Музей українських старожитностей

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Музей українських старожитностей Pictogram infobox palace.png
Jensen-Mazepa-220-Greve V. V. Tarnovskis zaporog-museum i Tjernigov.jpg
«Будинок В. В. Тарновського»
Розташування м. Чернігів
Адреса вул. Смоленська, 83
Засновано 1902

Музей українських старожитностей В. В. Тарновського — музей Чернігівського губернського земства, створений в 1902 році в Чернігові на основі приватного зібрання Василя Тарновського[1].

Разом з іншими міськими музеями в 1923—25 рр. увійшов до складу Чернігівського державного музею.

Історія[ред. | ред. код]

Колекція Тарновського[ред. | ред. код]

Картина «За чайним столом в Качанівці» (О.Волосков) із зображенням на фоні частини мистецької колекції Г. Тарновського

Першопочатки відомої колекції Тарновських сягають початку XIX ст., коли Григорій Тарновський успадкував Качанівку, і зібрав там відому бібліотеку та колекцію живопису вітчизняних й закордонних митців. Серед інших туди входила і знаменита картина «Катерина» Т.Г. Шевченка, яку він отримав у подарунок від автора.

Після смерті власника, палац дістався його небіжу Василю Тарновському. Останній був відомим громадським діячем, і саме йому належала ідея створення «малоросійського музеуму», проте яку втілити вдалось лише його сину. Водночас через свою діяльність у нього сформувались значний приватний архів та бібліотека, які пізніше увійшли до складу колекції разом з іншими родинними реліквіями та документами.

Василь Тарновський почав збирати свою колекцію ще в студентські роки сконцентрувавшись переважно на території і пам'ятках Лівобережної України. Як він відзначав в опублікованому в 1898 р. її каталозі:

Видаючи каталог моєї колекції, вважаю за потрібне передувати кілька слів про її характер і походження. Ще в молоді роки, років сорок тому, я задався думкою зібрати можливо повну колекцію предметів, що характеризують старовинний побут моєї батьківщини, Малоросії. Так як виконання цього завдання в повному її обсязі не під силу приватному особі, то я за потребою змушений був обмежитися межами тіснішої і найбільш мені близькою території, а саме лівобережної Малоросії.
Кабінет-музей В. Тарновського

Вже в 1857 вона набула таких розмірів що він почав планування будівлі майбутнього музею надихнувшись тоді новозбудованим «малоросійським будинком» Григорія Галагана в Лебединцях. Проте батько, як співавтор майбутньої реформи, відмовив сина від цієї задумки передчуваючи погіршення фінансового становища родини.

З 1860 р., за порадою Куліша, почав збирати картинну галерею музею. За неможливості придбати оригінал він замовляв собі копії авторства Гаврила Васька.

Окремою важливою частиною музею була Шевченкіана. Хоча особисто вони зустрічались всього кілька разів за життя поета, Василь Васильович залишився його палким шанувальником та до кінця життя збирав пам'ятки і матеріали пов'язані з ним.

Становлення музею[ред. | ред. код]

На початок 1890-х становище родини колекціонера значно погіршилось, що призвело його до думки про передачу пам'яток для створення загальнодоступного музею. В 1896 р. він написав заяву до Чернігівської губернської земської управи з приводу передачі музею на баланс земства для створення музею. Губернські земські збори в лютому 1897 р. ухвалили рішення прийняти подарунок, висловити подяку і підняти клопотання про приміщення та присвоєння музею імені дарувальника проте через фінансові та бюрократичні перепони відкриття відклалось. Зокрема Тарновський бажав розмістити музею в будинку Мазепи, проте через відмову Міністерства внутрішніх справ перевести свій архів і безкоштовно передати будинок, він був змушений погодитись на виділення іншої будівлі.

13 червня 1899 р. Василь Тарновський помер, і за його заповітом колекція повноцінно перейшла до власності земства:

...Колекцію мою малоросійських старожитностей, що складається з оригінальних портретів і копій, бібліотеки книг, що відносяться до Малоросії і інших старовинних речей, а також збори речей паперів, книг і всього що стосується пам'яті поета Шевченка я заповідаю у власність Чернігівському губернському земству, без права відчуження та переміщення їх з міста Чернігова.

Але того ж року частина новообраних гласних намагалася скасувати рішення про прийняття музею пояснюючи свої дії піклуванням про насущні потреби населення. Проте їх не підтримала ні більшість зборів, ні губернатор Є. Андрієвський. Згодом було ухвалено рішення про розміщення музею в реконструйованому будинку ремісничої майстерні сирітського притулку на Смоленській вулиці. Туди в 1901 р. почали перевозити колекцію для облаштування експозиції. За п'ять років музею було присвоєно ім'я Тарновського.

Розформування[ред. | ред. код]

Після встановлення радянської влади музей був перейменований в Перший радянський музей, і визнаний установою загальноукраїнського значення. В 1923-25 рр. був об'єднаний разом з іншими чернігівськими музеями в Чернігівський державний музей.

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]