Мостиська

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Мостиська
Мостиська герб.png Mostys h.png
Герб Мостиськ Прапор Мостиськ
Панорама центральної частини міста
Панорама центральної частини міста
Мостиська
Мостиська на мапі України
Мостиська на мапі України
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Львівська область
Район/міськрада Мостиський район
Код КОАТУУ 4622410100
Засноване 1244
Магдебурзьке право 1404
Статус міста з 1404 року
Населення 11000 (01.01.2012)[1]
Площа 12,8 км²
Поштові індекси 81300—303
Телефонний код +380-3234
Координати 49°47′31″ пн. ш. 23°09′09″ сх. д. / 49.79194° пн. ш. 23.15250° сх. д. / 49.79194; 23.15250Координати: 49°47′31″ пн. ш. 23°09′09″ сх. д. / 49.79194° пн. ш. 23.15250° сх. д. / 49.79194; 23.15250
Висота над рівнем моря 220 м
Водойма р. Січня
Міста-побратими Перемишль, Самбір, Городок
День міста перша неділя червня
Відстань
Найближча залізнична станція Мостиська
До обл./респ. центру
 - автошляхами 65,9 км
До Києва
 - автошляхами 607 км
Міська влада
Адреса 81300, м. Мостиська, вул. Грушевського, 6
Веб-сторінка mostyska.net.ua
Міський голова Сторожук Сергій

Мости́ська (пол. Mościska) — місто, адміністративний центр Мостиського району, Львівської області. Розташоване на березі річки Січна в західній частині Сянсько-Дністровської вододільної рівнини за 14 км від кордону з Польщею. Через місто проходять важливі транспортні комунікації: автошляхи E40 (М11), Т 1415, та залізниця Львів-Краків

Історія[ред.ред. код]

Галицько-Волинське князівство[ред.ред. код]

Визначення першої письмової згадки про Мостиська можливе за умови наявності писемних джерел, які б не викликали сумніву. Як виявилось недавно — підтвердний документ про надання місту Магдебурського права 1404 року виявився не найстаршим з документів, який згадує про Мостиська. Перша письмова згадка про Мостиська відноситься до 1392р. Про це виразно вказується у вступі до фонду № 35 (Мостиська книга), який знаходиться у Центральному Державному Історичному Архіві України у м. Львові.

У деяких місцевих виданнях, протягом попередніх років нав’язувалось твердження про те, що перша письмова згадка про Мостиська датується 1244 роком, проте це не відповідає дійсності.

Західні землі сучасної України, в тому числі край, що зветься Мостищиною, колись були частиною могутньої держави — Київської Русі. (Див. також Червенські городи).

Районний центр Мостиська — одне з найдавніших міст українського Прикарпаття. Назва від слова «мости», які досі є з усіх чотирьох сторін міста. Виникнувши на давньому важливому шляху із Західної Європи на Русь, у середні віки місто було значним торговим і ремісничим центром на західноукраїнських землях.

У складі Королівства Польського та Речі Посполитої[ред.ред. код]

1387 року галицькі землі були захоплені польськими магнатами. Пізніше Мостиська належали до Перемишльської землі Руського воєводства. Воєвода Петро, який походив із Мостиськ, 1392 року зібрав військовий загін і відвоював на деякий час від окупантів Перемишль, Ярослав, Львів і Галич.

В 1404 році місту надано магдебурзьке право. Як і кожне місто, яке користувалося цим правом, Мостиська мали типову забудову: в центрі – ринок з ратушею, від нього у всі чотири сторони прямі вулички. Тут кожного тижня відбувалися торги і один раз в рік – великий ярмарок, які сприяли зростанню міста, розвитку ремесла і торгівлі. В середні віки місто було добре укріплене, мало довкола рови, мури, вали, які захищали населення від ворожих нападів Упродовж XV–XVII ст. місто не раз руйнували турки, татари, волохи, шведи. Жителі міста зазнавали соціального гніту. Їхнє становище погіршували стихійні лиха — повені, посухи, епідемії, а також голод. Міська біднота не мирилися зі своїм тяжким становищем: саме вона восени 1648 року допомогла військам Богдана Хмельницького зруйнувати міські укріплення, розгромити шляхетні двори.

У XVII ст. в місті було 16 цехів, у тому числі кравецький, ткацький, бляхарський, шевський, столярський, різницький, ковальський, кушнірський, пекарський та інші. Кожен цех торгував своїм товаром у будках. Предметом торгівлі були також велика рогата худоба, коні, свині, полотна, сіль, фрукти, овочі та збіжжя. Торгівля велася на ринковій площі.

