Мосендз Леонід Маркович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Леонід Мосендз
Алла Лисянська. Леонід Мосендз.jpg
Леонід Мосендз Художник Алла Лисянська
Псевдо Порфирій Горотак, О.Лясковець, Осип Лясковець і Ростислав Берладник
Народився 20 вересня (2 жовтня) 1897(1897-10-02)
Могилів-Подільський, Подільська губернія, Російська імперія
Помер 14 жовтня 1948(1948-10-14) (51 рік)
Блоне
·туберкульоз
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of Ukraine.svg УНР
Flag of the Czech Republic.svg Чехословаччина
Flag of Austria.svg Австрія
Діяльність поет, письменник, есеїст, гуморист
Alma mater Українська господарська академія (1928)
Знання мов українська
Жанр повість, оповідання, роман, поема і есей

Леоні́д Ма́ркович Мо́сендз (псевдоніми: О.Лясковець, Осип Лясковець, Ростислав Берладник; нар. 20 вересня (2 жовтня) 1897(18971002), Могилів-Подільський, Подільська губернія — пом. 14 жовтня 1948, Блоне, Швейцарія) — український поет, прозаїк, есеїст, гуморист, науковець, громадський та державний діяч[1]. Спільно з Ю. Кленом писав під псевдонімом Порфирій Горотак.

Життєпис[ред. | ред. код]

Леонід Мосендз народився у м. Могилеві-Подільському в родині державного урядовця Марка Мосендза, з українського роду Мосендзи, мати була з Волині, з роду Лясковець. Згодом мамине прізвище стане Мосендзові за псевдонім. У сім'ї окрім Леоніда було ще двоє синів та донька. Коли Леонідові Мосендзу було сім років — помер батько, і вони з матір'ю переїхали у село Ялтушків, згодом у Яришів Могилівського повіту. У 1911 році, в Яришеві, Леонід Мосендз закінчив початкову школу, після чого вступив до учительської семінарії у Вінниці, яку закінчив 1915 року. По закінченні семінарії короткий час учителював.

У роки Першої світової війни перебував у російській армії, воював на румунському фронті, де його й заскочила «революція» 1917 року. Після демобілізації вчителював у вищій та нижчій початкових школах міста Гнівань. 4 березня 1919 року вступив до Дієвої Армії УНР, де служив старшиною. У війську захворів на плямистий тиф і 26 жовтня 1919 року був евакуйований. Після лікування, 1 грудня 1919 року, повернувся до викладання фізики та природознавства у гніванських нижчій та вищій початкових школах. Вчителював до квітень 1920 року.

Після поразки УНР емігрував. З польської Ченстохови у 1922 році переїхав до Чехословаччини, де у 1923/24 році закінчив гімназію і вступив на хіміко-технологічний факультет Української господарської академії в Подєбрадах. У 1928 році одержав тут диплом інженера-технолога й залишився в Українській Господарській Академії асистентом.

У 1931 році він захистив докторську дисертацію з проблем переробки нафти, працював у лабораторіях. У час пробудження Закарпаття Мосендз у 1937/38 p. викладав у Державній академії в Сваляві, а після окупації Закарпаття переїхав до Братислави. У 1945 році виїхав до Австрії. У місті Інсбруку Мосендз заприятелював з Юрієм Кленом (О. Бургардтом), з яким разом у 1947 році видав (під спільним псевдонімом Порфирій Горотак) збірку пародійних віршів «Дияволічні параболи» [Архівовано 26 листопада 2020 у Wayback Machine.].

У 1946 році, важко хворий на сухоти, Леонід Мосендз переїжджає у Швейцарію, де в місті Блоне 1948 року помирає. Похований там само.

Його спадщина багата: збірка «Зодіак» (1941), три поеми («Вічний корабель» (1940), «Канітферштан» (1945) і «Волинський рік» (1948)), три збірки новел і оповідань («Засів», «Людина покірна», «Відплата») і незавершений роман «Останній пророк» (посмертне видання 1960).

Творчий доробок[ред. | ред. код]

Автор есе «Штайн — ідея і характер» (1935), збірки «Зодіяк» (1941); поем «Вічний корабель» (1940), «Канітферштан» (1945), «Волинський рік» (1948), збірок новел і оповідань «Засів», «Людина покірна», «Відплата»; роману «Останній пророк» (посмертне видання 1960). Окремі видання:

Виявив себе також у публіцистиці, перекладах.

Дмитро Донцов назвав його «одним із найкращих, коли не найкращим — із наших… новелістів».[2]

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

Іменем Леоніда Мозендза названо вулицю у м. Вінниця [3]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Богдан Кравців. Леонід Мосендз і його «Останній пророк». Нью-Йорк, 1960. 32 с. Накладом Комітету для видання творів Леоніда Мосендза
  2. Незборима нація. Архів оригіналу за 19 грудня 2008. Процитовано 13 вересня 2012. 
  3. Рішення Вінницької міської ради № 630 від 24.02.2017. Архів оригіналу за 17 листопада 2017. Процитовано 10 серпня 2020. 

