Морозов Віктор Євгенович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Морозов.

Віктор Морозов
Основна інформація
Дата народження	15 червня 1950(1950-06-15) (75 років)
Місце народження	Кременець, Тернопільська область
Громадянство	СРСР  Україна
Професія	музикант, композитор, поет, перекладач
Інструменти	вокал
Членство	Український ПЕН
Діти	Мар'яна Садовська
victormorozov.com
Цитати у Вікіцитатах  Файли у Вікісховищі

Ві́ктор Євге́нович Моро́зов (нар. 15 червня 1950, Кременець) — український співак, композитор, перекладач. Член Українського ПЕН. Відомий як перекладач серії книг про Гаррі Поттера й засновник перших українських рок-гуртів «Quo vadis» та «Арніка». Один із засновників театру-кабаре «Не журись!».

Біографія

Народився 15 червня 1950 року в місті Кременець, Тернопільської області. Батько був етнічним росіянином, служив у військовій частині в Кременці. Мати працювала там же. Після розлучення 1956 батько повернувся до себе на батьківщину у Підмосков'я, тож Віктора виховувала мати. Проживали в хаті з її батьками; найбільший вплив на хлопця мав дідусь.

Мати гарно співала, батько грав на акордеоні. Віктор певний час навчався в музичній школі в Кременці по класу фортеп'яна, потім баяна. Проте справжнє захоплення музикою прийшло після знайомства зі західною рок-музикою. В школі організував перший музичний гурт, виконував рок-кавери. Це визначило й бажання вивчати надалі англійську мову.

Школу закінчив зі срібною медаллю.

1967 вступив до Львівського університету на англійську філологію. Навчався і проживав у гуртожитку разом з Олегом Лишегою.

В студентські роки грав у музичному гурті Quo Vadis (який числився при ФМІ), зійшовся близько з колом Грицька Чубая, який справив на нього значний вплив. Як згадує у спогадах, присвячених Чубаю:

Саме Гриць назавжди прищепив мені імунітет до провінційности, банальности, second-hand-овости у поезії, музиці, взагалі у розумінні та сприйнятті мистецтва. Адже дискусії та суперечки в його хаті велися навколо творчості Еліота, Павнда, Сильвії Плат, ми слухали музику європейського рівня, ми намагалися, попри всі совдепівські перепони, доторкнутися душею до всього найсвіжішого, аванґардового, модерного, що з'являлося тоді у малярстві — Далі, Міро, Архипенко, в літературі — Маркес, Кортасар, Лаґерквіст, та в інших мистецьких жанрах. Вже значно пізніше, коли я нарешті отримав змогу побувати в багатьох країнах світу, я здивовано відзначив для себе, що попри всю замкнутість, залізнозавісність і дебільність країни, в якій ми всі тоді перебували, нам пощастило втримати руку на пульсі тогочасного мистецького життя світу. Ми, фактично, зуміли не перетворитися на забитих хуторян, які перелякано позирають здалеку на дійство, що розгортається десь там, на головній сцені. Ні, ми також брали участь у цій грі, у цій виставі, брали й беремо. Кажучи «ми», я передовсім маю на увазі коло людей нашого покоління (таких, як Олег Лишега або Микола Рябчук), яких до великої міри об'єднував навколо себе, а згодом згуртував у леґендарній вже «Скрині» саме Грицько Чубай.

Під час виступу на батярському фесті у Львові

У 1971 одружився зі студенткою Інституту прикладного і декоративного мистецтва Катериною Александровою. У зв'язку з цим перевівся на вечірнє відділення, аби забезпечувати сім'ю. Працював у Науковій бібліотеці.

Навесні 1972 в ході арештів львівської інтелігенції, в т.ч. Грицька Чубая, був відрахований з університету за 3 місяці до закінчення 5-го курсу. Причиною була участь у самвидавному альманасі «Скриня», де опублікував вірша «Коли сенс виллється з існування...». Натоді саме перейшов із Quo Vadis до новоствореного самодіяльного гурту Арніка, який діяв при Львівському обласному аптекоуправлінні. Оскільки репресивні органи вимагали від нього трудового перевиховання, пішов на роботу в аптекоуправління спершу вантажником, потім кур'єром, бухгалтером.

