Музика Ярослава Львівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ярослава Львівна Музика
Музика Ярослава Львівна.jpg
При народженні Ярослава Львівна Стефанович
Народження 10 січня 1894(1894-01-10)
смт Залізці Зборівський район
Смерть 24 листопада 1973(1973-11-24) (79 років)
  м. Львів
Поховання
Національність українці
Жанр живопис, графіка, мозаїка, емаль
Навчання Вільна академія мистецтв у Львові
Діяльність художниця
Роки творчості 19111973

Яросла́ва Льві́вна Музи́ка (10 січня 1894, Залізці, Зборівський район, Тернопільська область — 23 листопада 1973, Львів) — українська художниця, громадська діячка. Член СХУ (1940). Правнучка Григорія Савчинського. Дружина Максима Музики.

Життєпис[ред. | ред. код]

Ярослава Музика (Стефанович) народилася 1894 року в містечку Залізці в родині радника місцевого судді.

Підлітком переїхала до Львова. У 1917—1919 роках навчалася в Мистецькій студії Станіслава Батовського-Качора у Львові.

У 1920—1923 роках навчається на факультеті пластики Вільної академії мистецтв у Львові. Художницю вабив світ фольклорних образів, побутових речей, народних строїв.

1928 року Ярослава Музика працює реставратором у Національному музеї. Серйозною школою для неї стало стажування під керівництвом художника-реставратора Ігоря Грабаря.

1935 року навчається у Вільній академії у Парижі. Повернувшись додому, Ярослава Львівна потрапляє у центр тогочасного мистецького життя Львова. Вона стає членом Асоціації незалежних українських митців, яка до 1939 року влаштовувала численні виставки, видавала журнал «Мистецтво». Крім участі у громадському житті, художниця плідно працювала в царині графіки, писала портрети сучасників, створювала мозаїчні композиції, пристрасно збирала шедеври української народної творчості.

Працювала в реставраційній майстерні Національного музею у Львові. Співзасновник і голова (1931 р.) Асоціації незалежних українських мистців (АНУМ) у Львові; учасниця всіх її виставок. У 1934 році — співорганізатор Українського жіночого конгресу в м. Станіслав (нині Івано-Франківськ).

Після приєднання західноукраїнських земель у 1939 році до УРСР докладала багато зусиль для організації виставок у Києві, Харкові, Львові, Москві.

Її чоловік — заступник директора медінституту — змушений був терміново евакуюватися разом зі студентами до Середньої Азії, вона залишилася сама в окупованому місті, перебиваючись випадковими заробітками.

По закінченні війни Ярослава Музика продовжує творчо працювати, бере участь у виставках, що влаштовуються в Києві та Львові. Але 8 листопада 1948 року, під час творчого відрядження до Криму художницю було заарештовано і конвойовано до Києва. Тут, у спецтаборі МДБ її звинуватили у зв'язку з керівниками бандерівського Центрального проводу ОУН, співпраці з ними та наданні підпільникам матеріальної допомоги. Після жорстоких допитів художниця змушена була визнати всі пред'явлені їй звинувачення. Рішенням Особливої наради при МДБ СРСР від 18 червня 1949 року Музику Ярославу Львівну за «активну участь в антирадянській банді українських націоналістів» було засуджено до ув'язнення у ВТТ строком на 25 років з перебуванням в особливому таборі N 7 біля міста Братська.

Могила Ярослава Музики

Після смерті Сталіна завдяки численним клопотанням 6 червня 1955 року була звільнена. Повернувшись до Львова, хвора на туберкульоз художниця включилась в творче життя рідного міста. 1957 та 1964 року її твори з великим успіхом експонувалися на персональних виставках майстрині.

Померла Ярослава Львівна Музика 23 листопада 1973 року. Похована на Личаківському цвинтарі Львова, в родинному гробівці Савчинських, поле № 13. На гробівці встановлено бронзовий портретний барельєф авторства Євгена Дзиндри.[1]

Творча спадщина[ред. | ред. код]

Працювала у різних видах і жанрах образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва: малярство (іконографія, портрет, пейзаж, натюрморт), мозаїка, живопис на склі, станкова й ілюстративна графіка (лінорити, офорти), екслібриси, емаль, батик, тиснення на шкірі, інкрустація, килимарство, аплікації — понад 2000 робіт.

Твори, архів, бібліотеку, колекцію заповіла Львівській галереї мистецтв.

Картини[ред. | ред. код]

  • «Старий з бородою» (1923)
  • «Княгиня ольга» (1925, 1967)
  • «Гуцул з люлькою» (1928)
  • «Жіночий портрет» (1933)
  • «Кременецька легенда» (1971)

Портрети[ред. | ред. код]

  • М. Рудницького (1963)
  • М. Федюка (1964)

Графічні серії[ред. | ред. код]

  • «Шевченкові» (1961—1964)
  • «Тварини» (1932—1965)
  • «Перемиська легенда» (1966)
  • «Символи Сковороди» (1969)

Інші роботи[ред. | ред. код]

  • дереворит «Коні» (1932)
  • мозаїка «Зустріч Довбуша з Дзвінкою» (1962)
  • композиція на склі «Анна Ярославна» (1967)
  • композиція на емалі «Народні повір'я» (1965—1966)
  • аплікації «В'їзд Богдана Хмельницького до Києва» (1968)

Вшанування[ред. | ред. код]

1994 року встановлено бронзову таблицю з горельєфним зображенням на фасаді будинку на вулиці Винниченка, 26 у Львові, де Ярослава Музика проживала з 1909 по 1973 рік. Скульптор Еммануїл Мисько, архітектор Василь Каменщик.[1]

У 2000 році з метою збереження, відродження та подальшого розвитку мистецьких традицій Тернопільщини, заохочення художників-аматорів до плідної праці щодо розвитку українського національного мистецтва в Тернополі засновано обласну мистецьку премію імені Ярослави Музики. Першим її лауреатом серед художників-аматорів у 2002 році став Степан Маковський з Борщева, у 2004 р. — Богдан Романюк з Кременця, у 2006 р. — Мар'ян Субчак із Теребовлі. Відтак премію отримали Антон Гриб з Тернополя, Михайло Тиханський з Монастириськ, Євген Ковальчук з Микулинців Теребовлянського району.[2]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Перейма Л. За деякими пам'ятними львівськими адресами // Наукові записки / Львівський історичний музей. — Вип. XI. — Львів: Новий час, 2006. — С. 211. — ISBN 966-96146-9-4.
  2. Іван Кузишин. Обласна мистецька // Вільне життя плюс. — 8 листопада 2013. — № 90.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]