Муза Парфянська
| Муза Парфянська | |
|---|---|
 | |
| Народилася |
46 до н. е.[1] Італія (Стародавній Рим), Римська республіка |
| Померла |
1 століття Римська імперія |
| Країна | Парфія |
| Діяльність | політична діячка, суверен |
| Титул | королева-консорт |
| Посада | Цар Царів і королева-консорт |
| У шлюбі з | Фраат IV |
| Діти | Фраат V |
Муза — цариця Парфії, дружина парфянського царя Фраата IV, фактична співправителька свого сина Фраата V.
Історія[ред. | ред. код]
Муза була римлянкою за походженням; за однією з версій — фавориткою римського імператора Августа, який подарував її парфянському царю Фраат IV за мирний договір з Парфією, по якому Риму були повернуті штандарти, взяті ще після битви при Каррах.
Вона стала користуватися особливою пошаною та любов'ю у Фраата IV, пізніше він взяв її в законні дружини.
Муза багато сприяла проримській орієнтації Фраата IV, при якому його сини були направлені в Рим на проживання та навчання, фактично — як почесні заручники. У реальності це було спробою видалити від спадкування корони інших синів Фраата IV і передати трон своєму синові — майбутньому царю Фраату V.
Переворот і вбивство Фраата IV[ред. | ред. код]
Разом зі своїм сином — спадкоємцем Фраатом V — брала участь у змові проти свого чоловіка — царя Фраата IV, отруївши його. Після вступу на трон Фраата V стала фактичною співправителькою. Її зображення чеканилося на парфянських монетах поряд із зображенням Фраата V.
Зміщення та вбивство[ред. | ред. код]
За описом, даним Йосипом, нібито мала близьких зв'язках зі своїм сином, він узяв її за дружину, що було неприйнятно і геть відкидалося парфянами. Це і стало причиною нової змови парфянської знаті, при якій Фраат V і Муза були зміщені з трону та вбиті.
Інша й імовірніша версія зміщення Фраата V і Музи — їх вельми яскрава проримська орієнтація, обумовлена римським походженням Музи. Парфянська знать, змістивши Фраата V і Музу, передала трон Ороду III.
Джерела[ред. | ред. код]
- Дибвойз Н. К. Политическая история Парфии / Пер. с англ., науч. ред. и библиографич. приложение В. П. Никонова. — СПб.: Филологический факультет СПбГУ, 2008. — 816 с. — (Историческая библиотека). — ISBN 978-5-8465-0638-1 (рос.)
|
