Московсько-новгородська війна (1471)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Московсько-новгородська війна (1471)
Московсько-новгородські війни
Herberstein Nowgorod1477.JPG
Битва між московитами і новгородцями на італійській гравюрі
Дата: весна — 11 серпня 1471
Місце: Новгородська земля
Привід: Зближення Новгородської республіки з Литвою:
Результат: Перемога Великого князівства Московського. Втрата незалежності Новгорода від Москви
Сторони
Велике князівство Московське
Crescent.svg Касимовське ханство
Символ господарства Псковского.png Псковська республіка
Nowogród.svg Новгородська республіка
Командувачі
Іван III
Даниїл Холмський
Федір Пестрий
Crescent.svg Даніяр
Nowogród.svg Марфа Борецька
Nowogród.svg Дмитро Борецький
Nowogród.svg Василь Шуйський
Nowogród.svg Василь Казимір
Військові сили
біля 20 000 осіб Nowogród.svg 50 000 — 55 000 осіб

Моско́всько-новгоро́дська війна (1471) — воєнний конфлікт між Великим князівством Московським і Новгородською республікою, що почався весною 1471 року й закінчився 11 серпня того ж року підписанням Коростинського миру.

Передумови[ред. | ред. код]

У другій половині XV сторіччя Велике князівство Московське посилило свій тиск на Новгородську республіку. Через що у Новгороді утворився гурт бояр на чолі з Марфою Борецькою, який виступав за союз з Великим князівством Литовським, що обіцяло допомогу Новгородщині у боротьбі проти Московії князя Івана III.

Після смерті авторитетного новгородського архієпископа Йони, який очолювати боярський уряд Новгородської республіки, у місто прибув ставленик польського короля і великого литовського князя Казимира IV — князь Михайло Олелькович. Окрім того, новгородці відправили на місце померлого Йони на хіротонію новгородського архієпископа не до залежного від великого московського князя й не підпорядкованого Константинопольському Престолу московському Київському Митрополиту Филиппу I, а до визнаного у 1470 році обраним після перерви вселенським константинопольським патріархом Діонісієм I Митрополиту Київському і всія Русі Григорію ІІ Болгариновичу, котрий сидів у Великому князівстві Литовським. Нарешті, Новгород став весті перемови з Казимиром IV про підтримку Новгородщини на випадок війни з Московією. Сукупність дій викликала збурення у московським великокняжому дворі й незгоду промосковські налаштованих новгородських бояр. Через дії п'ятої колони у Новгороді стало ослаблення його воєнної сили.

Початково московський князь Іван III намагався вплинути на Новгородщину дипломатичним шляхом за допомогою церкви. Московський Київський митрополит звинуватив новгородців у "зраді", й висунув вимогу відмови від «латинської держави». Церковне втручання посилило політичну боротьбу у Новгороді. Дії новгородців виголошені Москвою «зрадою православ'я».

Підготовка до війні[ред. | ред. код]

Новгородський намісник Михайло Олелькович у березні 1471 року залишив Новгород від'їхав на княжіння Київ. Великий московський князь Іван III прийняв рішення організовувати релігійний «хрестовий похід» на Новгород. За задумом Московії православна церква мала змусити всіх князів надіслати свої війська на «святе діло». Планувалося залучити до походу в'ятчів, устюжан, псковитян — мешканців новгородських п'ятин і передмість. Було вирішене обложити Новгород з 3 сторін: з заходу, півдня та сходу. Зі сторони московського князя проводила широка антиновгородська пропаганда, посилались «розметні грамоти». Руслана Скриннікова, «у очах московських книжників тільки монархічні порядки були природними й законними, тоді як вічева демократія видавалася диявольськими лестощами. Рішення Новгорода обстоювати свою незалежність будь-якою ціною вони спромоглися зобразити як змову бояр Борецьких, які найняли „шильників“ і котрі залучили на свою сторону чернь. Саме віче, під пером московського письменника, перетворилося на беззаконне кубло „злих смердів“ і „безіменних мужиків».[1]

Хід війни[ред. | ред. код]

Початок походу[ред. | ред. код]

Шлях московського війська на Новгород проходив через міста Волок Ламський, Твер, Торжок, Вишній Волочек. Свою ставку московський князь Іван III поставив у Яжелбицях, коли у той час основні сили у приблизно 10 тисяч осіб на чолі з московськими воеводами Данилом Холмським і Федіром Пестрим, рушили в обхід Ільменського озера з півдня на Русу. Того року у Приільменській низовині була сильна посуха: все літо були відсутні дощі, тому болота висохли, що дозволяло військам великого московського князя безперешкодно просувати прямим шляхом.

