зберігся в фрагментах «Умирающому чоловіку полезноє увіщаніє» невідомого автора; «Воскресеніє мертвих» Григорія Кониського (1747); «Трагедокомедіа о награжденіи в сем світі приїсканих діл, мздьі в будущей жизни вічной» Варлаама Лащевського (1740-і)[1].
Традиція жанру мораліте позначилася на міщанській драмі, побутовій комедії, історичній драмі. Вона вплинула і на комедію «Сто тисяч», «Хазяїн» І. Карпенка-Карого, «Молох» Володимира Винниченка тощо[1].
- Українська Літературна Енциклопедія: В 5 т. / Редкол.: І. О. Дзеверін (відповід. ред.) та ін. — К.: Голов. ред. УРЕ ім. М. П. Бажана, 1995. — Т. 3: К-Н. — 496 с.
- Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007
- Великий тлумачний словник сучасної української мови /Уклад. і гол.ред. В. Т. Бусел. — Київ, Ірпінь: ВТФ «Перун», 2007. — 1736 с.
- Мораліте // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 :М — Я. — С. 75.
- Мораліте // Лексикон загального та порівняльного літературознавства / голова ред. А. Волков. — Чернівці : Золоті литаври, 2001. — С. 345. — 634 с.
| Це незавершена стаття з мистецтва. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |