Музей етнографії та художнього промислу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Музей етнографії та художнього промислу Національної академії наук України
Ethnographic Museum in Lviv.jpg
Розташування Львів, проспект Свободи, 15
Засновано 1951
Фонд понад 72 тис. експонатів
Директор Клімашевський Андрій Володимирович.
Сайт ethnology.lviv.ua

Музе́й етногра́фії та худо́жнього про́мислу Інсти́туту народозна́вства НАН Украї́ни — єдиний музей етнографії в Україні, що підпорядковується Інституту народознавства Національної Академії Наук України.

Історія[ред.ред. код]

Під назвою Державний музей етнографії та художнього промислу АН УРСР у Львові створений 1951 року на базі Музею етнографії Львівської філії АН УРСР (колишній Музей НТШ) і Львівського державного музею художньої промисловості (колишній Міський музей мистецького промислу), поповнених 1940 року збірками націоналізованих колишніх громадських і приватних музеїв (Національного музею, музею ім. Любомирських, музею ім. Дідушицьких, жіночої гімназії сестер Василіянок, етнографічної збірки О. Прусевича)

Будівля музею[ред.ред. код]

Цілеспрямовано для музею етнографічних речей було вибудоване приміщення на проспекті Свободи, 24. Там розмістили колекції Міського музею Львова. З 1939 року музейний заклад отримав назву Музей художнього промислу. В підрадянський період 1951 року Музей художнього промислу відселили з приміщення, яке відібрав щойно створений у Львові Музей В. І. Леніна. Тоді ж, 1951 р. всі колекції Музею художнього промислу перевезли в приміщення колишньої Галицької ощадної каси (проспект Свободи, 15), створене колись відомим львівським архітектором доби історизму Юліаном Захаревичем (1837—1898), автором Львівської політехніки, синагоги в Чернівцях, замку графа Адама Голуховського в місті Гусятин.

Відтоді сучасний Музей етнографії та художнього промислу і розташований в будівлі колишньої Галицької кредитної каси. Будівля виділяється романтичним трактуванням неоренесансових та необарокових мотивів. Архітектор і будівельники активно використовували текстурні особливості та колір наявних матеріалів: поліхромну надрейнську цеглу, тесаний тернопільский камінь, майолікові рельєфи і металеві ковані ґрати, вироблені фабрикою Яна Дашека. Яскраво й виразно було оформлено вестибюль, викладений поліхромною плиткою, прикрашений панелями з кольорового каменю та вітражами фірми «Тіролер Ґласмалерай» з Інсбруку. Інтер'єри і фасад будівлі декоровані роботами зі скульптурної майстерні Леонарда Марконі. Завершує будівлю купол зі шпилем; біля основи куполу розміщена алегорична скульптурна група, яка символізує економічне процвітання Галичини.

Експозиція[ред.ред. код]

Експозиція поділяється на два відділи: етнографічний (понад 44 000 експонатів) і мистецького промислу (понад 28 000 експонатів).

Довгий час Музей Етнографії та художнього промислу у Львові був єдиним музеєм на теренах України, де зберігали коптські тканини — вироби перших християн Північного Єгипту, що зберегли основи мови стародавніх єгиптян. Мізерну кількість коптських тканин має лише Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків в Києві.

Унікальною на теренах України стала і значна збірка меблів, період виготовлення якої охопив шістсот років (з 15 до 20 століття).

При створені колекцій приділяли увагу зборам матеріалів суто українських — кераміки місцевих центрів, ткацтво, вишивка, сницарство тощо. Для зборів нових експонатів використовують як звичні експедиції по селах, так і події мистецького життя краю, наприклад, культурні і фолклорні заходи на Співочому полі в місті Тернопіль.

Видання[ред.ред. код]

Музей видавав «Матеріали з етнографії та мистецтвознавства» (1955—1963), альбоми (народний одяг, різьба тощо) та окремі праці (К. Матейко «Народна кераміка західних областей УРСР XIX—XX ст.», В. Рожанківський «Українське художнє скло», Л. Суха «Художні металеві вироби українців східних Карпат», А. Будзан «Різьба по дереву в західних областях України», Я. Запаско «Орнаментальне оформлення української рукописної книги», І. Сенів «Творчість О. Л. Кульчицької» тощо), влаштовує періодичні виставки, з 1955 р. має постійну експозицію «Побут українського народу» від 16 століття.

У видавництві «Мистецтво» 1976 року вийшов альбом з 400 кольорових та чорно-білих ілюстрацій, що репрезентують шедеври українського декоративно-ужиткового мистецтва, зібрані в МЕХПІН.

Альбом «Скарби музею етнографії та художнього промислу інституту народознавства НАН України». Автори Степан Павлюк і Роман Чмелик. — Львів: Інститут народознавства НАН УКраїни, 2005. 228 с.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]