Мувалади

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Мувалади (ісп. muladí mulaˈði, множина — muladíes; порт. muladi mulɐˈði, множина —muladis; кат. muladita muɫəˈðitə або muladí muɫəˈði, множина — muladites або muladís}}; араб. مولدون‎ арабська транслітерація — mūwallad, множина — mūwalladūn або mūwalladīn) — термін, яким характеризували в Аль-Андалусі християн романського походження, що прийняли іслам і практично повністю злилися з мусульманами, а також потомки змішаних шлюбів. Мувалади становили приблизно 5-10% населення Аль-Андалусу. В ході Реконкісти вони частково повернулися до християнства.

Етимологія[ред.ред. код]

Іспанський, португальський і каталонський термін muladí, muladi або muladita походять від арабського Muwallad. Основний сенс Muwallad це особа змішаного походження, особливо нащадок батька-араба і мати-неарабки[1], який виріс під впливом арабського суспільства і були виховані в ісламській культурі. Muladi є іспанською формою терміну muwalladun, посилаючись на арабомовних мусульман латинського походження, що в решті-решт мали ті ж моделі поведінки, що і повстанці арабського і берберського походження, які повстали проти арабського панування.[2]

Muwallad походить від кореня слова WaLaD (ولد), пряма арабська транслітерація waw, lam, dal. Walad, що значить "нащадок, потомство, син; хлопчик;. Молода тварина (чоловіча осіб), молодий". Термін muwalladin іноді використовується в арабській й наразі, щоб описати дітей батька-мусульманина і матері-іноземки.[3][4][5]

Історія[ред.ред. код]

В ісламська історія muwalladun позначає в широкому сенсі мусульман не арабських або нащадків неофітів. У мусульманських частинах Піренейського півострова, частина тубільців (доримське населення Піренейського півострова, нащадки римлян, вестготи і свеви) прийняли іслам у VIII і IX ст. У Х столітті відбувався масовий перехід християн до ісламу, так що мувлади становили більшість населення аль-Андалус до кінця Х сторіччя. Тим не менше, більшість мувладів прийняли іслам рано, але зберегли багато доісламських звичаїв і традицій.

Звернення в іслам відбувалось під впливом урядів Омейядского і Кордовського халіфтів, але не було примусовим. Багато християн прийняли іслам, щоб уникнути податку джизія якому вони піддавалися як зіммі[6] Навернення в іслам також відкривало нові горизонти для місцевих християн, поліпшувало їхній соціальний стан, забезпечувало кращі умови життя[7].

Християни, що прийняли іслам становились маула і, таким чином, були ісламізовані, прийнявши ісламський одяг, звичаї і мову[8]

Муваладів також називали Мусліма, або elches (множина: ulus), по відношенню до суспільства, з якого вони мали походження. Пізніше вони мали назву Альхам'ядо через латиномовність, або вживання мосарабської.

Через культурну арабизацію, шлюби з берберами і арабами, що знаходились в Іберії, відмінності між різними мусульманськими групами стали більш розмитими у XI і XII століттях. За короткий термін часу стало майже неможливо відрізнити етнічні елементи іноземного походження від аборигенів. Таким чином, вони були об'єднані в групу андалузьких арабів, також званих маврами.[8]

Мувалади говорили андалузькою арабською, а також на іберо-романських мовах. Андалузька арабська була суржиком іберійських мов і класичної арабської. Цей місцевий діалект арабської мови використовувався також берберами й арабами з IX століття.

Серед муваладів були як вільні від народження так і раби. Значна частина муваладів була сформована зі звільнених рабів, це були сакаліба, або слов'яни, які стали важливою соціальною групою в Аль-Андалус протягом X і XI століть. Після прийняття етнічної назви своїх господарів, звільнені раби поступово забули своє власне етнічне походження.[8] Сакаліба, під орудою з Алі ібн Юсуфа, по руйнації Омейядського халіфату, захопили провінцію Денія, утворивши Денійський емірат.

Християн, що не прийняли іслам називали мосарабами.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Dozy, the history of Islamic Spain, Arabic translation, vol 1, p: 156.
  2. Monique Bernards; John Abdallah Nawas (2005). Patronate And Patronage in Early And Classical Islam. BRILL. с. 219–. ISBN 978-90-04-14480-4. 
  3. Kees Versteegh, et al. Encyclopedia of Arabic Language and Linguistics, BRILL, 2006.
  4. Linda Boxberger (2002). On the Edge of Empire: Hadhramawt, Emigration, and the Indian Ocean, 1880S-1930s. SUNY Press. с. 52. ISBN 978-0-7914-8935-2. Процитовано 26 May 2013. 
  5. Lyle Scott Nash (2008). White Fears and Fantasies: Writing the Nation in Post-abolition Brazil and Cuba. ProQuest. с. 96. ISBN 978-0-549-89033-1. Процитовано 26 May 2013. 
  6. Thomas F. Glick, Islamic and Christian Spain in the early Middle Ages, BRILL, 2005, ISBN 978-90-04-14771-3,Google Print, p. 187.
  7. Kenneth Baxter Wolf (1988), "Christians in Muslim Córdoba", in Christian Martyrs in Muslim Spain, Cambridge University Press.
  8. а б в S. M. Imamuddin, Some aspects of the socio-economic and cultural history of Muslim Spain 711–1492 A.D., pp. 26–29


Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.