Мотанка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Полотняна лялька. Стародавній Рим (IV-III ст. до н. е.)

Мо́танка (ля́лька-мо́танка, ку́кла) — зроблена з тканини вузликова лялька. Назва походить від укр. мотати. Вважається, що у давнину мотанки виконували функцію сакральних оберегів.

Класифікація[ред.ред. код]

Майстрині поділяють вузлові ляльки на три основні категорії[1]: 1) обрядові; 2) ігрові; 3) навчальні.

Історія[ред.ред. код]

На території України найдавніші прототипи іграшок виявлені на пізньопалеолітичній стоянці в с. Мезин (тепер Коропського району Чернігівської області). Це були виготовлені з мамонтового бивня фігурки пташок і вовка (собаки), що мали тотемне значення.

У Давній Греції діти, які досягали певного віку, жертвували свої іграшки богам. Напередодні свого весілля дівчата приносили іграшки до храму і брали участь у церемонії ініціації.[2]

Стародавні іграшки виготовлялися переважно з матеріалів, що зустрічалися в природі, таких як камінь, дерево, трава. Однак є знахідки ляльок, зроблених з тканини.

Дослідник Марко Грушевський (18651938) зазначав, що в Україні ганчір'яні ляльки були популярні серед дівчат. Навіть після одруження молодиці везли із собою ляльки, які ховали у скринях.[3]

Українськими ляльками етнографи зацікавилися наприкінці XIX — початку XX ст. Колекцію мотанок Наддніпрянщини зібрав М. Грушевський у 1900-х рр. Українські (так звані решетилівські) ляльки виставлені у Музеї іграшки у Сергієвому Посаді (Росія). Вони були зібрані на початку XX ст. засновником музею Миколою Бартрамом (18731931).

Іконографія ляльок[ред.ред. код]

Ляльки, наповнені зерном.

Мотанки або «кукли» — вузлові ляльки. Процес виготовлення називався «крутити куклу». Ляльки майстрували з домотканого полотна, пофарбованого соком буряка, бузини, пасльону тощо. Хустку, яку наповнювали ганчір'ям, мотком ниток, крупою, травою, зав'язували так, щоб виходила кругла або циліндрична голова. У вигляді мотанки робилась також кукла, загорнутий у тонке полотно розжований хліб, яку давали замість соски немовлятам[4].

Мотанки не мають рук, ніг і тулуба. Виразною є лише голова. Обличчя «пусте» або з хрестом, вишитим різнокольоровими нитками так, що утворювався посередині квадрат.

Такий тип ляльок найбільше поширений у Наддніпрянщині. Етнографи зафіксували їх на початку XX ст. у с. Липове Кременчуцького повіту Полтавської губернії, згодом на Київщині, Полтавщині, Черкащині уздовж обох берегів Дніпра, на річках Тясмин, Рось, Золотоношка, Сула, Супій.

Ляльки з хрестами робились також у Бєлгородській, Курській областях; Хакасії, Чувашії (Росія), гірських районах Киргизстану, Таджикистану, Узбекистану, на Північному Кавказі у аварців, адигейців, грузинів з Тушетії, кабардинців і чеченців. Таким чином, можна припустити, що мотанки з хрестом до України і Росії прийшли з Азії.

Різновид мотанки показаний у фільмі «Знедолені» (2012), у сцені «Козетта і лялька» (00:45:44-00:46:20).

Магічні обряди[ред.ред. код]

Автентичні мотанки. Матусів Черкаської області, XX століття
Т. Білокрилець. Авторська лялька
Вишиванка-фест, Дрогобич 2012. Майстер-клас із виготовлення ляльки-мотанки з полотна.
Мотанки з Коломиї. Туристський сувенір

На думку дослідників, мотанки не ігрові ляльки. Вони були пов'язані з обрядом плодючості й продовження роду.

Кукла-мотанка, ймовірно, використовувалась в аграрному культі. О. Найден звертає увагу, що «куклою» у народі називали жмуток колосся, який залишали на краю поля, закручували по ходу сонця і прикрашали яскравими стрічками. Використовувалась у ритуалах, присвячених майбутньому врожаю[5].

Очевидний зв'язок мотанки з весільним обрядом. Етнографи фіксували, що неодружені дівчата, майструючи ляльки, співали, як правило, весільні пісні. До початку XXI ст. в Україні проіснував звичай прикрашання лялькою капоту першої машини весільного кортежу.

В Україні ляльки чоловічої статі не робилися. А в Росії, наприклад, їх просто заміняли паличкою. Використання ляльок у вигляді цурпалки відоме у різних ритуалах багатьох народів. У деяких слов'янських народів на весіллі молодятам дарували замотані у ганчір'я колодки, що були символом плодючості.

