Морозов Костянтин Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Морозов Костянтин Петрович
Морозов Костянтин Петрович
4-й Глава Місії України при НАТО
4 листопада 2005 — 15 жовтня 2007
Президент Віктор Ющенко
Попередник Володимир Хандогій (за сумісництвом)
Наступник Ігор Сагач2008)
2-й Надзвичайний і Повноважний Посол України в Ісламській Республіці Іран
5 квітня 2000 — 15 червня 2001
Президент Леонід Кучма
Попередник Володимир Бутяга
Наступник Вадим Примаченко2002)
1-й Міністр оборони України
3 вересня 1991 — 4 жовтня 1993
Президент Леонід Кравчук
Попередник
Наступник Іван Біжан (в. о.)
Народився 3 червня 1944(1944-06-03) (77 років)
Лозова Павлівка (нині м. Брянка), Ворошиловградська область, Українська РСР,
СРСР СРСР
Відомий як дипломат
Країна Україна
Освіта Військова академія Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації
Звання Погон генерал-полковника ЗСУ (2020) гор.svg Генерал-полковник
Нагороди
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Орден «За службу Батьківщині у Збройних силах СРСР» II ступеня Орден «За службу Батьківщині у Збройних силах СРСР» III ступеня

Костянти́н Петро́вич Моро́зов (нар. 3 червня 1944 року, селище Лозова Павлівка (нині м. Брянка), Ворошиловградська область) — військовий діяч СРСР і України, генерал-полковник (1991)[1], перший міністр оборони України (вересень 1991 — жовтень 1993). Надзвичайний і повноважний Посол України (2005)[2].

Біографія[ред. | ред. код]

Костянтин Петрович Морозов народився в селищі Лозова Павлівка (нині м. Брянка), Луганської області. Батько — Петро Степанович (1915–1954) учасник німецько-радянської війни, у повоєнний період працював електриком на шахтах Донбасу, загинув на виробництві. Мати — Катерина Іванівна (1916–1997) була шкільною вчителькою.

1967 року закінчив Харківське вище військове авіаційне училище льотчиків ВПС ім. С. Грицевця, служив льотчиком у складі ВПС Північної групи військ. 1972 року з посади командира авіаційної ланки поступив на командний факультет Військово-повітряної академії ім. Ю. Гагаріна, яку закінчив 1975 року. Проходив службу в Липецькому ЦБЗ і ПЛС ВПС МВО на посадах льотчика-інструктора, командира авіаційної ескадрильї, заступника командира авіаційного полку, начальника авіабази з дослідження бойового використання винищувальної авіації (Турк. ВО), заступника командира і командира авіаційної дивізії ЦГВ. 1984 року направлений на навчання в Військовій академії Генерального штабу ЗС СРСР ім. К. Ворошилова, яку закінчив 1986 року.

По закінченні ВА ГШ, у 1986–1988 рр. проходив службу на посаді начальника штабу-першого заступника командувача повітряної армії ВГК (СП) зі штабом у Смоленську. У грудні 1988 року переведений на таку ж посаду в повітряну армію зі штабом у Києві, а у вересні 1990 р. призначений її командувачем.

Під час спроби державного перевороту в Москві (серпень 1991 р.) підтримав курс України на відокремлення від СРСР і утворення незалежної держави. 3 вересня 1991 р. Верховною Радою України призначений першим міністром оборони України[3]. 1 жовтня 1991 р. Указом Президента СРСР і наказом МО СРСР звільнений від обов'язків командувача повітряної армії і члена Військової ради КВО та відряджений у розпорядження уряду України. Перший офіційно склав присягу на вірність українському народові (6 грудня 1991). Під керівництвом К. Морозова вперше було створено національну систему управління військовим угрупованням колишнього СРСР на території незалежної України, проведено унікальну організаційну роботу з приведення основної частини офіцерського складу цього угруповання до присяги на вірність народу України, проведено перший етап його реорганізації у структури Збройних Сил України, закладено основи організації видів Збройних Сил України. Через особисту особливу позицію в питанні Чорноморського флоту 30 вересня 1993 р. добровільно подав Президентові України рапорт про відставку[4].

Після відставки з посади МО і звільнення із ЗС України — на громадській роботі: член Координаційної Ради Конгресу української інтелігенції, керівник виборчої громадської організації «Демократичне об'єднання Україна», координатор демократичних партій України, член Україно-Американського дорадчого Комітету з вироблення політики. У 1994–1995 рр. вивчав англійську мову, політологію, основи державного управління, політику міжнародної безпеки як старший науковий працівник Гарвардського університету (Kennedy School of Government), (Бостон, США). Закінчив докторантуру Міжнародного відкритого університету (2003) з дипломом доктора філософії в галузі політології (PhD).

Від 1996 року — на дипломатичній службі. До 2000 року — радник-посланник, головний координатор співробітництва України з РПАС, ЄС, ЗЄС у військовій сфері Посольства України в Брюсселі, заступник Глави Місії України при НАТО (від 1998 р.). Від травня 2000 р. до листопада 2007 р. — Посол України в Ісламській Республіці Іран[5][6], Посол з особливих доручень МЗС України (основний напрямок роботи — відносини Україна — НАТО), Глава Місії України при НАТО (Брюссель, Бельгія)[7]. У жовтні 2007 р. через зміну позиції уряду України в питанні інтеграції в НАТО добровільно пішов у відставку[8].

Нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Постанова Верховної Ради України від 18 вересня 1991 року № 1569-XII «Про присвоєння військового звання Міністру оборони України»
  2. Указ Президента України від 19 грудня 2005 року № 1800/2005 «Про присвоєння К. Морозову дипломатичного рангу Надзвичайного і Повноважного Посла»
  3. Постанова Верховної Ради України від 3 вересня 1991 року № 1473-XII «Про Міністра оборони України»
  4. Указ Президента України від 4 жовтня 1993 року № 418/93 «Про виконуючого обов'язки Міністра оборони України»
  5. Указ Президента України від 5 квітня 2000 року № 563/2000 «Про призначення К. Морозова Надзвичайним і Повноважним Послом України в Ісламській Республіці Іран»
  6. Указ Президента України від 15 червня 2001 року № 442/2001 «Про звільнення К. Морозова з посади Надзвичайного і Повноважного Посла України в Ісламській Республіці Іран»
  7. Указ Президента України від 4 листопада 2005 року № 1545/2005 «Про призначення К. Морозова Главою Місії України при НАТО»
  8. Указ Президента України від 15 жовтня 2007 року № 973/2007 «Про звільнення К. Морозова з посади Глави Місії України при НАТО»
  9. Указ Президента України від 4 грудня 1996 року № 1160/96 «Про нагородження відзнакою Президента України - орденом "За мужність"»

Див. також[ред. | ред. код]

Список міністрів оборони України

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Військові посади
Нове створення Міністр оборони
2-ге створення
3 вересня 1991 — 4 жовтня 1993
Наступник:
Іван Біжан