Очікує на перевірку

Мосендз Леонід Маркович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Леонід Мосендз
Леонід Мосендз Художник Алла Лисянська
ПсевдоПорфирій Горотак, О.Лясковець, Осип Лясковець і Ростислав Берладник
Народився20 вересня (2 жовтня) 1897(1897-10-02)
Могилів-Подільський, Подільська губернія, Російська імперія
Помер14 жовтня 1948(1948-10-14) (51 рік)
Блоне
·туберкульоз
Країна Російська імперія
 УНР
 Чехословаччина
 Австрія
Діяльністьпоет, письменник, есеїст, гуморист
Alma materУкраїнська господарська академія (1928)
Знання мовукраїнська
Жанрповість[d], оповідання, роман, оповідна поезіяd і есей

Леоні́д Ма́ркович Мо́сендз (псевдоніми: О.Лясковець, Осип Лясковець, Ростислав Берладник; нар. 20 вересня (2 жовтня) 1897(18971002), Могилів-Подільський, Подільська губернія — пом. 14 жовтня 1948, Блоне, Швейцарія) — український поет, прозаїк, есеїст, гуморист, науковець, громадський та державний діяч[1]. Спільно з Ю. Кленом писав під псевдонімом Порфирій Горотак.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Леонід Мосендз народився у м. Могилеві-Подільському в родині державного урядовця Марка Мосендза, з українського роду Мосендзи, мати була з Волині, з роду Лясковець. Згодом мамине прізвище стане Мосендзові за псевдонім. У сім'ї окрім Леоніда було ще двоє синів та донька. Коли Леонідові Мосендзу було сім років помер батько, і вони з матір'ю переїхали у село Ялтушків, згодом у Яришів Могилівського повіту. У 1911 році, в Яришеві, Леонід Мосендз закінчив початкову школу, після чого вступив до учительської семінарії у Вінниці, яку закінчив 1915 року. По закінченні семінарії короткий час вчителював.

У роки Першої світової війни перебував у російській армії, воював на румунському фронті, де його й застала «революція» 1917 року. Після демобілізації вчителював у вищій та нижчій початкових школах міста Гнівань. 4 березня 1919 року вступив до Дієвої Армії УНР, де служив старшиною. У війську захворів на плямистий тиф і 26 жовтня 1919 року був евакуйований. Після лікування, 1 грудня 1919 року, повернувся до викладання фізики та природознавства у гніванських нижчій та вищій початкових школах. Вчителював до квітня 1920 року.

Після поразки УНР емігрував[2]. З польської Ченстохови у 1922 році переїхав до Чехословаччини, де у 1923/24 рр. закінчив гімназію і вступив на хіміко-технологічний факультет Української господарської академії в Подєбрадах. У 1928 році одержав тут диплом інженера-технолога й залишився в Українській Господарській Академії асистентом.

У 1931 році він захистив докторську дисертацію з проблем переробки нафти, працював у лабораторіях. У час пробудження Закарпаття Мосендз у 1937/38 рp. викладав у Державній академії в Сваляві, а після окупації Закарпаття переїхав до Братислави. У 1945 році виїхав до Австрії. У місті Інсбруку Мосендз заприятелював з Юрієм Кленом (О. Бургардтом), з яким разом у 1947 році видав (під спільним псевдонімом Порфирій Горотак) збірку пародійних віршів «Дияволічні параболи» [Архівовано 26 листопада 2020 у Wayback Machine.].

У 1946 році, важко хворий на сухоти, Леонід Мосендз переїжджає у Швейцарію, де в місті Блоне 1948 року помирає. Похований у тому ж місті, Блоне.

Його спадщина багата: збірка «Зодіак» (1941), три поеми «Вічний корабель» (1940), «Канітферштан» (1945) і «Волинський рік» (1948), три збірки новел і оповідань «Засів», «Людина покірна», «Відплата» і незавершений роман «Останній пророк» (посмертне видання 1960).

Творчий доробок

[ред. | ред. код]

Автор есе «Штайн — ідея і характер» (1935), збірки «Зодіяк» (1941); поем «Вічний корабель» (1940), «Канітферштан» (1945), «Волинський рік» (1948), збірок новел і оповідань «Засів», «Людина покірна», «Відплата»; роману «Останній пророк» (посмертне видання 1960). Окремі видання:

Виявив себе також у публіцистиці, перекладах.

Дмитро Донцов назвав його «одним із найкращих, коли не найкращим — із наших… новелістів».[3]

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]

Іменем Леоніда Мозендза названо вулицю у м. Вінниця [4]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Богдан Кравців. Леонід Мосендз і його «Останній пророк». Нью-Йорк, 1960. 32 с. Накладом Комітету для видання творів Леоніда Мосендза
  2. ↑ Мосендз Леонід Маркович // Давидюк Р. В інтер'єрі міжвоєнної Волині : біограми політичних емігрантів - учасників Української революції. - Рівне : Львів, 2023. - С. 164-165
  3. ↑ Незборима нація. Архів оригіналу за 19 грудня 2008. Процитовано 13 вересня 2012.
  4. ↑ Рішення Вінницької міської ради № 630 від 24.02.2017 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 17 листопада 2017. Процитовано 10 серпня 2020.