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Василенко В. Роман «Останній пророк» Леоніда Мосендза: джерела, жанр, структура, образ // Слово і Час. 2022. № 6. С. 17–33.
  • Журнал «Вітчизна», № 3-4, 2004, «Леонід Мосендз» [Архівовано 3 липня 2007 у Wayback Machine.]
  • Празька літературна школа: Ліричні та епічні твори / Упорядування і передмова В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2008. — 280 с.
  • Скорина Людмила. Література та літературознавство української діаспори. Курс лекцій. — Вид. 2-е, доп. — Черкаси: Брама-Україна. — 2005. — 384с.
  • Олег Баган. Готика — як стиль і настрій. До джерел художнього стилю Леоніда Мосендза // Українські проблеми. — 1998. — № 2. — С. 122—130.
  • Олег Баган. Історіософські концепції Леоніда Мосендза в контексті розвитку ідеології й естетики вісниківства. Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова. 2016
  • Микола Васьків. Актуалізація роману Л. Мосендза «Останній пророк» крізь призму прагматизму // XX століття: від модерності до традицій: зб. наук. праць. — Вип. 1.Естетика і поетика творчості Леоніда Мосендза / Ред. колегія: І. Руснак та ін. — Вінниця: ТОВ фірма «Планер», 2010. — С. 30-39.
  • Васьків М. Еміграційний історичний роман: загальне й індивідуальне // Український еміграційний роман 1930-50-х років. — Кам'янець-Подільський: ПП «Медобори-2006», 2011. — С. 34-111.
  • Іщук-Пазуняк Н. Леонід Мосендз і доля його могили // Вибрані студії з історії, лінгвістики, літературознавства і філософії. — К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 2010. — С. 273—275.
  • Кравців Б. Леонід Мосендз і його «Останній пророк» // Мосендз Л. Останній пророк. — Торонто,1960. — С. V — ХХХІІ.
  • Мариненко Ю. Проза Леоніда Мосендза в контексті доби // XX століття: від модерності до традицій: зб. наук. праць. — Вип. 1. Естетика і поетика творчості Леоніда Мосендза / Ред. колегія: І. Руснак та ін. — Вінниця: ТОВ фірма «Планер», 2010. — С. 207—215.
  • Мейзерська Т. Потрійний код «Вічного корабля» Леоніда Мосендза: історичний, метафізичний, національний // XX століття: від модерності до традицій: зб. наук. праць. — Вип. 1. Естетика і оетика творчості Леоніда Мосендза / Ред. колегія: І. Руснак та ін. — Вінниця: ТОВ фірма «Планер»,2010. — С. 79-86.
  • Набитович І. Леонід Мосендз — лицар святого Грааля: Творчість письменника в контексті європейської літератури. — Дрогобич: Відродження, 2001. — 220 с.
  • Набитович І. Сакральне в художній творчості Леоніда Мосендза // XX століття: від модерності до традицій: зб. наук. праць. — Вип. 1. Естетика і поетика творчості Леоніда Мосендза / Ред.. колегія: І. Руснак та ін. — Вінниця: ТОВ фірма «Планер», 2010. — С. 87-107.
  • Неврлий М. «Трохи Дон-Кіхот в мені є …» // Україна. — 1990. -№ 18. — С. 20-22.
  • Нигрицький Л. Передмова // Мосендз Л. Людина покірна. — Львів: Укр. бібліотека, 1937. —С. 5-6.
  • Просалова В. А. Драматична доля роману Л. Мосендза «Останній пророк» // Актуальні проблеми літературознавства: Збірник наукових праць. — Дніпропетровськ: Навчальна книга, 2003.- Т. 15. — С. 152—163.
  • Просалова В. А. Оповідання Л. Мосендза та їх інтертекстуальне тло // Вісник Луганського національного педагогічного університету ім. Тараса Шевченка, 2004. — вип. 3 (71). — C. 83-91.
  • Руснак І. Художній світ новел Леоніда Мосендза // XX століття: від модерності до традицій: зб. наук. праць. — Вип. 1. Естетика і поетика творчості Леоніда Мосендза / Ред.. колегія: І. Руснак та ін. — Вінниця: ТОВ фірма «Планер», 2010. — С. 116—131.
  • Руснак І. Художній світ новели Леоніда Мосендза Брат” // Наукові записки [Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка]. Сер.: Філологічні науки.- 2009. - Вип. 85. - С.318-327. Електронний ресурс: https://scholar.google.com.ua/citations?hl=uk&user=k3qMJ70AAAAJ
  • Яковенко Т. Образ Івана Хрестителя у романі «Останній пророк» Леоніда Мосендза // XX століття: від модерності до традицій: зб. наук. праць. — Вип. 1. Естетика і поетика творчості Леоніда Мосендза / Ред.. колегія: І. Руснак та ін. — Вінниця: ТОВ фірма «Планер», 2010. — С. 132—140.
  • Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.

Посилання[ред. | ред. код]