Музей водопровідної мережі «Metropolitan»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Музей водопровідної мережі «Metropolitan»
англ. Metropolitan Waterworks Museum
42°19′54″ пн. ш. 71°09′20″ зх. д. / 42.33169100002777441° пн. ш. 71.15564700002778409° зх. д. / 42.33169100002777441; -71.15564700002778409Координати: 42°19′54″ пн. ш. 71°09′20″ зх. д. / 42.33169100002777441° пн. ш. 71.15564700002778409° зх. д. / 42.33169100002777441; -71.15564700002778409
Тип музей[1][2][3] і steamdriven pumping stationd
Статус спадщини National Register of Historic Places contributing propertyd[4]
Склад Leavitt-Riedler Pumping Engined
Частина від Chestnut Hill Reservoir Historic Districtd[4]
Країна  США[2]
Адреса 02467[5][1][…] 2450 Beacon St, Boston, MA 02467-1460[4][5][…]
Стиль Richardsonian Romanesqued[4]
Архітектор Артур Г. Вінал
Засновано 1888[4]
Директор Ерік Пітерсон
Сайт waterworksmuseum.org
Музей водопровідної мережі «Metropolitan». Карта розташування: США
Музей водопровідної мережі «Metropolitan»
Музей водопровідної мережі «Metropolitan» (США)
Мапа
CMNS: Музей водопровідної мережі «Metropolitan» у Вікісховищі

Музей водопровідної мережі «Metropolitan» (англ. Metropolitan Waterworks Museum) — музей у будівлі водопровідної мережі Честнат-Гілл, спочатку бувши високоякісною насосною станцією Бостонського міського водопроводу[8]. Музей має добре збережені механічні інженерні пристрої в будівлі в романському стилі Річардсона[9].

У найнапруженіші роки станція перекачувала до ста мільйонів галонів води на день[10]. У 1970-х роках станція була виведена з експлуатації, а пізніше деякі з її будівель були перетворені на кондомініуми[11]. Після періоду невикористання насосну станцію було відреставровано, а у 2007 році було створено Фонд збереження водопровідних споруд для контролю за її перетворенням на музей[12]. У березні 2011 року будинок знову відкрився для відвідувачів як Музей водопровідних споруд[13].

Історія[ред. | ред. код]

У 1850-х роках Бостон почав модернізувати своє водопостачання, яке в той час являло собою поєднання колодязів, води зі ставка і трубопроводу з водосховища в місті Натік, що спускається вниз[10].

У 1870-х роках міська влада Бостона вирішила, що місту необхідно збільшити обсяги фільтрації та перекачування води, і почали вивчати варіанти.

У 1886 році було розроблено проєкт насосної станції високого обслуговування, і наступного року вона була введена в експлуатацію як насосна станція Честнат-Гілл — лише через кілька років після першої у світі такої станції в Німеччині. Вода перекачувалась з цієї станції вгору схилом до водосховища Фішер Гілл, звідки під дією сили тяжіння вода надходила в навколишні райони[14].

У 1894 році на станції був уведений в експлуатацію третій водяний насос, що працює на пару, розроблений Еразмом Дарвіном Лівіттом[10]. Насосний двигун Лівітта-Рідлера, як його пізніше назвали, був названий «найефективнішим насосним двигуном у світі», коли його вперше представили, і залишався в експлуатації до 1928 року. У XX столітті Американське товариство інженерів-механіків оголосило його історичною пам'яткою машинобудування[15]. Він був повністю відновлений музеєм та є центральним експонатом його головного поверху.

Цікавинки[ред. | ред. код]

Марк Волберг зняв частину свого фільму 1992 року «Ти маєш повірити» у підвалі будівлі[16].

У будівлі є кам’яні обличчя дизайнера Артура Г. Вінала та його дружини[17].

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б https://museumsofboston.org/portfolio-item/waterworks-museum/
  2. ↑ а б в https://www.visitma.com/business/9308/
  3. ↑ GuideSta — 1994.
  4. ↑ а б в г д е https://mhc-macris.net/Details.aspx?MhcId=BOS.8793
  5. ↑ а б https://waterworksmuseum.org/
  6. ↑ Google Maps — 2005.
  7. ↑ Tripadvisor — 2000.
  8. ↑ Burkett, Meisha Hunter (18 жовтня 2019). Silent and Unseen: Stewardship of Water Infrastructural Heritage. Adaptive Strategies for Water Heritage: 20—39. doi:10.1007/978-3-030-00268-8_2. ISBN 978-3-030-00267-1. The former Metropolitan Waterworks’ high-service pumping station in Boston (originated by Arthur Vinal, 1885–1887 and expanded by Edmund Wheelwright, 1897–98) was recently opened as the Waterworks Museum.
  9. ↑ Kempe, Marcis (June 2015). The Metropolitan Waterworks Museum: Boston's Story of Water Works Villains, Heroes, and Machinery. American Water Works Association. 107 (6): 60—65. doi:10.5942/jawwa.2015.107.0090.
  10. ↑ а б в Olia, Maria (1 травня 2019). No Access Boston: Beantown's Hidden Treasures, Haunts, and Forgotten Places (англ.). Rowman & Littlefield. ISBN 9781493035946. Архів оригіналу за 28 травня 2022. Процитовано 28 травня 2022.
  11. ↑ Beaulieu, Rebekah (2017). Financial Fundamentals for Historic House Museums. Lanham, Maryland: Rowman & Littlefield. с. 11 & 13. ISBN 9781538100325.
  12. ↑ Angelo, Dana (2007). Waterworks Museum Project Proposal (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 2 травня 2021. Процитовано 28 травня 2022.
  13. ↑ Rosenthal, Beryl (March 2013). Metropolitan Waterworks Museum and Chestnut Hill Reservoir—Boston, Massachusetts. Journal of the New England Water Works Association. 127 (1): 66.
  14. ↑ De Witt, Dennis (2018). The Metropolitan Waterworks Museum at Chestnut Hill pumping station, Boston, USA. Proceedings of the Institution of Civil Engineers - Engineering History and Heritage (англ.). 172 (3): 110—124. doi:10.1680/jenhh.18.00019. ISSN 1757-9430.
  15. ↑ Leavitt-Riedler Pumping Engine. www.asme.org (англ.). Архів оригіналу за 15 червня 2021. Процитовано 1 грудня 2019.
  16. ↑ Waterworks Museum, 2450 Beacon St, Boston, MA (2019). www.gluseum.com (англ.). Архів оригіналу за 28 квітня 2021. Процитовано 9 листопада 2019.
  17. ↑ Moskow, Shirley (23 лютого 2017). Let your appreciation flow at the Waterworks Museum. Boston Globe. Архів оригіналу за 28 травня 2022. Процитовано 28 травня 2022.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Музей_водопровідної_мережі_«Metropolitan»&oldid=41896751