Музей Анталії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Музей Анталії Pictogram infobox palace.png
Turkey-2622 (2216327975).jpg
36°53′08″ пн. ш. 30°40′46″ сх. д. / 36.885600000027771728° пн. ш. 30.67970000002777908° сх. д. / 36.885600000027771728; 30.67970000002777908Координати: 36°53′08″ пн. ш. 30°40′46″ сх. д. / 36.885600000027771728° пн. ш. 30.67970000002777908° сх. д. / 36.885600000027771728; 30.67970000002777908
Тип археологічнийd
національний і музей
Країна Flag of Turkey.svg Туреччина
Розташування Коньяалти
Засновано 1922
Оператор Ministry of Culture and Tourismd
Відвідувачі 27 750 осіб
Сайт antalyamuzesi.gov.tr
Музей Анталії. Карта розташування: Туреччина
Музей Анталії
Музей Анталії (Туреччина)

CMNS: Музей Анталії у Вікісховищі
Статуя римського імператора Адріана в музеї Анталії

Музей Анта́лії або Археологічний музей Анталії (тур. Antalya Müzesi) — міський археологічний музей Анталії (Туреччина), розташований в Коньяалти. Експозиція музею організована хронологічно та тематично. Музей має 13 виставкових залів та відкриту галерею. Займає площу 7000 м², в експозиції 5000 художніх творів. Крім того, ще 25 000—30 000 артефактів, які не виставлені, зберігаються в запасниках[1] Музей Анталії, як один із найважливіших музеїв Туреччини, є музеєм, що демонструє приклади творів, що висвітлюють історію Середземномор'я та району Памфілії в Анатолії

Історія[ред. | ред. код]

Початок організації музею поклав Сулейман Фікрі Бей, який почав збирати археологічні знахідки, виявлені в історичному центрі Анталії. Музей був відкритий в мечеті Алаеддін-Джамі в 1922 році. З 1937 року експозиція музею розміщувалася в мечеті Ійвлі-Джамі. У 1972 році він переїхав в нинішній будинок.

Експозиція[ред. | ред. код]

Статуя Геракла

Краєзнавчий музей Анталії налічує 13 виставкових залів, 1 відкритий виставковий майданчик, лабораторії, сховище, майстерні, фотографічний кабінет, конференц-зал, адміністративні кабінети, кафетерій та житлові приміщення для співробітників музею. Нижче описуються виставкові зали.

Зал історії природи[ред. | ред. код]

Представлені мешканці Землі від одноклітинних організмів до людини, схеми і картини, викопні рештки і кістки.

Доісторичний зал[ред. | ред. код]

У доісторичному залі виставлені предмети, знайдені в Караїні, Окузіні та Семахойюке. Караїн — печера, де збереглися сліди проживання людей та культур що змінювали одна одну. Експонати варіюються від епохи палеоліту до давньоримського періоду. Серед них скам'янілі залишки тварин і предмети кухонного інструменту.

Протоісторичний зал[ред. | ред. код]

Тут експонуються предмети епохи неоліту, енеоліту та раннього бронзового віку, знайдені в Хачілар. Велика частина предметів була виявлена ​​під час розкопок в Семахоюк та його околицях.

Зал періоду античності[ред. | ред. код]

В цьому залі представлені артефакти, пов'язані з періодами від мікенського до елліністичного: глиняні фігурки, судини для вина, посуд. В одній з вітрин елліністичної епохи можна побачити важливу статуетку Аполлона. Крім цього, в музеї виставлені скульптурні твори давньоримського періоду,що складають найбільший розділ експозиції. В експозиції представлені: арибал, лекіф, алабастрон та ойнохоя[2]

Зал богів[ред. | ред. код]

У залі богів або скульптурному залі експонуються статуї героїв міфів, що датуються II-III століттями нашої ери, давньоримського періоду. Вони були знайдені при розкопках у перги. Список статуй включає в себе такі міфологічні фігури: Мінерва, Зевс, Артеміда, Гарпократ, Афродіта, Асклепій, Тіхе, Мелеагр, Геката, Гермес та Марсія[2]

Зали дрібних знахідок I і II[ред. | ред. код]

У залах дрібних знахідок виставлені лампи і скляні предмети давньоримського і візантійського періодів, інкрустований золотом срібна таця, виявлена шукачами скарбів у Кумлуджі, курильниці для пахощів і лампи (VI століття по Р. Х.). У передній частині залу експонуються фігурки з могили, виявленої навпроти Ліміра.

Зал імператорів[ред. | ред. код]

В цьому залі експонуються статуї, що зображують імператорів, імператриць та інших діячів давньоримської епохи. Вони були знайдені на розкопках у Перги. У центрі залу знаходиться велика статуя Планції Магни, жінки, яка багато зробила для процвітання Перги в золотий вік цього міста. Також там можна побачити статуї імператора Адріана, імператора Септимія Севера та його дружини, Александра Македонського, Каракалли, Траяна та Луція Вера.[2]

Зал саркофагів[ред. | ред. код]

У залі виставлені саркофаги епохи Стародавнього Риму з Памфілії і Сідемари. Найкрасивішим з них є саркофаг Домітьєн (Domitias) і саркофаг із зображенням дванадцяти подвигів Геракла.

Мозаїчний зал[ред. | ред. код]

У мозаїчному залі представлені мозаїки візантійської епохи, знайдені при розкопках в Ксантоса, а також ікони з околиць Анталії.

Зал монет[ред. | ред. код]

У залі експонуються зразки монет із золота, електрума, срібла та міді від епохи еллінізму до османського періоду. Найбільший інтерес з них представляють міські та імперські монети.

Зал Церковних артефактів[ред. | ред. код]

Мощі Святого Миколая, Анталія

Дерев'яні церковні ікони, що зображують життя Ісуса Христа , виставлені останнім часом. Крім того, артефактиі з зображенням святого Миколая та його святих мощей зберігаються у труні.

Етнографічний зал[ред. | ред. код]

У чотирьох розділах другого залу представлені килими, предмети побуту кочівників-тюрок, предмети інтер'єру та зброя. Частина залу відведена під показ інтер'єрів вітальні, спальні і лазні звичайного анатолійського будинку.

Зал турецько-ісламського періоду[ред. | ред. код]

Шагада виконана каліграфією Сулюс

У цьому залі представлені приклади селюджуцькі та османські кахлі, вироби з порцеляни, предмети релігійного культу, ордена, печатки, амулети, годинник, цінності, ключі, замки, одяг, атрибути дервішів тощо.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. T.C Kültür ve Turizm Bakanlığı. 2007. Архів оригіналу за 15 червня 2008. 
  2. а б в Antalya Museum, August 2017. Independent Travellers. independent-travellers.com. Архів оригіналу за 17 червня 2018. Процитовано 16 червня 2018. 

Література[ред. | ред. код]

  • Газета «Antalya Times». — № 3/36, 2008. — С. 12-13.

Посилання[ред. | ред. код]