Виступав з Арнікою упродовж 1972—1976, після чого перейшов на професійну сцену у ВІА «Ровесник» під керівництвом Івана Поповича, учасники якого у 1977 сформували другий склад ансамблю Ватра - під дахом Львівської філармонії, а в 1979 — у чернівецьку Смерічку.

У 1988 разом з Андрієм Панчишиним і Юрієм Винничуком заснував львівський театр-кабаре «Не журись!», що став відомим завдяки яскравій політичній сатирі й відродженню заборонених в СРСР пісень січових стрільців та пісень УПА. Мистецький керівник Не журись!. Під час однієї з вистав театру «Повіяв вітер степовий» 5 жовтня 1989 зі сцени вперше був виконаний нелегальний на той час гімн України «Ще не вмерла Україна».

У 1993 створив акустичне тріо «Четвертий кут» разом з гітаристом Олегом Яремою та скрипалем Романом Лозинським, з якими того ж року записав однойменний альбрм, а в 2000 на «Студії Лева» — альбом «Треба встати і вийти».

Згодом зосередився на популяризації батярської тематики, вуличного мелосу й естетики львівських 1930-их. Створив батяр-бенд «Галичина» (в складі акордеоніста Петра Рачинського, кларнетиста Степана «Смоли» Нетребяка, контрабасиста Івана Огара і скрипаля Богдана Назара), з яким записав альбоми «Тільку ві Львові» (2002), «Серце батяра» (2010), «Батярський блюз» (2013).

Музична дискографія складається майже з 20 альбомів. Окрім спільних з «Арнікою», «Смерічкою» та «Не журись!» грамплатівок і аудіокасет, гуртами «Четвертий кут», «Мертвий півень», батяр-бендом «Галичина», записав і видав ряд сольних альбомів:

• «Треба встати і вийти» (2000, слова і музика Костянтина Москальця);
• «Тільку ві Львові» (2002);
• «Афродизіяки» (2003);
• «Армія Світла» (2008, слова і музика Костянтина Москальця);
• «Серце батяра» (2010);
• «Батярський блюз» (2013).

Автор численних пісень на вірші сучасних українських поетів (зокрема Ліни Костенко, Костянтина Москальця, Юрія Андруховича, Віктора Неборака, Олега Лишеги й ін.).

Лавреат першої «Червоної Рути» (1989), пі час якої уперше в УРСР часів Перебудови публічно разом з бардами Василем Жданкіним та Едуардом Драчем виконали національний гімн Ще не вмерла Україна.

Перекладає з португальської та англійської мов. Перші переклади були опубліковані 20 років тому^[коли?] в часописі «Всесвіт». Широко відомим як перекладач став завдяки перекладам серії романів про Гаррі Поттера.

Віктор Морозов, Григорій Гладій і сестри Тельнюк на концерті "Наш Шевченко: шлях до свободи" в Торонто, травень 2016

У грудні 2013—січні 2014, під час революційних подій Євромайдану, разом із Юрієм Винничуком і Андрієм Панчишиним записує серію гумористично-сатиричних пісень на національно-патріотичну насущну тематику. Це — майбутній альбом «Реффолюція», куди ввійде більше ніж 25 композицій.

Брав участь у спільному проєкті з Григорієм Гладієм і сестрами Тельнюк «Наш Шевченко: шлях до свободи» по містах Канади в травні-червні 2016 року.

З травня 2024 року член редакційної ради художньо-аналітичного альманаху «Кременецький культурний контекст».

Особисте життя

Перша дружина Катерина Александрова, з якою має дочку Мар'яну, відому співачку й акторку.

Друга дочка Інна (нар. 5.10.1977) — провідний інженер відділу наукового редагування та видавничої справи ЛННБ України ім.В.Стефаника.

Третя дружина Мотря Онищук, уродженка Торонто, — правниця, працює в міжнародній фінансовій установі.. З нею має дочок Зірку і Квітку; проживають У Вашингтоні й Торонті.

Віктор Морозов є хрещеним батьком сина головного редактора «Видавництва Старого Лева» Мар'яни Савки Северина.

