Морські водорості

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Морські водорості — строго не визначений, розмовний термін, що охоплює макроскопічні, багатоклітинні, донні морські водорості.[1] Цей термін включає деяких членів червоних, бурих і зелених водоростей. Морські водорості можна також класифікувати за застосуванням (продукти харчування, медикаменти, добрива, промислова сировина та ін.).

Таксономія[ред.ред. код]

Морські водорості відносятся до царства найпростіших і можуть належати до однієї з кількох груп багатоклітинних водоростей: червоні водорості, зелені водорості або бурі водорості. Оскільки ці три групи не можуть мати загального багатоклітинного предка, морські водорості є поліфілійною групою. Крім того, деяка група синезелених водоростей (ціанобактерії) іноді теж розглядаються як морські водорості, тому «морські водорості» є розмовним терміном і не має формального визначення.

Структура[ред.ред. код]

Сушка водоростей на сонці. Аськофіллум вузлуватий (Ascophyllum nodosum) в Новій Шотландії, Канада

Зовні морські водорості нагадують недеревні наземні рослини. Вони складаються з:

  • слань: тіло водорості.
    • пластинка: плоскі структури, схожі на листя.
      • сорус: група спор.
      • у роду фукус повітряні бульбашки на листовій пластинці: орган, що допомагає в плаванні.
      • у роду келп поплавці між пластинкою і стволиком: орган, що допомагає в плаванні.
    • стовбур: стеблеподібна структура (може бути відсутньою).
    • захват: спеціальні базальні структури, що забезпечує прив'язку до поверхні, часто до скелі або до іншої водорості.
    • причіпка: пальцеподібне розширення захвату для прив'язки до донних відкладень.

Стволик і листова пластинка разом відомі як вайя.

Екологія[ред.ред. код]

Відносно екології у морських водоростей домінують дві загальних вимоги до навколишнього середовища — присутність морської води (або принаймні солонуватої води) та наявність достатньої кількості світла для здійснення фотосинтезу. Іншою вимогою є наявність міцної прив'язки. В результаті морські водорості найчастіше населяють прибережні зони, а в межах цієї зони частіше зустрічаються на скелястих берегах, ніж на піску або гальці. Морські водорості займають широкий спектр екологічних ніш. Найбільшими висотами їх проживання є тільки ледве змочені бризками морської води вершини, найнижчі сягають кілька метрів у глибину. У деяких районах прибережні морські водорості можуть уходити на кілька миль в море. Обмежуючим фактором в таких випадках є відсутність сонячних променів. Найбільш глибоководними живими морськими водоростями є кілька видів червоних водоростей.

Багато видів, як, наприклад, водорості Саргасум, пристосувалися до повністю планктонної ніші і стали вільно плаваючими, залежачи від газових мішків для підтримки прийнятної глибини. Інші пристосувалися жити в приливних басейнах скель. У цьому середовищі проживання морські водорості повинні витримувати швидко мінливу температуру, солоність, та навіть випадки висушування.[2]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Smith, G.M. 1944. Marine Algae of the Monterey Peninsula, California. Stanford Univ., 2nd Edition.
  2. Lewis, J.R. 1964. The Ecology of Rocky Shores. The English Universities Press Ltd.