Австрія та Австро-Угорщина[ред.ред. код]

Місто з висоти пташиного польоту
Пам'ятник Тарасові Шевченку на пл. Ринок

1772 року під час першого поділу Речі Посполитої Галичину захопила Австрія. Прихід нової влади позитивно вплинув на економічний і культурний розвиток міста. В цей період було створено відносно сприятливі умови для розвитку освіти і шкільництва. У кінці XIX — на початку ХХ ст. шириться діяльність Української Національно-Демократичної Партії, завдяки якій в Мостиськах було утворено ряд українських організацій: кредитна спілка «Народний дім в Мостиськах», філії товариств: «Просвіта», «Сільський Господар».

Близькість Мостиськ до Перемиської фортеці позначилась на побуті його мешканців. Під час першої облоги Перемишля (кінець вересня - початок жовтня 1914р.) місто опустіло, так як мешканці, з міркувань власної безпеки, покинули свої домівки. До міста було стягнуто шестидюймові гармати, їх розмістили на головній вулиці. Як наслідок цієї війни, в Мостиськах знаходився цвинтар російських солдатів, який було знищено у 70-х роках місцевою владою в господарських цілях.

1914–1918 роки[ред.ред. код]

3 березня 1918 року в місті відбулось «свято державності і миру» (віче) на підтримку дій уряду Української Народної Республіки, на якому були присутні близько 12 000 осіб.[2]

Західноукраїнська Народна Республіка[ред.ред. код]

В листопаді 1918 року українці Мостиськ і прилеглих місцевостей захопили у тоді польсько-жидівському місті владу в свої руки. Однак ненадовго: в Мостиськах було утворено польське староство, а в Крукеничах - Мостиський повітовий комісаріат, який очолювали: директор кредитної спілки «Народний дім в Мостиськах» Степан Байдала (з 6 листопада 1918р. до 14 лютого 1919р.) і адвокат Любомир Данилович (з 14 лютого до 16 травня 1919р.).

Радянські часи[ред.ред. код]

Згідно з пактом Рібентропа-Молотова, підписаним 23 серпня 1939 року, місто Мостиська стає польським містом, а з грудня 1939 р. Мостиський район набуває статусу адміністративно-територіальної одиниці Польщі.

Роки незалежності[ред.ред. код]

Восени 1994 року в місті відкрито пам'ятник Т. Шевченку, а також пам'ятний хрест полеглим борцям за волю України. У 1999 році жителі району урочисто відзначили 755-річчя Мостиськ.

Персоналії[ред.ред. код]

фотографія
Сергій Кузьмінський, вокаліст рок-гурту «Брати Гадюкіни», іменем якого названо одну з вулиць міста

Історично так склалося, що на Мостищині розвивалися паралельно українська і польська культури, які взаємозбагачувалися. З Мостиськ походили:

Перебували[ред.ред. код]

  • Анна Могила — опікунка православного братства у місті, фундаторка церкви Св. Юра.

Мостиські старости[ред.ред. код]

Парламентські посли від Мостиськ[ред.ред. код]

  • доктор Скварко Захар — український правник, громадський діяч, посол Галицького сейму 9-го скликання.[5].

Визначні пам'ятки архітектури[ред.ред. код]

Санктуарій Матері Божої Неустанної Помочі

Годинникова вежа Санктуарію Матері Божої Неустанної Помочі під час монтажу циферблатів

Споруджений у XVI ст на місті монастиря домініканів, заснованим королем Владиславом Ягайлом на початку XV століття. Відомо, що у 1603 році мурований костел існував і вже тоді вважався дуже старим.

У 1631 році домініканці з Кракова передали до костелу реліквії святих, а через два роки головний вівтар храму поповнився образом Св. Катерини. Наступна реконструкція храму відбулася у 1705 році, а наприкінці 1788 року австрійський Уряд закрив святиню. Храм продали і невдовзі перетворили на сіносховище.

Лише майже через 100 років храм знову викупила релігійна громада і провела в ньому ремонт. У 1879-1881 році весь комплекс колишнього домініканського монастиря передали ордену редемптористів, які прибули до Мостиськ з Англії. У 1880 році відбулося повторне освячення костелу і з того часу він працював, як філіальний. У 1883 році освятили вівтар Матері Божої Неустанної Допомоги, розмістивши в ньому чудотворну ікону з Риму, написану майстром Роденом і освячену папою Левом ХІІІ. У 1902 році при переосвяченні храму надано новий титул "Св. Катерини та Матері Божої Неустанної Допомоги".