В Україні жінки справляли «колодку» під час святкування Масляної. За свідченнями Олекси Воропая, заміжні жінки у цей період відзначали народження, хрестини, а потім оплакували смерть колодки і протягом тижня відповідно вповивали, хрестили і спалювали її[6].

Відгомін магічних ритуалів зустрічається у колискових піснях, зокрема, у колисанці, записаній наприкінці XIX ст. у селищі Білокуракине (тепер Луганської області):

Одна була хустина
Та й ту вкрала дівчина,
На кукли подрала,
Кукол наробила,
Кота оженила,
Дівчат подражнила.
В печі затопили
Кукли попалили.[7]

Дослідники пов'язують ганчір'яні ляльки з культом предків. За народними віруваннями, всередині ляльки приховується ідол, дух пращура[8]. На Вороніжчині ляльку наповнювали попелом. Такі ляльки дарувалися молодятам на весілля. У Мордовії, де також виготовляють зольні ляльки, попіл ерзянською мовою звучить як «кулов», померти — «куломс», покійник — «улов», що вказує на часи, коли спалювали померлих. Отже лялька, у якій містилася частина попелу, виступала посередником між двома світами[9].

Ляльки з хрестами на обличчі знайдені у похованнях на Північному Кавказі. Можна припустити, що лялька мала супроводжувати померлого у потойбічний світ.

Окрім того, здавна хрест символізував сонце.

Сенс символіки безликих ляльок забутий. Радше за все, це відгомін забобонів про пристріт, поганий вплив лихого погляду. Очі могли стати порталом у потойбіччя, а тому на їх зображення накладалося табу. У таджиків й узбеків робити ляльки з обличчям вважалось гріхом, оскільки після воскресіння з мертвих лялькам прийдеться віддати частку своєї душі[10]. Ляльки не мали також імен, бо це, за народними уявленнями, могло потривожити душу померлого.

Протягом XX ст. мотанка поступово втратила свої магічні функції. Зокрема, за свідченнями жінок села Матусів Шполянського району Черкаської області, після Другої світової війни мотанки робились виключно для ігор. А їх обличчя діти промальовували, щоб вони були схожі на фабричні ляльки.

Сучасні мотанки[ред.ред. код]

На сучасному етапі народні майстрині, що перебувають під впливом ідей неоязичництва, намагаються сакралізувати мотанки. Іноді відродження народної іграшки супроводжується процесом поширення язичницьких вірувань, які давно втратили своє обрядово-магічне значення[11]. Проте, у більшості випадків така пропаганда надприродних властивостей мотанки не що інше, як рекламний трюк.

Примітки[ред.ред. код]

  1. «Кувади», «хваталки», «чоловічок з сучком», «жіноча суть»: лялькам-мотанкам присвячений семінар
  2. Powell, Barry B. Classical Myth; Third Edition. Upper Saddle River, NJ: Prentice Hall. 2001. — P.33-34.
  3. Грушевський Марко. Дитячі забавки та ігри усякі. Зібрані по Чигиринщині Київської губернії // Киевская старина. — 1904, июль-август. — С.85.
  4. Артюх Л. Ф. Українська народна кулінарія: Історико-етнографічне дослідження.  — К : Наукова думка, 1977.
  5. Найден О. С. Українська народна іграшка: Історія. Семантика. Образна своєрідність. Функціональні особливості: [історико-етнографічний просібник]. — К.: АртЕк, 1999.
  6. Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. — Мюнхен, 1958. — Т.1. — С.202.
  7. Жизнь и творчество крестьян Харьковской губернии. Под редакцией В. В. Иванова. — Харьков, 1898. — С. 472.
  8. Найден А. Люди и куклы / Декоративное искусство СССР. — М., 1987. — № 5. — С.37-39.
  9. Галина и Мария Дайн. Русская тряпичная кукла. Культура, традиции, технология. М.: Изд-во: Культура и традиции, 2007. — С.17.
  10. Пещерева Е. М. Игрушки и детские игры у таджиков и узбеков // Сборник Музея антропологии и этнографии АН СССР, 1957. — Т.17. — С.22-44.
  11. Народна лялька-мотанка — оберіг наших душ

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Грушевський Марко. Дитячі забавки та ігри усякі. Зібрані по Чигиринщині Київської губернії // Киевская старина. — 1904, июль-август. — С.85.
  • Найден О. С. Українська народна іграшка: Історія. Семантика. Образна своєрідність. Функціональні особливості: [історико-етнографічний просібник]. — К.: АртЕк, 1999.