Мосараби

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Чотири вершники Апокаліпсису (мосарабська мініатюра, Х ст.)

Мосара́би (араб. مستعرب‎‎, musta'rab, «арабізовані»; ісп. mozárabes, МФА[moˈθaɾaβes]; порт. moçárabes, МФА[muˈsaɾɐβɨʃ]) — арабська загальна назва християн, які жили в Мусульманській (Мавританській) Іспанії у VIII—XV століттях. Переважно нащадки готів та народів, які не прийняли ісламу після арабського завоювання Піренейського півострова. За мавританського панування вважалися підданими другого сорту після мусульман. Користувалися свободою віросповідання в обмін на податок ісламській владі. Зберігали свою християнську віру (католицизм готського або мосарабського обряду), але втратили латинську культуру, зазнали сильної арабізації. За ісламським законодавством мали судове самоврядування та церковну автономію. Деякі представники входили до центрального та регіонального мавританських урядів, війська, комерції тощо. Носії так званої мосарабської мовироманської мови зі значними арабськими запозиченнями. Основні центри проживання — великі міста Толедо, Кордова, Сарагоса, Севілья тощо. У VIII столітті становили до 90% населення країни; в ХІ ст. їх питома вага зменшилася до 50% внаслідок зростання мусульманського населення та ісламізації християн[1]. Зазнавали переслідувань і гонінь від мусульманської влади, особливо у 850-859 роках[2]. 1126 року частково депортовані з великих міст Іспанії до ісламських районів Північної Африки[3]. Після визволення Іспанії та Португалії від мусульман увійшли до складу християнських народів — іспанців та португальців. Також — мозараби, мусараби, мустараби.

Опис[ред. | ред. код]

Музики (мосарабська мініатюра, Х ст.)

Мосараби поділялися на дві групи: (1) до першої належали особисто вільні християни, які без супротиву підкорилися мусульманам після битви при Гвадалете й зберегли за собою земельну власність в обмін на сплату податку до державної скарбниці; (2) до другої входили християни, які чинили супротив арабському завоюванню Іспанії і втратили власні володіння, стали слугами й рабами завойовників й були змушені сплачувати чотири п’ятих свого доходу господарям або державі. Усі дорослі й вільні мосараби, за винятком монахів, жебраків та калік, платили також подушний податок[4].

Справами християн-мосарабів завідували спеціальні мусульманські чиновники (лат. comites). Судові суперечки між мусульманами і християнами вирішував кадій. Податки збирали митарі (лат. publicae rei excaptores); вони інколи обиралися з числа самих мосарабів й були об’єктом ненависті самих християн[4].

Більшість християнських храмів, в тому числі Кордовський собор, мусульмани обернули на мечеті, проте малі церкви були залишені мосарабам для вільних зборів та відправлення літургії. Формально була збережена церковна ієрархія, проте мусульманська влада постійно втручалася у справи церковного управління та дисципліни мосарабів (латинські звичаї занепадали, процвітала симонія)[4].

Освічені християни-мосараби поступово ісламізувалися й арабізувалися, захоплюючись арабською літературою та філософією, переймаючи традиції й побут завойовників. Частина мосарабів, що мала притулок у монастирях, радикалізувалася й протестувала проти ісламізації. Їхній рух набув розголосу після мученицької загибелі священика Перфекта (850). Абдаррахман II намагався зупинити невдоволених, скликавши 852 року християнський собор під керівництвом севільського митрополита Реккафреда, проте його постанови не мали впливу. Непримиренне крило мосарабів обрало своїм лідером Евлогія, архієпископа Толедського, який залишив низку творів про життя християн в Мусульманській Іспанії[5]. Йому допомогав Альваро. Мусульмани змогли придушити антиісламський рух мосарабів в Толедо, убивши Евлогія, але його послідовники вирушили на північ країни, де мали великий успіх[4].

У мосарабському середовищі виникали єресі; зокрема, лідер акефалів Мігетій повчав, що Трійця — це Давид, Христос і Павло, а священство дійсне тоді, коли священики не мають гріхів. Священик Егіла, надісланий з Риму для зупинення єретичних вчень, сам став єретиком, повчаючи в дусі Савелія, донатистів і прискіліан (собор 861 року засудив цю єресь). Собор 862 року засудив єресь Гостегезіса[4].

Мосарабська літургія (також відома як готська або толедська) зберігала ранньохристиянські елементи та звичаї часів Вестготського королівства, й була подібна на давню галліканську службу. Її досі справляють у спеціальні каплиці Толедського собору, спорудженій кардиналом Хіменесом. Текст мосарабського богослужіння затверджений цим самим кардиналом, який виправив і видав його латиною 1500 року під назвою «Missale mixtum, dictum Mosarabes» (перевидання 1755 в Римі)[4].

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Bulliet. R.W.: Conversión lo Islam in the Medieval Period: An Essay in Quantitatitve History, Cambridge (Mass.). 1979, pp. 114-127. Glick. T.: Cristianos y musulmanes en la Edad Media (711-1250), Madrid. 1991pp. 43-47.
  2. Colbebt E.B. The Martyrs of Córdoba, 850-859. Washington, 1962; Wolf, K.B.: Chrístian Martyrs in Muslim Spain, Cambridge, 1988; Coope. J.A.; The Martyrs of Córdoba: Community and Family Conflict in an Age of Mass Conversions. Lincln-Londres, 1995; Delgado L. F: Alvaro de Córdoba y la polémica contra el Islam. El "Indiculus Luminosus", Córdoba, 1996. Los textos de Eulogio y otros escritos han sido publicados por GIL, J.: Corpus Scriptorum Muzarabicorum, Madrid, 1973, 2 vols.
  3. Serrano, D.:"Dos fatuas sobre la expulsión de mozárabes al Magreb en 1126 // en Anaquel de Estudios Árabes, № 2 (1991) p. 162-182.
  4. а б в г д е Мозарабы // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона
  5. Memoriale sanctorum martyrum, documentum martyriale, liber apologeticus martyrum и др.; см. Migne, «Patrologiae cursus», ser. lat., тт. CXV, CXXI

Джерела[ред. | ред. код]

  • Missale mixtum, dictum Mosarabes // Собрание древних литургий (вып. IV, СПб., 1877).
  • Burman, Thomas E. Religious polemic and the intellectual history of the Mozarabs, c. 1050–1200, Leiden, 1994.
  • Chalmeta, P. The Mozarabs // Encyclopedia of Islam, 2nd edition, Leiden.
  • Christys, Ann. Christians in Al-Andalus, 711–1000, Richmond 2001.
  • Gil, Juan (ed.). Corpus scriptorum Muzarabicorum, Madrid, 1973.
  • Goussen, Heinrich. Die christliche-arabische Literatur der Mozaraber, 1909.
  • de Epalza, Mikel. Mozarabs: an emblematic Christian minority in Islamic al-Andalus // The legacy of Muslim Spain (1994), 148–170.
  • Miller, H D; Kassis, Hanna. The Mozarabs", in Menocal, Scheindlin & Sells (eds.) // The literature of al-Andalus, Cambridge (2000), 418–434.
  • Torrejón, Leopoldo Peñarroja. Cristianos bajo el islam: los mozárabes hasta la reconquista de Valencia, Madrid, Credos, 1993.

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Мосараби