Костел Івана Хрестителя

Після Другої світової війни костел закрила радянська влада, а отці-редемптористи у 1946 - 48 роках виїхали до Польщі, вивізши із собою до монастиря в Тухові чудотворний образ. Храм було повернено редемптористам і повторно освячено у 1991 році. У 1996 році закінчили ремонт святині і повернули до неї з Польщі частину костельного майна, у тому числі і чудотворну ікону. У 2001 році її короновано папою Іваном Павлом ІІ. Наступного року костел оголошено Санктурарієм Матері Божої Неустанної Допомоги.

Наприкінці 2014 року силами міської громади було відновлено годинник на вежі Санктуарію. Розробкою і виготовленням годинникового механізму займався львівський годинникар Олексій Бурнаєв.

Церква Покрови Пресвятої Богородиці
Костел св. Архангела Михаїла
Кароль Ауер. Палац Страхоцького (поч. XIX ст)

Костел св. І.Хрестителя

Збудований на початку XVII століття і освячений 8 січня 1604 року єпископом з Перемишля Матеєм Пстроконським. Храм мав 5 вівтарів. Головним був вівтар з образом Божої Матері зі Св. Іваном Хрестителем і Станіславом роботи майстра Долабелле. Крім того, було 2 каплиці - Св. Анни і Христа Розп'ятого.

Храм дуже постраждав під час Визвольної війни у 1648 році. Підтримані місцевими селянами війська Богдана Хмельницького пограбували і підпалили костел. Після проведення ремонтних робіт наприкінці 50-х років XVII століття святиню повторно освятив Перемишльський єпископ Андрій Тшебицький. У 1722 році в костелі з'явилися два нових вівтарі. Відновлення храму у 1913 - 1919 роках провів парох Альфред Білогловський. Протягом 1927 - 1929 років збудовано новий парафіальний будинок, а у 1933 році відреставровано головний вівтар.

Костел був діючим і за радянських часів. Щоправда, в кінці 70-х років з храму забрали неоготичний головний вівтар, який замінили вівтарем з костелу у Старому Самборі. Вже в роки незалежності його замінили вівтарем ХІХ століття з костелу села Мильчиці, перетвореного на церкву. У вівтарі знаходиться фігура Івана Хрестителя з його батьками по боках. Крім того, в костелі діють ще 2 бічні вівтарі початку ХХ століття - Серця Ісуса Христа, Діви Марії, Св. Антонія та вівтар Пресвятої Трійці.

Сьогодні один з найвражаючих костелів Львівщини, як і раніше, обнесено муром. Тимпан фронтону вінчає "всевидяще око".

Церква св. Покрови

Збудована у 1636 р. як філіальна каплиця Відвідання Єлизавети Пресвятою Дівою Марією. В період правління австрійського імператора Йосифа II її було передано греко-католицькій громаді, а у 1804 році проведено ремонт. По Другій світовій війні в храмі знаходилася парафія російської православної церкви, а в період незалежності колишній костел, а сьогодні - церкву Св. Покрови, передано Київському патріархату Української православної церкви.

Костел св. Архангела Михаїла

Храм почали будувати у 1898 році зусиллями мостиського препозита Альфреда Бялогловського та професора теології Івана Лабуди, уродженця Мостиськів. У вересні 1900 року новозбудований храм освятив Перемишльський єпископ Йосип Пельчар. Тоді ж було споруджено головний бароковий вівтар Св. Архангела Михаїла. У 1907 році в костелі встановили бічний неоготичний вівтар Пресвятого Серця Господа Ісуса (сьогодні знаходиться в костелі в Крукеничах).

Під час бойових дій Першої світової костел зазнав ушкоджень. Після її закінчення у 20-х роках ХХ століття храм передали сестрам-юзефіткам. Вони заклали в Закостеллі монастир і відкрили виховний заклад для дітей. Монастир разом з храмом закрито совітами у 1948 році і повернуто віруючим у 1989 році.

