Морозівка (Севастополь)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Село Морозівка, Алсу
Церква Паїсіївського монастиря
Церква Паїсіївського монастиря
Церква Паїсіївського монастиря
Країна Україна Україна
Область м. Севастополь
Район/міськрада Балаклавський район
Основні дані
Географічні дані
Географічні координати Координати: 44°31′13″ пн. ш. 33°42′51″ сх. д. / 44.520328° пн. ш. 33.714172° сх. д. / 44.520328; 33.714172
Карта
Морозівка, Алсу. Карта розташування: Україна
Морозівка, Алсу
Морозівка, Алсу
Мапа
Мапа

CMNS: Морозівка у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Морозівка.
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Алсу.

Морозівка (до 1945 року Алсу; крим. Alsuv, Алсув) — віддалена частина міста Севастополя, в Балаклавському районі, до 1957 року була окремим селом.

Розташоване приблизно за 9 км на схід від Балаклави, на південному боці річки Чорної над Чорнорічинським каньйоном.

У 2014 році після анексії Криму та Севастополя Росією, Морозівка отримала статус села. З точки зору українського законодавства продовжує бути частиною міста Севастополя.

Історія[ред. | ред. код]

Стародавнє поселення південно-західного Криму Алсу засноване приблизно у середині IV століття[1], або, на думку деяких істориків, набагато раніше (IV—III століття до н. е.)[2], нащадками готів і аланів, що змішалися з місцевим населенням[3]. Приблизно з XII століття Алсу, як і всі околишні поселення, входило до складу християнського князівства Феодоро[4]. Після падіння у 1475 році Мангупа село, разом з усіма землями князівства, увійшла до складу Мангупского кадилику Кефінського еялета Османської імперії. У ці роки внаслідок політики османів, а також тісних економічних й особистих зв'язків місцевого християнського населення з жителями Кримського ханства — мусульманами відбувалася ісламізація кримських греків Алсу і, згідно із «Відомостями про виведених із Криму в Приазов'я християнах» А. В. Суворова, жодного християнина в селі до 1778 року не залишилося[5]. Офіційно до складу Кримського ханства село входило близько 9 років: від знаходження ханством з в 1774 році до окупації Росією в 1783 році. Після анексії Криму Російською імперією[6] село спорожніло внаслідок еміграції кримських татар у Туреччину[7], тому в Камеральному Описі Криму 1784 року воно не значиться. Уперше згадується Алсу (Кальсу в основному варіанті) у губернаторських документах від 3 жовтня 1796 року з нагоди виділення землі Грецького батальйону офіцерам й обер-офіцерам за браком землі в Балаклаві[8].

За російським адміністративним поділом, від 8 лютого 1784 року, Алсу перебувало на території Чоргунской волості Сімферопольського повіту Таврической губернії, але у Відомості про всі селища у Сімферопольському повіті 1805 року село ще не значиться (видимо, постійного населення ще не було)[9].

Після адміністративної реформи 1829 року землі Алсу віднесли до Байдарской волості[10], а в 1838 році, після утворення Ялтинского повіту[11] і переформування волостей — до Байдарской волості Ялтинского повіту. Тоді ж Алсу вперше позначають на карті 1842 року як село з 20 дворами[12]. Згідно зі «Списком населених місць Таврійської губернії по відомостях 1864 р.», за результатами VIII ревізії 1864 року в казенному селі Алсуй (Алсу) у 9 дворах значилося 50 жителів-греків (9 дворів і на карті 1865 року, тільки на ній село записане як Олсуй[13])

Фонтан Таш-Чокрак

Після установи у 1873 році Севастопольського градоначальства, Алсу, разом з іншими околицями Балаклави, передали у його склад, що зафіксовано в «Пам'ятній книзі Таврической губернії 1889» і там же записано, що за результатами Х ревізії 1887 року в Алсу в 22 дворах проживало 112 осіб[14]. У градоначальстві село знаходилось до радянської реформи адміністративного поділу у 1921 році[15].