Захопивши фортецю Дем'ян і місто Русу (згодом Руса була спалена Москвою), загони під командуванням Холмського вийшли до озера Ільмень і зупинилися у Коростині чекати на союзне псковське військо. Новгородське віче переправило Ільменським озером швидко сформовані загони назустріч передовим загонам московського війська. У першім бою під Коростинню новгородське військо зазнало поразки.

20 червня 1471 року головне московське військо рушило з Москви назустріч союзникам через Твер, де до них приєднався тверський полк, та Торжок до південного берегу озера Ільмень.

Шелонська битва[ред. | ред. код]

Головна частина новгородського війська — до 40 тисяч військових — рушило вгору по річці Шелонь назустріч псковському війську для перехоплення їхньої сполуки з московським. Піхота переплавилася судами озером Ільмень та річкою Шелонь, а кіннота рушила суходолом. Шлях від Новгорода до Шелоні на Псков йшов через сельця Стара Мельниця, Сутоки, Менюша до гирла річки Мшага. Після цього новгородці відправились вгору лівим берегом Шелоні й зайняли вигідну позицію у сельця Мусци, перекрив дорогу між Псковом і Новгородом.

Проте московський воєвода Данило Холмський здогадався про плани новгородців. Він спішно перекинув свій кінний загін з Коростені до села Мусци й під прикриттям високого правого берега річки Шелоні 14 липня 1471 року раптово атакував новгородське військо. Незважаючи на те, що новгородське військо, як відмічають літописі, за чисельністю майже в 10 разів перевищувало сили Холмського, перемогу здобули московське і псковське військо. Також на стороні Московії у битві взяв участь касимовське військо на чолі з ханом Даніяром «зі своїми царевичами, князями і козаками». Втратив 40 осіб убитими, татари були відпущені. Московити полонили багато знатних новгородців, в тому числі посадників Дмитра Борецького і Козму Григоровича, бояр Василя Селезньова, Кипріяна Арзубова та інших. У захопленому таборі новгородців московити знайшли договірна грамоту Новгородської республіки з польським королем і великим литовським князем Казимиром IV.

Після звістки про перемогу у Шелонській битві, великий московський князь Іван III прибув з Яжелбіц у Русу, де 24 липня 1471 року стратив 6 очільників боротьби Новгородської республіки проти Великого князівства Московського.

Рештки опору[ред. | ред. код]

Поразка при Шелоні позбавило новгородців шансу на перемогу. Московське військо завдало поразки 12-тисячній новгородській судовій раті на чолі з Василем Шуйським Блідим, посланій для захисту заволоцьких володінь над Північною Двиною, з 4 тисячами московськими воїнами на чолі з московським воєводою Василем Образцом, посиленою загонами з Устюга й В'ятки.

Також 27 липня 1471 року у Заволоччі сталася Шиленьзька битва (над правою притокою Північної Двини), в якій московське військо після запеклого бою перемогло рать Двинської землі Новгородщини.

Втрата Новгородщиною волі[ред. | ред. код]

11 серпня 1471 року в селі Коростинь був підписаний мир між великим московським князем Іваном III і Новгородською республікою, за яким Новгородщина втратила свою самостійність[2]. За Коростинським миром Новгородська республіка, визнавала свою поразку й зобов'язалася розірвати відносини з Великим князівством Литовським і сплатити великому московському князю Івану III величезну данину в розмірі 15,5 тисяч рублів. За наказом московського царя були зриті оборонні споруди в новгородських фортецях Дем'ян і Руса.

Після укладення договору мешканці Руси, що втекли від московських військ до Новгорода, по дорозі додому озером Ільмень потрапили у бурю, яка перекинула 90 учанів і 60 малих суден. За відомостями літописця, потонуло близько 7 тисяч осіб.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Р. Г. Скрынников. У истоков самодержавия (глава из книги «Третий Рим») // проект «Хронос»
  2. Коростынский мир[недоступне посилання з Ноябрь 2017]

Посилання[ред. | ред. код]