Палац Антонія Страхоцького

Виконання палацу приписується арх. Ф. Бауманові. У 1825 році Страхоцький розпочав будівництво палацу у Рудниках. Палац у романтичному стилі своєю баштою-ротондою нагадував оборонний замок і містив елементи готики на західному фасаді. По смерті Антонія Страхоцького маєток перейшов до графа Борковського, згодом - до графа Холонєвського. Перед Першою світовою війною Рудниками володів Ланцютський банк. Під час війни резиденція постраждала, але була відбудована. Після Другою світової в палац переїхала школа, яка знаходиться тут і понині.

Культура[ред.ред. код]

Центральна районна бібліотека[ред.ред. код]

В місті функціонує Центральна районна бібліотека площею понад 410 кв. м. з великим читальним залом, бібліотечним фондом 40 тис. примірників книг. При бібліотеці для людей похилого віку працює клуб «Надвечір'я», яким керує Софія Василівна Гринько — директор ЦБС, заслужений працівник культури України. Дітей шкільного віку обслуговує районна бібліотека для дітей з бібліотечним фондом 25 тис. примірників книг.

Районний народний дім[ред.ред. код]

В Районному народному домі проводяться усі урочистості, культурно-освітні заходи, концерти й вистави. Тут працюють і тішать глядачів своєю творчістю такі Народні колективи:

  • Народний ансамбль народної пісні та музики «Троїсті музики»,
  • Народний драматичний театр «Ми»,
  • Народна хорова капела,
  • Народний оркестр народних інструментів,
  • Зразковий дитячий ансамбль бального танцю «Рондо».

Також проводять свої заняття танцювальний ансамбль «Веселі галичанки», дитячий танцювальний колектив «Сузір'я», дитяча театральна студія, студія брейк-дансу «Street masters», оздоровча група «Шейпінг-клас».

Народний історико-краєзнавчий музей «Мостищина»[ред.ред. код]

Музей відкрито 1995 року. Площа 133 кв. м. Фонди налічують 1855 одиниць збережень. Музей займає п'ять кімнат у колишньому будинку Омеляна Лебедовича, лікаря, громадського діяча, видатного просвітянина, який 1944 року емігрував до Німеччини. В експозиції першої кімнати — пам'ятки археології. У другій — експозиція про діячів легіону Українських Січових Стрільців Галичини, національно-визвольні змагання у краї. У центральній кімнаті представлено старовинні меблі, речі, картини, 300 книжок рідкісних видань, зброя та інші. Дуже великий внесок у створення та розвиток музейної справи вніс Саган Іван Тимофійович, який був першим директором музею, істориком та краєзнавцем.

Заклади освіти[ред.ред. код]

Три загальноосвітні середні школи І-ІІІ ступенів та основна школа, яка розташована в передмісті Рудники.

Засоби масової інформації[ред.ред. код]

Районна газета «Наш край», заснована Мостиською районною радою і колективом редакції, є єдиним друкованим часописом, яке видається на теренах міста. Онлайн-ЗМІ представлені створеним у 2005 році виданням «Портал міста Мостиська».

Транспорт[ред.ред. код]

Будівля залізничного вокзалу

У Мостиськ вигідне географічне розташування — воно стоїть на перетині автошляхів E40 (М11) та Т 1415 і, як наслідок, тут є зручне автобусне сполучення зі Львовом, державним кордоном, та найближчими районними центрами, такими як Самбір, Дрогобич, Яворів та Городок.

Станцію Мостиська І було відкрито 4 листопада 1861 року, під час відкриття першої галицької залізниці Львів-Перемишль. Спочатку вона називалась просто Мостиська, а вже після відкриття 1950 року станції Мостиська ІІ, має теперішню назву. Станом на сьогодні міський залізничний вокзал обслуговує рух приміських електропоїздів, які шість разів на день курсують від кордону до Львова та у зворотньому напрямку.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
  2. М.Литвин, К.Науменко. Історія ЗУНР.- Львів: Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995.- 368 с., іл. ISBN 5-7707-7867-9 с. 23
  3. Niesiecki K. Korona polska przy złotej wolności Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona …— Lwów: w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1728.— Т. 1.— 406 s.— S. 282. (пол.)
  4. Włodzimierz Dworzaczek. Leszczyński Rafał h. Wieniawa (1650–1703) / Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1972.— Tom XVII/1. — Zeszyt 72. — S. 141. (пол.)
  5. Чорновол І. 199 депутатів Галицького сейму. — Львів: Тріада плюс, 2010. 228 c.; іл. — с. 113–114

Посилання[ред.ред. код]