З 1923 року, як відзначено в результатах Всесоюзного перепису 1926 року Алсу віднесено до Камарської сільради Севастопольського району[16] (з 1931 року — Балаклавского). 27 червня 1944 року, постановою ГКО, кримські греки були депортовані в Середню Азію[17], а Указом Президії Верховної Ради РСФСР від 18 травня 1948 року Алсу Балаклавского району перейменоване в Морозівку[18].

Офіційно розселено до 1968 року[19], але реально існують кілька житлових будинків (на 1998 рік населення 30 осіб[20]). Проте місцевість не залишена, бо поряд з селом існує дитячий оздоровчий табір «Алсу».

У 2000-них роках у селі з'явився Паїсіївський православний монастир[21]. Неподалік села знаходиться недобудований Запасний командний пункт Чорноморського флоту.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ О. С. Иванова. Из раскопок могильника в балке Алмалык-Дере …
  2. ↑ Райнер Шрег. К вопросу изучения освоения округи Мангупа…
  3. ↑ А. Г. Герцен, Ю. М. Могаричев. О некоторых вопросах истории Таврики…. Архів оригіналу за 13 листопада 2017. Процитовано 2 грудня 2010.
  4. ↑ Т. М. Фадеева, А. К. Шапошников. Княжество Феодоро и его князья. Симферополь, 2005 г. ISBN 966-648-061-1
  5. ↑ Ведомость о выведенных из Крыма в Приазовье христианах от 18 сентября 1778г. Архів оригіналу за 18 липня 2013. Процитовано 2 грудня 2010.
  6. ↑ Крым в 1784–1917 гг. Архів оригіналу за 10 листопада 2004. Процитовано 2 грудня 2010.
  7. ↑ Ляшенко В. И. К вопросу о переселении крымских мусульман в Турцию в конце XVIII — первой половине XIX веков
  8. ↑ ИТУАК, т. 26, стр.27. Лашков Ф. Ф. Исторический очерк Крымско-татарскаго землевладения. Архів оригіналу за 20 липня 2010. Процитовано 2 грудня 2010.
  9. ↑ ИТУАК, т. 26, стр.85. Лашков Ф. Ф. Исторический очерк Крымско-татарскаго землевладения. Архів оригіналу за 20 липня 2010. Процитовано 2 грудня 2010.
  10. ↑ «Ведомость о казённых волостях Таврической губернии» от 31 августа 1829 г
  11. ↑ История самоуправления Ялты. Архів оригіналу за 25 травня 2010. Процитовано 2 грудня 2010.
  12. ↑ «Топографическая карта полуострова Крым, л. VII,.Съёмка полковн. Бетева и подолк. Оберга. 1842 г.». Архів оригіналу за 24 серпня 2017. Процитовано 25 квітня 2022.
  13. ↑ Карта Таврической губ.,Фиолент — Кикинейз, 1865 г. [недоступне посилання з липня 2019]
  14. ↑ Памятная книга Таврической губернии 1889г (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 14 березня 2022. Процитовано 25 квітня 2022.
  15. ↑ Прохоров В. В. Деятельность Симферопольской окружной милиции в начальный период НЭПа. Архів оригіналу за 30 липня 2013. Процитовано 30 липня 2013.
  16. ↑ Крым 1783–1998 гг., стр. 338. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 2 грудня 2010.
  17. ↑ Этнография Крыма. Греки. Депортация. Архів оригіналу за 12 травня 2012. Процитовано 2 грудня 2010.
  18. ↑ Указ Президиума Верховного Совета РСФСР от 18 мая 1948 г. Архів оригіналу за 8 жовтня 2010. Процитовано 2 грудня 2010.
  19. ↑ Крымская обл. — 1968 г. стр.13. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 2 грудня 2010.
  20. ↑ Байдарська долина-Чернореченський каньйон. Архів оригіналу за 8 червня 2013. Процитовано 2 грудня 2010.
  21. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 27 березня 2015.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Морозівка (Севастополь)


Посилання[ред. | ред. код]

Місцевості Севастополя

Ленінський район

Гагарінський район

Нахімовський район

Балаклавський район
Севастополь Це незавершена стаття про Севастополь.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Крим Це незавершена стаття з географії Криму.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Морозівка_(Севастополь)&oldid=40597473