Дискографія

Дискографія Віктора Морозова налічує 8 альбомів:

• «Через зіроньку ясну» (1992);
• «Четвертий кут» (1993, спільно з однойменним гуртом);
• «Треба встати і вийти» (2000, слова і музика Костянтина Москальця);
• «Тільку ві Львові» (2002);
• «Афродизіяки» (20 березня 2003 — спільно з гуртом «Мертвий півень»);
• «Армія світла» (2008, слова і музика Костянтина Москальця);
• «Серце батяра» (2010);
• «Батярський блюз» (2013).

Переклади

На листопад 2021 року список книжок, які переклав Віктор Морозов, є таким:

• «Алхімік», Пауло Коельйо (в-во «Класика», 2000);
• «Вероніка вирішує померти», Пауло Коельйо (в-во «Класика», 2001);
• «Чорт і панна Прим», Пауло Коельйо (в-во «Класика», 2002);
• «Уявлені спільноти», Бенедикт Андерсон (в-во «Критика», 2001);
• «Наташі: сучасна світова сексторгівля», Віктор Маларек (в-во УОЦР, 2004);
• «Ракета на чотирьох лапах», Джеремі Стронґ (Видавництво Старого Лева, 2005);
• «Чарлі і шоколадна фабрика», Роальд Дал (А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2005);
• «Гаррі Поттер і філософський камінь», Джоан Ролінґ;
• «Гаррі Поттер і Таємна кімната», Джоан Ролінґ;
• «Гаррі Поттер і в'язень Азкабану», Джоан Ролінґ;
• «Гаррі Поттер і Келих вогню», Джоан Ролінґ;
• «Гаррі Поттер і Орден Фенікса», Джоан Ролінґ;
• «Гаррі Поттер і Напівкровний Принц», Джоан Ролінґ;
• «Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії», Джоан Ролінґ;
• «Матильда», Роальд Дал (А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2006)
• «Розшукується Ракета на 4-х лапах!», Джеремі Стронґ (Видавництво Старого Лева, 2008);
• «Вікінг у моєму ліжку», Джеремі Стронґ (Видавництво Старого Лева, 2010);
• «Школа природознавства малого Вовчика», Іан Вайброу (Видавництво Старого Лева, 2013);
• «Несподівана вакансія», Джоан Ролінґ (А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2013);
• «Нові пригоди ракети на чотирьох лапах», Джеремі Стронґ (Видавництво Старого Лева, 2013);
• «ВДВ (Великий Дружній Велетень», Роальд Дал (А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2013);
• «Фієста. І сонце сходить», Ернест Гемінґвей (Видавництво Старого Лева, 2017);
• «Прощавай, зброє» Ернест Гемінґвей (Видавництво Старого Лева, 2018);
• «Високі Гори Португалії» Янна Мартеля (Видавництво Старого Лева, 2019);
• «Гаррі Поттер: історія магії», Джоан Ролінґ (А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2019);
• «Мати і не мати», Ернест Гемінґвей (Видавництво Старого Лева, 2019);
• «Чарлі і великий скляний ліфт», Роальд Дал (Видавництво Старого Лева, 2019);
• «Гаррі Поттер і келих вогню», Джоан Ролінґ (А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2019);
• «ПЛАСТ. Унікальна Історія Українського Скаутського Руху», Орест Субтельний (Торонто: Пластове Видавництво, 2019);
• «Фантастичні звірі: Злочини Ґріндельвальда», Джоан Ролінґ (А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2020).
• «Різдвяна свинка», Джоан Ролінґ (А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2021).

Внесено до Почесного списку ІВВY (IBBY Honour List) 2022 року за переклад книги Роальд Дал «Фантастичний містер Лис» (А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2020).

Посилання

• Морозов Віктор Євгенович // Українська музична енциклопедія / Гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : ІМФЕ НАНУ, 2011. — Т. 3 : [Л – М]. — С. 486-487.
• Victor Morozov & MO Productions (офіційний сайт) [Архівовано 1 вересня 2007 у Wayback Machine.]
• Віктор Морозов [Архівовано 22 березня 2020 у Wayback Machine.]
• Сабадишина Ю. Тілько ві Львові. Віктор Морозов про батярів, Гаррі Поттера та місто як пуп землі [Архівовано 23 червня 2020 у Wayback Machine.]