Музика епохи класицизму

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Музика епохи класицизму або музика класицизму — академічна музика XVII—XVIII століття.

У середині 18-го століття Європа почала рухатися в сторону нового стилю в архітектурі, літературі, мистецтві — класицизму. Цей стиль прагнув наслідувати ідеали античності, головним чином Класичної Греції.[1]

Класицизм, як художній напрямок, був створений у Франції в першій половині XVII століття. Цікавість, яка виникла ще в епоху Відродження, до античної культури, спричинила наслідування в усіх видах мистецтва античним зразкам.

Естетика класицизму була заснована на переконанні розумності та гармонічності світоустрою, що проявилося в увазі до збалансованості частин твору, ретельній обробці деталей, розробці основних канонів музичної форми. Саме в цей період остаточно сформувалася сонатна форма, заснована на розробці і протиставленні двох контрастних тем, визначився класичний склад частин сонати та симфонії. Просвітництва в 2-й гюл. 18 ст.


Риси музичного класицизму[ред. | ред. код]

Струнний квартет. Зліва направо: скрипка 1, скрипка 2, віолончель, альт

Класичній музиці властива гармонійність світоспрьймання, раціоналізм, нормативність, виваженість творчих задумів, виструнченість й вивершеність форм, драматургії[2]. Розрізняють ранній класицизм (Ж. Б. Люллі), просвітницький (К. В. Глюк) і віденський класицизм (Й.Гайдн, В. А. Моцарт, Л. ван Бетховен), що став його вершиною[2]. Попередником класицизму є галантний стиль пізньої барокової епохи, що ознаменував поворот до легкої елегантності замість величної серйозності та вражаючої величі бароко.

В музичних творах доби класицизму музична тема складається із фраз (зазвичай 4-тактних) і контрастуючими мелодії фігураціями. Фактура — переважно гомофонно-гармонічна з чітко вираженою мелодією вгорі і підпорядкованим акомпанементом, наприклад, у вигляді альбертієвих басів[3]. Це відрізняє класичну музику від барокової, в якій музична тема проводиться у різних голосах відповідно до правил контрапункту, зберігаючи при цьому ритм або метр. Таким чином фактура класичної музики є легшою і прозорішою. Щоправда, класицизм не відмовляється від контрапункту цілковито, зокрема у великих формах (симфоніях), а також у музиці духовних жанрах поліфонічні форми надалі зустрчаються.

У структурному відношенні класицизм характеризується чіткими музичними формами, окремі структурні складові завершуються кадансами. Динаміка використовується для підкреслення структури твору. Цим особливостям сприяли технологічний розвиток — утвердження рівномірнох темперації засвідчило, що каданси в усіх тональностях звучать однаково, а впровадження фортепіано, яке поступово витісняє клавесин, надає більші можливості для створення динамічних контрастів і протяжних ммелодій[3].

Змінюється також склад оркестрів. Використання клавесину або органу в якості basso continuo впродовж 1750—1775 років поступово припиняється, натомість стандартизується група струнних інструментів (скрипки, альти, віолончелі і контрабаси) та дерев'яних духових (флейти, гобої, кларнети, фаготи).

Хоча вокальна музика, особливо комічні опери, лишаться популярними, все більшого значення набуває інструментальна музика. Поширеними жанрами інструментальної музики стають соната, тріо, струнний квартет і квінтнет, симфонії, інструментальні концерти та легкі п'єси, такі як серенади і диверитсменти. Розвивається сонатна форма, що використовується головним чином в перших частинах багаточастинних циклів — симфоній, квартетів, сонат.

Музичний класицизм в Україні[ред. | ред. код]

Оскільки класицизм функціонував зазвичай при дворах монархів, то в Україні, що тоді не мала своєї держави й монарха, вирізнявся особливостями функцонування[2]. Представники українського класицизму здебільшого творили у Петербурзі при царському дворі (М. Березовський, Д. Бортнянський та ін.) або в Москві (І. Хандошко, С. Детхятрев та ін.). Український класицизм представлений хоровою, камерно-інструментальною творчістю та оперною творчістю Д. Бортнянського, М. Березовського, хоровими творами А. Веделя, С. Детхятрева, інструментальними творами І. Хандошко тощ[2]. Українській класицистичній музиці властиві засвоєння й переосмислення досвіду передусім італійського і почасти німецького галантного й ранньокласицистського стилю, представників мангеймської і — меншою мірою — віденської композиторських шкіл. В оперній музиці відчутні впливи італійської опери-серіа і -семісеріа, -буффа та французької комічної опери, в хоровій — проовження традицій партесного співу[2]. У жанрі духовної пісні представлений спорадично і лише окремими елементами, передусім мелодичними зворотами та жанровими прототипами, в цілому ж духовна пісня українських авторів надалі розвиаєтья у традиціях бароко[4].

Композитори епохи класицизму[ред. | ред. код]

Франц Петер ШубертДжоаккіно Антоніо РоссініЛуї ШпорДжон ФілдМауро ДжуліаніФернандо СорЙоганн Непомук ГуммельАнтонін РейхаЛюдвіг ван БетховенАртем ВедельСамуїл ВесліАнтон ЕберлФранц ДанціЛуїджі КерубініЯн ДюссекІгнац ПлейельЙозеф Мартін КраусВольфганг Амадей МоцартВіотті Джованні БатістаВісенте Мартін-і-СолерМуціо КлементіДмитро БортнянськийАнтоніо СальєріДоменіко ЧімарозаВільям БіллінгсКарл СтаміцМаксим БерезовськийЛуїджі БоккерініДжованні ПаїзієллоАндре ҐретріАндреа ЛукезіКарл Діттерс фон ДіттерсдорфЙоганн Міхаель ГайднЙозеф МислівечекЙоганн Крістіан БахЙоганн ШобертФрансуа-Жозеф ҐоссекЙозеф ГайднАнтоніо СолерТоммазо ТраеттаФрансуа-Андре Данікан ФілідорКарл Фрідріх АбельПітер ХеліндалКарло Антоніо КампіоніЛеопольд МоцартЯн Вацлав Антонін СтаміцГеорг Крістоф ВагензейльКарл Філіпп Емануель БахКрістоф Віллібальд ГлюкНікколо ЙоммелліВільгельм Фрідеман БахДжованні Баттіста СаммартініДоменіко Скарлатті

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Roger Kamien. Music: An Appreciation. 6th. New York, NY: McGraw Hill, 2008. Print.
  2. а б в г д УМЕ, с.424
  3. а б Blume, Friedrich. Classic and Romantic Music: A Comprehensive Survey. New York: W. W. Norton, 1970
  4. О.Зосім. Класицизм як музичний стиль східнослов"янської духовної пісенності другої половини XVIII-початку ХІХ століття / З. Зосім // Науковий вісник Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського. — 2016. — Вип. 117. — С. 145—165. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nvnmau_2016_117_11

Посилання[ред. | ред. код]