Джерела

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Василенко В. Роман «Останній пророк» Леоніда Мосендза: джерела, жанр, структура, образ // Слово і Час. 2022. № 6. С. 17–33.
  • Журнал «Вітчизна», № 3-4, 2004, «Леонід Мосендз» [Архівовано 3 липня 2007 у Wayback Machine.]
  • Празька літературна школа: Ліричні та епічні твори / Упорядування і передмова В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2008. — 280 с.
  • Скорина Людмила. Література та літературознавство української діаспори. Курс лекцій. — Вид. 2-е, доп. — Черкаси: Брама-Україна. — 2005. — 384с.
  • Олег Баган. Готика — як стиль і настрій. До джерел художнього стилю Леоніда Мосендза // Українські проблеми. — 1998. — № 2. — С. 122—130.
  • Олег Баган. Історіософські концепції Леоніда Мосендза в контексті розвитку ідеології й естетики вісниківства. Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова. 2016
  • Микола Васьків. Актуалізація роману Л. Мосендза «Останній пророк» крізь призму прагматизму // XX століття: від модерності до традицій: зб. наук. праць. — Вип. 1.Естетика і поетика творчості Леоніда Мосендза / Ред. колегія: І. Руснак та ін. — Вінниця: ТОВ фірма «Планер», 2010. — С. 30-39.
  • Васьків М. Еміграційний історичний роман: загальне й індивідуальне // Український еміграційний роман 1930-50-х років. — Кам'янець-Подільський: ПП «Медобори-2006», 2011. — С. 34-111.
  • Іщук-Пазуняк Н. Леонід Мосендз і доля його могили // Вибрані студії з історії, лінгвістики, літературознавства і філософії. — К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 2010. — С. 273—275.
  • Кравців Б. Леонід Мосендз і його «Останній пророк» // Мосендз Л. Останній пророк. — Торонто,1960. — С. V — ХХХІІ.
  • Мариненко Ю. Проза Леоніда Мосендза в контексті доби // XX століття: від модерності до традицій: зб. наук. праць. — Вип. 1. Естетика і поетика творчості Леоніда Мосендза / Ред. колегія: І. Руснак та ін. — Вінниця: ТОВ фірма «Планер», 2010. — С. 207—215.
  • Мейзерська Т. Потрійний код «Вічного корабля» Леоніда Мосендза: історичний, метафізичний, національний // XX століття: від модерності до традицій: зб. наук. праць. — Вип. 1. Естетика і оетика творчості Леоніда Мосендза / Ред. колегія: І. Руснак та ін. — Вінниця: ТОВ фірма «Планер», 2010. — С. 79-86.
  • Набитович І. Леонід Мосендз — лицар святого Грааля: Творчість письменника в контексті європейської літератури. — Дрогобич: Відродження, 2001. — 220 с.
  • Набитович І. Сакральне в художній творчості Леоніда Мосендза // XX століття: від модерності до традицій: зб. наук. праць. — Вип. 1. Естетика і поетика творчості Леоніда Мосендза / Ред.. колегія: І. Руснак та ін. — Вінниця: ТОВ фірма «Планер», 2010. — С. 87-107.
  • Неврлий М. «Трохи Дон-Кіхот в мені є …» // Україна. — 1990. -№ 18. — С. 20-22.
  • Нигрицький Л. Передмова // Мосендз Л. Людина покірна. — Львів: Укр. бібліотека, 1937. —С. 5-6.
  • Просалова В. А. Драматична доля роману Л. Мосендза «Останній пророк» // Актуальні проблеми літературознавства: Збірник наукових праць. — Дніпропетровськ: Навчальна книга, 2003.- Т. 15. — С. 152—163.
  • Просалова В. А. Оповідання Л. Мосендза та їх інтертекстуальне тло // Вісник Луганського національного педагогічного університету ім. Тараса Шевченка, 2004. — вип. 3 (71). — C. 83-91.
  • Руснак І. Художній світ новел Леоніда Мосендза // XX століття: від модерності до традицій: зб. наук. праць. — Вип. 1. Естетика і поетика творчості Леоніда Мосендза / Ред.. колегія: І. Руснак та ін. — Вінниця: ТОВ фірма «Планер», 2010. — С. 116—131.
  • Руснак І. Художній світ новели Леоніда Мосендза «Брат» // Наукові записки Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка. Сер.: Філологічні науки.- 2009. - Вип. 85. - С.318-327. Електронний ресурс: https://scholar.google.com.ua/citations?hl=uk&user=k3qMJ70AAAAJ
  • Яковенко Т. Образ Івана Хрестителя у романі «Останній пророк» Леоніда Мосендза // XX століття: від модерності до традицій: зб. наук. праць. — Вип. 1. Естетика і поетика творчості Леоніда Мосендза / Ред. колегія: І. Руснак та ін. — Вінниця: ТОВ фірма «Планер», 2010. — С. 132—140.
  • Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.
Мосендз Леонід Маркович
у сестринських Вікіпроєктах
q: Цитати у Вікіцитатах?
s: Теми у Вікіджерелах?
Родовід: Генеалогія на Родоводі?
CMNS: Мосендз Леонід Маркович у Вікісховищі?

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Мосендз_Леонід_Маркович&oldid=41938830