Морська корова Стеллера

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Морська корова Стеллера
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клада: Синапсиди (Synapsida)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Сирени (Sirenia)
Родина: Дюгоневі (Dugongidae)
Рід: Морська корова (Hydrodamalis)
Вид:
H. gigas
Біноміальна назва
Hydrodamalis gigas
(Zimmermann, 1780)

Морська́ коро́ва Сте́ллера[2] (Hydrodamalis gigas) — вимерла морська тварина з родини дюгоневих ряду сирен. Була єдиним видом цього ряду, який мешкав у холодних водах.

Морські корови були завдовжки 8 — 10 м і вагою до 3,5 тонн. Мешкали поблизу Командорських островів у Тихому океані. Вони майже не пірнали й плавали на мілководді, харчуючись здебільшого морською капустою. Морські корови жили стадами. Зазвичай, самець і самиця трималися поруч, дитинчат вони тримали перед собою. Спини морських корів перебували постійно над водою. Їхнім єдиним заняттям був пошук їжі. Під час живлення морські корови постійно рухали головою й шиєю, як бики, і що дві хвилини висували голову з води, щоб набрати свіжого повітря, при цьому видавали звук подібний до кінського іржання. За схожість своєї поведінки з коровами на пасовищі вони й отримали назву.

Відкриття та описи очевидців

[ред. | ред. код]
Малюнок морської корови, виконаний Георгом Стеллером. Хвіст намальовано під таким кутом лише для того, щоб краще показати його форму.
Скелет морської корови в Музеї природи Харківського національного університету

Уперше європейці побачили морських корів 6 листопада 1741 року, коли на них натрапила експедиція Вітуса Беринга.

Відомий науковець Георг Стеллер, завдяки якому ця тварина і стала відома, і на честь якого її назвали, описав цей вид і процес полювання на цю велику морську істоту.

«21 травня 1742 року, — писав Стеллер, — була зроблена перша спроба зачепити цю сильну й величезну тварину спеціально виготовленим великим залізним гаком, прив'язаним до міцного довгого канату, і витягти її на берег. Та спроба не вдалася: шкіра виявилася твердою й міцною, а гачок занадто тупим. Намагалися змінити його, але подальші спроби призводили до того, що тварини зривалися в море разом з гаком і канатом».

«З можливою обережністю ми підпливали до тварин, які стадами бродили по своєму водному пасовищу вздовж берегів. Як тільки гарпунник втикав у тварину гарпун, люди, які перебували на березі, починали поступово тягти її з води, у той час як ті, що сиділи в шлюпці, наближалися до тварини й завдавали їй ударів ножем і багнетами, поки вона не спливала кров'ю, що фонтанами била з її ран. При припливі тварина витягалася на берег і там прикріплювалася. Як тільки вода спадала і тварина лежала на суші, у неї вирізали м'ясо й жир і з радістю доставляли до хат».

Морські корови зовсім не боялися людей, що дуже полегшувало процес полювання. При цьому їхній ареал, Командорські острови перебував на шляху з Камчатки в Америку. Вони стали продовольчою базою російських промислових експедицій. Проте запаси острову були мізерно малі в порівнянні з дедалі ростучою потребою в солонині Камчатського й Охотського промислового флотів. Тож великі, смачні й абсолютно беззахисні морські корови були приречені на винищення. Що й сталося менш як за 30 років — 1768 року була вбита остання морська корова.

У мистецтві

[ред. | ред. код]

Українська поетеса Ліна Костенко присвятила цій тварині вірш «Прощай, морська корово…»[3].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Domning, D. (2016) Hydrodamalis gigas: інформація на сайті МСОП (версія 2016.2) (англ.) 04 квітня 2016
  2. Маркевич, О. П. Номенклатура // Маркевич О. П., Татарко К. І. Російсько-українсько-латинський зоологічний словник. — Київ : Наук. думка, 1983. — С. 208.
  3. Костенко Л. В. Вибране. — К.: Дніпро, 1989. — С. 55. — ISBN 5—308—00376—9.