Морський маяк в Гелі
 Сучасний вигляд маяка | |
.svg)  Морський маяк в Гелі | |
| Розташування | Гель |
|---|---|
| Координати | 54°36′06″ пн. ш. 18°48′56″ сх. д. / 54.60167° пн. ш. 18.81556° сх. д.Координати: 54°36′06″ пн. ш. 18°48′56″ сх. д. / 54.60167° пн. ш. 18.81556° сх. д. |
| Збудований | 2001 |
| Введений в експлуатацію | 1942 |
| Матеріал структури | 1942 |
| Висота | 41,50 м |
| Світлові характеристики[en] | Iso W 5s |
| Номер UKHO[en] | C2968 |
| Номер NGA | 116-6672 |
| Номер ARLHS[en] | POL008 |
| Культурна спадщина | A-1246 z 25.01.2005 |
 Морський маяк в Гелі у Вікісховищі | |
Морськи́й мая́к в Ге́лі (пол. Latarnia Morska Hel) — маяк на польському узбережжі Балтійського моря, розташований в місті Гель (Пуцького повіту, поморського воєводства), на кінці Гельської коси.
Маяк розташований між морським маяком в Ястарні і морським маяком в Гданську-Порт Північний.
Технічні дані[ред. | ред. код]
- Розташування: 54°36'06" Пн.ш. 18°48'56" Сх.д
- висота вежі: 41,50 м (з радаром)
- Висота світла: 40,80 м Висота над рівнем моря (38,8 м над рівнем моря, згідно німецького перепису Маяків 1944 р.)[1], від 2013.03.01 висота світла 39 м[2]
- номінальний обсяг спалаху: 17 морських миль (31,5 км)
- Сектор видимості світла: 151°-102°
- Характеристика світла: ізофазне (змінне)
- Блиск: 5,0 с
- Перерва: 5,0 с
- Тривалість: 10,0 с
- Потужність лампи: 1000 Вт
- Двопозиційний перемикач світла
- Циліндрична лінза Френеля
Вежа має форму восьмигранного стовпа, матеріал виконання — червона цегла.
З 2003 року на вершині розміщено берегову РЛС, (висота антени 42,5 м над рівнем моря.) системи VTS[en] Zatoka Gdańska, а також систему автоматичного розпізнавання кораблів[3][4].
Історія морського маяка в Гелі[ред. | ред. код]
Перший маяк на Гельській косі побудовано в ще 1826 року, офіційне відкриття відбулось 1 серпня 1827 року. Вежа маяка була в розрізі округлою, а її висота становила 42 метри. Джерелом світла була ріпакова олія, а в випадку негоди кожні чотири хвилини вистрілювали з гармати. 1910 року під час такого вистрілу вибухнув запас пороху внаслідок чого наглядач маяка Май загинув. 5 років до того 1905 року, на вежі було збудовано щоглу для прапорцевої сигналізації[5].
1924 року встановлено олійну аргандову лампу з чотирма лінзами, 1929 року маяк покрили штукатуркою і помалювали в біло-червоні лінії, а в 1938 році олійну лампу замінили електричною потужністю 3000 Вт. Під час воєнних дій сили Берегової Оборони в Польській кампанії 19 вересня 1939 року підірвали маяк з метою ускладнити прицілювання німецькій артилерії. 1942-го в період німецької окупації маяк відбудували.
Новий маяк 1942-го побудовано 10 метрів на південний схід від фундаменту свого попередника 1826—1939 років. До ремонту, який відбувся в 2001 році на місці фундаменту старого маяка розбили квітник[6] який відображав своєю формою фундамент старого маяка. під час ремонту було вирішено усунути квітник, а на його місці прокласти доріжку. До сьогодні не збереглось позначень, які б вказували місце розташування маяка 1826 року будівництва.
1 липня 1928 року маяк в Гелі відвідав маршал Польщі Юзеф Пілсудський, в честь цієї події товариство «Друзі Гелі» (пол. Przyjaciele Helu). прикрасили стіну маяка пам'ятною дошкою, котру було встановлено 1 липня 1999 року.
Галерея[ред. | ред. код]
-
-
-
-
-
-
Таблиця встановлена на пам'ять про візит Юзефа Пілсудського.
_2010-07-13_138.jpg)
_2010-07-13_149.jpg)
_2010-07-13_147.jpg)
_2010-07-13_144.jpg)
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Niemiecki Spis Świateł z 1944 r.
- ↑ Wiadomości Żeglarskie nr 10 z 8 marca 2013 (wiadomość nr *240 dla map i oddzielna informacja dla Spisu Świateł tom I
- ↑ Urząd Morski w Gdyni. System VTS – CBM. Процитовано 17 квітня 2017.
- ↑ Tymoteusz Budny. Niezawodność podsystemu radarów w systemie VTS – Zatoka. „Prace Wydziału Nawigacyjnego Akademii Morskiej w Gdyni”, 2006. Wydawnictwo Akademii Morskiej w Gdyni. ISSN 1730-1114.
- ↑ Piotr Celej To dzięki nim trafiano do portów. Latarnie na dawnych zdjęciach[недоступне посилання з квітня 2019] [dostęp 21.04.2014]
- ↑ Przed wejściem do latarni — tam, gdzie na zdjęciu dziś widać żywopłot — za: M. Czerner, «Latarnie morskie polskiego wybrzeża»